Михайло Барбара: «Я подарував би Добкіну мерське крісло довічно»

Михайло Барбара: «Я подарував би Добкіну мерське крісло довічно»

Про акторську кар’єру, про переїзд у Харків і теперішнє «Мертвого півня» М.Барбара розповів "Газете по-харьковски"...

Сім років тому вокаліст львівського гурту «Мертвий півень» Михайло Барбара проміняв Львів на Харків: там він захопився театром і став актором театру «Арабески». Власне сім років тому у Львові «Арабески» мали прем’єрний показ вистави «Merry Christmas, Jesus Christ/Веселого різдва, Ісусе» – доволі сміливої постановки альтернативного вертепу. Сценарій для спектаклю написав харків’янин Сергій Жадан, музичний супровід забезпечила тамтешня група «Люк», а зовсім недосвідчений на той час актор зі Львова Михайло Барбара втілив центрального персонажа – царя Ірода. Минулого тижня ця вистава з Барбарою в головній ролі знову приїхала до Львова. Хоча цього разу публіки прийшло значно менше, Місько Барбара задоволення від гри отримав більше. Про це і загалом про акторську кар’єру, про переїзд у Харків і теперішнє «Мертвого півня» відразу після вистави втомлений Барбара розповів кореспондентові «Газети…».

– У Львові важче було грати вперше чи вдруге?

– Першого разу, коли ми презентували виставу у Львові, це взагалі був мій акторський дебют. Абсолютно шоковий стан. Тепер все усвідомленіше, ніж тоді. Отож, думаю, що вдруге було, може, не так легше, як кайфовіше.

– А загалом важко бути актором?

– Це важка фізична робота. От зараз, після вистави, я страшенно втомлений. А плюс постійні переїзди – майже добу їхали сюди, потім збираємо декорації, граємо, розбираємо декорації, завтра знову вирушаємо на гастролі.

– А куди?

– На черговий театральний фестиваль у Польщу. Нас регулярно запрошують на фестивалі – і слава Богу, бо якби не це, то ми і до Львова не могли б приїхати. Це неймовірні гроші на дорогу, довіз декорацій, оренду.

– Ти вже освоївся в акторcькій шкурі?

– Так, уже можу сказати, що я – актор, який часом виконує роль вокаліста, а часом актора.

– А як справи в «Мертвого півня»?

– Фантастично! Ми регулярно виступаємо на зло всім буржуям.

– А щось новеньке готуєте для нас у студії?

– За останній місяць зробили чотири нові пісні й хочемо завершити альбом уже на початку січня. Є ще ідеї, які втілюємо потроху.

– Розкажеш про них?

– Дуже довго боявся цієї теми, особливо не хотів про неї говорити у Львові. Ну, але вже. Умовно це можна назвати альбомом повстанських пісень. Ми з хлопцями зайвий раз намагалися не використовувати цієї теми, бо, як на мене, її вже трохи «заюзали». Хочемо зробити пісні на сучасні вірші, дотичні до цієї тематики. Багато буде Герасим’юка, дещо Малковича, вже є одна річ Жадана. До речі, про Жадана. Вірші його останньої збірки «Марадона» буквально просяться в такий диск, як був у нас з Андруховичем – «Пісні для Мертвого Півня». Там у Жадана взагалі кілька речей, які могли б бути альтеративним гімном України.

– Львів’яни часто виїздять до Києва або кудись на Захід, ти ж вирішив переїхати у Харків. Чому?

– Харків – тому що «Арабески». А «Арабески» – тому що мені дуже давно мріялося зіграти в театрі.

– Ностальгії за Львовом нема?

– Я часто приїжджаю сюди й кайфую від цього. Хоча мені, я так бачу, зараз всюди кайфово. От недавно два дні провів в Одесі – і мені було там дуже добре.

– Що є такого доброго в Харкові, чого у Львові бракує?

– У Харкові зберігся якийсь особливий дух 20-х років минулого століття – найкращого періоду української літератури.

У Харкові мешкаю по вулиці, де був Будинок літераторів, майже поруч із ним. А там збиралися всі відомі тодішні письменники: Йогансен, Хвильовий, словом, купа нормальних хлопців із фантастичним почуттям гумору. Буває, я собі уявляю, як Йогансен виграє на більярді в Маяковського, а той мусить після цього залізти під стіл і кукурікати. Взагалі в Харкові якісь такі грандіозні будівлі, у Львові таких немає. І в цьому весь кайф. Але є й у Львові таке, чого не знайдеш у Харкові.

– А влада де краща?

– Якби я мав право голосувати за Добкіна, я подарував би йому мерське крісло довічно. Бо такого коміка навіть російське телебачення не дарує. Порівняно з Добкіним, Садовий – нудний випускник Ґарварду, рідкісний зануда.

– Львів’яни, які певний час прожили поза Львовом, говорять, що їм дуже подобається приїжджати сюди на вихідні чи свята, але жити вони не повернулися б…

– Не можу підписатися під цими словами. В цьому сенсі я своєрідний хамелеон – мені буде комфортно там, де захочу. Львів – це рідне місто, і вже нікуди не дінуся від нього. Коли приїжджаю сюди, завжди відчуваю себе кайфово. А зараз особливо, бо з’являється все більше кнайп, тож із кожним приїздом до Львова відкриваю для себе щонайменше якусь одну з них. Це така виключно львівська штука – знайти нову кав’ярню.

– А яке твоє улюблене місце у Львові?

– Завжди приходжу до «Дзиґи». А востаннє мені було найкраще в «Кабінеті», нагорі. Особливо коли сидиш біля вікна. Львову, власне, бракувало кнайп із вікнами на вулицю – тепер вони з’являються, і це класно.

Захар Федорак

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter