Що буде, якщо не стриножити інфляцію
Що буде, якщо не стриножити інфляцію

Що буде, якщо не стриножити інфляцію

18:02, 26.06.2008
20 хв.

"Чим швидше ми досягнемо антиінфляційного консенсусу еліт, тим раніше досягнемо результату і в економіці..." Інтерв`ю з керівником групи радників голови Нацбанку України Валерієм Литвицьким

Прогнози – доля економістів високого рівня, і вони ними, найчастіше, не нехтують. Але відносно керівника групи радників голови Нацбанку України Валерія ЛИТВИЦЬКОГО можна бути упевненим: якщо цінова ситуація несприятлива, то він від конкретних цифр обов`язково утримається. Історія свідчить, що  слово в цьому разі дуже легко матеріалізується. Інтерв`ю

Відомий фінансист Джордж Сорос днями стверджував, що можлива рецесія в світовій економіці дуже ускладнюється ще й інфляційними процесами. Чи можна перенести цю думку також і на ситуацію в Україні?

Валерій ЛитвицькийБаланс ризиків для нашої країни інший. Для економіки вони істотно нижчі, ніж для цінової стабільності. Соціальні зобов`язання, передбачені бюджетом, швидше за все, будуть виконані. Темпи зростання ВВП це дозволяють. У бюджеті передбачено, що економіка виросте на 6,8%, а зараз ми маємо 6,4%. Хороший імпульс дадуть зростаючі світові ціни на метал, зерно (якщо не продовжуватиметься бездарна аграрна політика минулого року), хімічну продукцію, добрива. Промисловість буде рости. У нас не передбачається ні повільного падіння, ні м`якої посадки, хоча для багатьох країн звучать саме такі прогнози. Сорос говорить про ризики глобального уповільнення економіки, але Україна поки на собі цього не відчуває, хоч і залучена сьогодні в світову глобальну систему. Адже ми більш ніж  дві третини своєї продукції продаємо на ринках Європи, Росії,  азіатських країн, де ситуація краща. Це в короткостроковій перспективі. А якщо зазирнути далі, то, на мою думку, світові також більше загрожують інфляційні, ніж рецесійні ризики. Ці процеси вже зачепили Китай, Японію, країни Європи, Сполучені Штати. У цій найбільшій за економічною потужністю країні світу, як очікується, не знижуватимуть процентні ставки, щоб стимулювати розвиток економіки, оскільки найбільшою загрозою для неї, як і для нас,  є прискорення інфляції.

Відео дня

У всьому світі вибирають з двох зол, і ми також йдемо цим шляхом. Але чи не накладуться вони одне на одне (саме цього побоюється Сорос)?

Поки у нас цього немає. Домінує інфляція. Але якщо ми не приготуємо цьому злу гідну відповідь, воно приведе за собою інше. І буде накладка, про яку ви говорите. Якщо не стриножити інфляцію, то почнеться ерозія споживчого попиту. І люди менше купуватимуть. Вони також не стануть зберігати гроші в банках. Тоді у підприємств буде ще менше можливості брати кредити, тому що у фінансових установ стиснеться один з головних ресурсів. Важливо знати, що інфляція з`їдає не тільки споживання, але і інвестиції. Це ми вже бачимо нинішньому року. За перший квартал інвестиції виросли лише на 10%. Минулого року на цей час – на 30%.   Інфляція розмиває і схильність до інвестицій, і ощадні наміри. Це поки не драматично, оскільки споживча активність населення залишається високою. Номінальні доходи в країні виросли на 46%, що є історичним максимумом для нашої країни, це – запаморочливе зростання, і ніхто в світі з нами в цьому не може змагатися. А на підході нові соціальні ініціативи. Я не раз публічно виступав проти такої політики доходів. Проте споживання поки залишається в режимі буму, і економічному зростанню апатія споживачів, як мовиться, не загрожує. Але й споживче кредитування все ще на висоті, хоча деяке ослаблення є, і ми, знаходячись під загрозою інфляції, повинні зважати на можливість певного охолодження економіки. Питання тільки в тому, до якої межі тут можна дійти. Головна проблема сьогодні не споживання, а інвестиції. Вони сьогодні повільніше ростуть, тому що бізнес бере до уваги елементи політичної невизначеності, він не знає, що буде з приватизацією, чи розблокують її нарешті. Іноземні інвестиції є. Але їх темп на рівні минулого року. А ось внутрішні – слабшали, спостерігається уповільнення їх динаміки. Та водночас швидшими темпами зростає зараз споживання, в рази швидше, ніж інвестиції. Це - небезпечно. Якщо інвестиції відстають, то відставатиме і товарна пропозиція, а зростаючі доходи, можуть призвести до серйозного цінового струсу. Відповідно слабшатимуть купівельна спроможність і ощадна активність. Та все ж у мене оптимістичний настрій. Він викликаний дуже хорошими перспективами для експорту. Вже в травні-червні вперше за останні місяців двадцять експорт за темпами приросту випереджатиме імпорт. Відкриються додаткові можливості і у зв`язку зі вступом у ВТО. Проте з часом  не можна виключити і можливі накладки, про які ви говорите. Тому інфляцію потрібно заганяти в її «стійло» – до однозначної цифри. У нас регулярно виконуються бюджетні позначки щодо зростання ВВП. А з інфляції, схоже, триває двозначна «п`ятирічка». Добре б покласти їй край. А заразом і укоріненим у населення очікуванням подальшого підвищення цін.

Уряд і Нацбанк, схоже, для цього дещо вже зробили. У травні інфляція знизилася до 1,3%. На липень є прогноз дефляції. Ось тільки чи збудеться він? Починають рости комунальні тарифи. Це – загроза №1. А №2 – можливо, віддаленіша, але полягає в тому, що «ArcelorMittal Кривий Ріг» вже заявив про підвищення цін на свою металопродукцію для внутрішнього ринку на 30%. Це також дуже небезпечно.

Ви маєте рацію. Але тут не можна впадати в крайності. Сьогодні цінова ситуація міняється в позитивний бік. Не має особливого значення, хто це забезпечив, уряд або Нацбанк. Погано те, що поки що ми працювали, в основному, на стороні сукупного попиту. Його, як мовиться, підібгали, і це дозволило пригальмувати інфляцію. Але попит не можна стискати до безкінечності, тим більше  за рахунок інвестицій, а не споживання. Погано також те, що досягнуте уповільнення  інфляції ще не можна вважати необоротним. Розвороту тренда на низхідний я поки не бачу. Вирішальне слово буде за червнем і липнем. На жаль, я не дуже вірю у велику дефляцію, і навіть просто в дефляцію теж. Поки що в нашому активі лише два місяці уповільнення інфляції. Сподіваюся, що буде так зване цінове плато або хоч би поличка. А щоб досягти бажаного результату, нам потрібно попрацювати над  причинами інфляції, які називаються не базовими або, як дехто говорить, немонетарними  (інших-то взагалі не буває). Це - пропозиція товарів і послуг. Якщо зробити її адекватною попиту, то не потрібно буде займатися базовими причинами. Але в цьому уряд поки не досяг успіху. Його кроки з подолання напруженості на найбільш чутливих до коливань попиту товарних ринках поки що дали принесли  лише палеативні наслідки, тоді як нам потрібен радикальний перелом. Наприклад, аграрне виробництво все ще в нульовому режимі працює, хоча на ньому практично половина споживчої корзини. Дай Боже, щоб агросектор зумів справитися з нинішнім гарним урожаєм,  дарованим природою. І, звичайно, не можна ослабляти уваги до управління тарифами. А це – важке питання. З іншого боку, уряд не повинен забувати і про те, що зростання цін на газ не може реалізовуватися виключно за рахунок доходів промисловості.  Населенню також рано чи пізно потрібно буде підставити плече, природно при адресному захисті найбідніших верств. Якщо просто морозити тарифи, не проводячи комунальні реформи, це дає лише тимчасовий результат. У житлово-комунальній системі існують великі проблеми, і без зміни тарифної складової вона просто не зможе не те що розвиватися, але й існувати. На жаль, у нас є і інші погрози економічній стабільності. Це – змагання гілок влади, збудження інфляційних очікувань, політичні кризи. Чим швидше ми досягнемо антиінфляційного консенсусу еліт, тим раніше досягнемо результату і в економіці. А ще у нас дуже швидко, найвищими темпами за всю історію гривні, зростають оптові ціни виробників промислової продукції. У 2004 році за цим показником був рекорд – 24,1%. Цього року, вже зрозуміло, він буде ще вищий. А оптові ціни мають особливість з деяким розривом впливати на роздрібні. Отже, попереду у нас ще й ризики перегрівання економіки, але не через надлишкове зростання виробництва, а пов`язані з подорожчанням товарів і послуг. Сьогодні, відштовхуючись від газу, міжгалузевий ефект доміно або сніжної грудки ініціюють металурги, це ви правильно помітили. І минулого місяця оптові ціни зросли на 3,6%. А динаміка всіх цін, показником якої служить так званий індекс-дефлятор ВВП, сьогодні (за січень-травень) складає 33%. Такого ще ніколи не було. І тут потрібно поговорити ще про один ризик. Це – некоректний перегляд бюджету. Сьогодні номінальний ВВП росте переважно за рахунок інфляційного податку  і за п`ять месяців  вже переступив межу  300 мільярдів гривень.  А ось реальний ВВП зростає повільніше, ніж минулого року. Це майже те ж саме, що залити стакан сметани водою – об`єм збільшиться, але чи більше буде корисного продукту? А якщо цей «приварок» використовувати для нового збільшення споживчої активності, тоді ціни підуть на черговий новий виток,  і інфляційний податок буде ще вагомішим. Правильно говорить Президент: однією рукою ви дасте, а іншою тут же забирите. Причому уб`єте довіру.

Макроекономіка – це, як мені здається, наука, яка сьогодні багато в чому управляє світом. Здається, саме в Нацбанку, в його правлінні і раді, а також в Мінфіні і Мінекономіки повинні бути зосереджені люди, що володіють її основними «секретами». Але, напевно, є посвячені і серед топ-менеджерів інших профілів. Ось, наприклад, днями свою думку з цього питання висловлював в інтерв`ю на сайті УНІАН голова Контрольно-ревізійного управління Микола Сивульський. Він прямо звинуватив Нацбанк у створенні нинішньої  інфляції в країні.

Коли людина береться коментувати такі глибоко спеціальні речі, як макроекономічні показники, йому потрібно, по-перше, володіти відповідними знаннями, по-друге – мати під рукою офіційні документи і цифри, реальні факти і, по-третє – триматися подалі від політики, більше того, просто забути про емоції і  політичні уподобання. Природно, при цьому потрібно знаходитися в процесі, а не спостерігати збоку за подіями. І одна з необхідних мінімальних вимог до людини, що бере на себе відповідальність висловлюватися на таку трепетну макроекономічну тему, це розуміння того, звідки беруться гроші в економіці. Потрібно хоч би знати, що їх продукує  і запускає в оборот не тільки Нацбанк, але й уряд, і на потік грошей впливає ще й активність банківської системи в цілому. Якщо все це враховувати, то твердження про те, що це НБУ допустив в першому кварталі більшу динаміку свого впливу на грошові агрегати, ніж минулого року, не витримує жодної критики. Більш того, воно просто  безвідповідальне.

А  чи не намагаєтеся ви таким чином захистити відомчі інтереси, як мовиться, честь мундира?

Щоб так не здавалося, перейдемо до цифр. За перший квартал минулого року Нацбанк збільшив чисту кредитну емісію на 4,4%, за той же період цього року чистий приріст склав тільки 1,6%. Це пов`язано з тим, що ми менше купували валюти і, природно, меншою була пропозиція грошей банківській системі. На перше січня цього року накопичена за всі попередні роки чиста кредитна емісія через придбання валюти в резерви НБУ склала  $137,7 мільярда, а через три місяці вона збільшилася лише на $1,28 мільярда. Минулого року цей приріст склав більше п`яти мільярдів. Є різниця? Отже звинувачувати Нацбанк і його голову в провокації інфляції, значить, перекручувати факти, точніше – ставити їх з ніг на голову.

Отже, у всьому винен лише уряд?

Ні, він теж поводився в монетарному плані досить стримано - сконцентрував на казначейському рахунку значні кошти. Але проблема в тому, що динаміка створення цього рахунку була дуже стрімкою - за перший квартал цього року він збільшився на 354% (від 4,4 до 15,5 мільярдів гривень). Минулого року за цей період також було зростання, але всього лише на 163%. Звичайно, цінова ситуація цього року складна. І потрібно жорсткіше контролювати і стримувати державні витрати. Але в той же час не можна концентрувати і, головне, випускати  гроші в обіг з казначейського рахунку нерівномірно. Не повинно бути стрибків. Висновок звідси такий, що і уряд, і Нацбанк були приблизно однаково стримані. А заяви, про які ви говорите, абсолютно не відповідають дійсності.

Чи не думаєте ви, що Нацбанк можна ще звинуватити в тому, що він своєчасно не стримав заповзятливість мультиплікаторів – комерційних банків, які всіляко нарощували кредитну пропозицію?

Ще в січні, та й у грудні теж ми  почали на це реагувати. Нам  бездіяльністю неможливо дорікнути. Якби ми почали вживати необхідні заходи не вчасно, то розрив між зростанням грошової маси між першими кварталами 2007 і 2008 років був би набагато більшим, а він в результаті був неістотним, хоча грудневий імпульс уряду превентивно дуже ускладнив наше завдання.

Про які заходи ви говорите?

Це і  подорожчання рефінансування банків, і підвищення облікової ставки, і скорочення валютних інтервенцій. Наприклад, в січні ми обмежували грошову активність, не допускаючи її надмірності, тим, що на 1,5% скоротили придбання валюти до стабілізаційного фонду. Емісія в цей період була негативною. А в січні минулого року вона зросла на 1,1%. Отже, докори в цьому напрямі будуть несправедливими.  Як ви знаєте, інфляція минулого року склала 16,6%. Вона вже підточувала економічне зростання. І ми почали діяти своєчасно.

А можливо, це базові гроші, яких вкинули в економіку, неправильно поводилися?

 Ні, в першому кварталі цього року монетарна база зменшилася на 3,9%. А за три місяці минулого року - на 0,8%. Де ж тут надлишок грошової пропозиції? Щоправда, грошова маса росла цього року швидше. Це трапилося тому, особливо в березні, що мультиплікацію грошей через банківську систему запустили після грудневої, близької до історичного максимуму, ін`єкції коштів з казначейського рахунку уряду. Тоді фінанси уряду, що знаходилися в банківській системі,  враз, за один місяць, «схуднули»  з 15,2 мільярдів до 4,4 мільярдів гривень, а якщо точніше, то  на 10,85 мільярда або на 71%.

Саме це у всіх підручниках називається грошовим навісом?

Валерій ЛитвицькийЗвичайно. Причому такий об`єм далеко не кожна економіка може абсорбувати. Тим паче, що для цього завжди потрібен значний розрив у часі. Саме до кінця першого кварталу, коли було відзначено найбільший сплеск інфляції, цей лаг і спрацював. Якщо говорити образно, то причина тут в тому, що уряд і інші інститути не зуміли «повінчати» грошову пропозицію з адекватною товарною. То при чому тут Нацбанк, якщо це зробив уряд? Люди повинні знати, що в  грудні минулого  року Нацбанк витратив на придбання валюти  лише на 139 мільйонів гривень більше (0,1%), ніж в попередньому місяці (ми вже говорили про те, що внесок уряду в нарощування грошової пропозиції склав тоді ж 71%). А далі цими грошима вже оперували або, як мовиться, крутили комерційні банки – основні мультиплікатори. І голова КРУ, колишній заступник голови правління Нацбанку  знає, що таке мультиплікація грошей. За перший квартал цього року вона в країні виросла на 9,3%, а минулого – на 5,2%. Якщо грошей стало настільки більше, то вони і перетравлювалися швидше, активніше. Чи варто дивуватися, що грошова маса росла? Втім, темпи тут могли б бути ще вищими, якби НБУ не робив кроки, нспрямовані на заборону цього процесу, - на стерилізацію грошової маси, на випуск спеціальних фінансових інструментів. Ми піднімали наші ставки, обмежували інтервенції на валютному ринку, і це привело до того, що, не зважаючи на таку квелику грудневу ін`єкцію, грошова маса виросла лише на 0,7% більше, ніж минулого року. А в квітні цей розрив ще більше скоротився (до 0,3%). Позитивна тенденція мала місце і в січні-травні: грошова маса виросла лише на 8,3%, тоді як за п`ять місяців минулого року – на 10,4%. За даними на сьогоднішній день, цей показник виріс на 11,6%, тоді як на цю дату минулого року - на 14,8%. Чи можна в цьому випадку говорити, що інфляцію викликала грошова пропозиція? Адже насправді вона зростала помітно повільніше, ніж минулого року?

А як  справа з «продуктом» уряду – товарною пропозицією?

Про це ми можемо судити за показником реального ВВП. На цей час у 2007 році цей показник виріс на 7,9%, тоді як нині - лише на 6,4%. Ось куди можна і треба дивитися і куди посилати критичні стріли. А що стосується грошової маси, то сумісні з урядом дії Нацбанку привели до того, що тепер вона вже росте повільніше, ніж минулого року – але адекватно нинішнім потребам економіки. І ми вважаємо, що такий підхід не має альтернативи, оскільки загроза інфляції для нас, як і для Європи і США, набагато небезпечніша, ніж уповільнення економічного зростання. Темпи ВВП у нас все ж таки дуже близькі до бюджетного орієнтиру (6,4% і 6,8%). А щоб прогноз річної інфляції було виконано вже за перший квартал, це - вперше за нашу історію, вперше за сучасну історію гривні. Підсумовуючи все сказане, можу відзначити, що в першому кварталі грошова база підживлювалася і урядом і Нацбанком. Але була все ж таки меншою, ніж минулого року. Тому говорити про те, що базові гроші стали причиною швидшого зростання грошової маси, непрофесійно і абсолютно не відповідає реальним показникам. А тимчасове прискорення зростання цієї маси порівняно з минулим роком було винятково наслідком грудневого сплеску монетарної активності з боку казначейського рахунку. Ми послабили цей тиск, але відповідні зусилля необхідно продовжувати, причому не тільки Нацбанку. Повторюю: в цілому цього року, за даними на 24 червня, грошова маса росте вже повільніше, ніж торік. Січень-червень – 11,6%. Минулого року за цей час – 14,8%. Але зовсім не обов`язково, щоб зростання грошової маси сам  собою  викликало інфляцію. У нас були роки, коли ця маса збільшувалася навіть швидше, ніж  минулого року, а інфляція була меншою. Тому що тут дуже важливими чинниками є попит на гроші, зокрема, з боку бізнесу, швидкість грошового обігу, ставлення населення до заощадження своїх коштів. Певним людям з високими посадами і вченими званнями все це, як мовиться, невтямки. Насправді взаємовплив між зростанням грошової маси, емісією і цінами опосередкований. Зрозуміти це не так вже й складно,  якщо очі не затулені політичними або, я б навіть сказав, якимись клубними пристрастями. Будь-якому, хто хоче зрозуміти суть процесів, досить подивитися на те, як росла у нас цього року грошова маса. Тільки у березні і квітні вона трохи випереджала темпи минулого року. І саме це – ті координати на графіку, на які з урахуванням закономірного розриву в часі, опустився грудневий навіс. У квітні росла і грошова база, але основний імпульс їй дало те, що уряд зняв з казначейського рахунку  і витратив приблизно три мільярди гривень. Приблизно такий же внесок в нарощування грошової бази зробила добавка ліквідності, на яку пішов Нацбанк. Але це було необхідно, оскільки цього місяця проявили себе елементи охолоджування економіки, які наше правління розцінило як небезпечне. А ось у травні-червні цього вже немає. Зараз головна небезпека – інфляція, і тому грошова маса знову росте повільніше, ніж минулого року. Це вже вплинуло на цінову динаміку і, я сподіваюся, позначиться і в подальші періоди.

А поки що Нацбанк потрапив під вогонь критики і став об`єктом провокацій. Згадуваний вже пан Сивульський заявив, що він спеціально подав (у співавторстві з іще одним народним депутатом) провакаційний законопроект, спрямований...

- Я зрозумів запитання і відповім. Це - навіть не провокація. Це - непрофесійна постановка питання. Я не здивуюся, якщо йдучи за такою ж логікою, хтось запропонує передати Мінфіну, а отже і уряду, не тільки валютно-курсову політику, але й монетний двір, а функції нагляду за банківською системою - КРУ, щоб воно контролювало не тільки  держпідприємства, але й комерційні банки, встановлювало для них різні нормативи. Тепер це вже нікого не здивує...

А чи етично, на вашу думку, чиновникам такого рівня займатися провокаціями?

- Я не хотів би відповідати. Мені здається, тут не може бути двох думок. Єдине, про що слід сказати: таким чиновникам не варто підключатися до політики. Хоч б тому, що громадяни можуть запідозрити їх у тому, що вони займаються не тією справою, на яку їх найняли платники податків і, відповідно, платять їм зарплату, а беруться за виконання явного політичного замовлення.

Віталій Княжанський

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся