В ООН перенесли розгляд питання Голодомору стараннями російської сторони?
В ООН перенесли розгляд питання Голодомору стараннями російської сторони?

В ООН перенесли розгляд питання Голодомору стараннями російської сторони?

12:43, 21.11.2008
10 хв.

"Тут головне: чи стане Україна державою громадян чи Україна і далі буде державою гвинтиків, баранів, яких водять політичні партії так, як колись водила КПРС..."  Думки експертів

Цей тиждень ознаменувався скорботними заходами з нагоди вшанування 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні на всіх рівнях, починаючи від президентсько-парламентського і до шкільного.

У рамках цих заходів 22 листопада у Києві пройде міжнародний форум, до участі в якому вже зголосилися вісім глав держав. Президент Росії Дмитро Медведєв відмовився приїхати і заявив, що в Україні голод початку 1930-х років “використовується для досягнення скороминущої кон`юнктурної політичної мети”.  А нещодавнє відкликання Україною проекту резолюції Пам’ять про Голодомор 1932-1933 рр. з Ради ООН з прав людини стало темою особливих зловтішань російських ЗМІ. УНІАН вирішив з’ясувати: чому для Росії тема визнання є настільки болючою, чи розгляд резолюції по Голодомору з ООН знятий назавжди і чи не згорнеться тема Голодомору після заверешення президентської каденції Віктора Ющенка

Володимир В’ятрович, кандидат історичних наук, радник голови СБУ з наукових питань 

Відео дня

ТЕМА ГОЛОДОМОРУ НЕ Є ЗАМКНУТОЮ ВИКЛЮЧНО НА ПРЕЗИДЕНТОВІ

Володимир В’ятровичВ Росії зараз відбувається певний переворот в історії - повернення до власне радянської моделі, реабілітація Сталіна, сталінських злочинів. І, відповідно, це не вписується в ті історичні процеси, які відбуваються в Україні. Україна зараз вперше за багато років починає відкривати правдиву історію, ті злочини тоталітарного режиму, які були вчинені на її території проти українського народу. Ці речі не збігаються з політичним напрямком, який вибрала собі Росія. Через це вона не може прийняти концепцію Голодомору-геноциду. Ця концепція показує для українців і для всіх народів світу відверту злочинну суть Радянського Союзу. 

Я не сказав би, що відкликання резолюції з ООН є свідченням того, що міжнародна громадськість не визнає Голодомор геноцидом. Цей процес навпаки відбувається. Я думаю, що настане час, коли це буде прийнято і на Асамблеї ООН. Останні події - те, що Голодомор визнали геноцидом Сполучені Штати - свідчить про те, що цей процес не зупинився і він буде дедалі більше розвиватися. Це є викликом для українських істориків і політиків. Донести цю правду до світу і діяти справді в форматі гасла “Україна пам’ятає, світ визнає”. Це так чи інакше буде. Цей процес просто неможливо зупинити.

Українці мають бути вдячними Президенту, що він підтримує цю тематику. Але вона не є замкнутою виключно на Вікторові Ющенку. Є ціла когорта істориків, громадських діячів і просто українців, які сприйняли цю проблематику, які розуміють важливість визнання Голодомору геноцидом. Я переконаний, що незалежно від змін на політичному олімпі, проблематика голодомору-геноциду буде невід’ємною частиною національної пам’яті.    

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАНУ

ДЖИН ВЖЕ ВИПУЩЕНИЙ З ПЛЯШКИ

Станіслав КульчицькийЗараз Росія приймає радянську спадщину, так само як і протилежну радянській - дореволюційну імперську. Це дуже яскраво видно: прапор Російської Федерації запозичений з імперської Росії, а мелодія гімну – з Радянського Союзу. Фігура Сталіна і його дії зараз в Росії досить істотно переглядаються і Сталін виглядає таким собі розумним державним діячем, який, як казав Черчілль (і правильно казав), підняв Росію від сохи до ракет. Тому Росія не може допустити, щоб виявився такий факт як цілком свідоме знищення Сталіним мільйонів людей у своїй власній державі. Це пов’язано як з національними, так і з політичними інтересами. 

До певного моменту все, що відбувалося в Росії в 1932 р., відбувалося і в Україні. Той самий голод, викликаний хлібозаготівлями, та сама економічна політика великого стрибка, яка призвела до голоду в 7 регіонах Радянського Союзу. Але потім в грудні 1932 р.-січні 1933 р. політика, яка застосовувалася в усіх  регіонах, в Україні була змінена. Вона стала не просто більш жорстокою, по Україні був завданий, як висловився Сталін, “нищівний удар”, який полягав не у відбиранні хліба (хліб відбирали у всіх), а у відбиранні будь-якого продовольства. В результаті цього населення всього за кілька тижнів стало залежним від постачання держави. Це був превентивний удар, спрямований на те, щоб запобігти можливості стихійного вибуху українського селянства. Створення в Україні ситуації цілковитого голоду і призвело до голодомору.

Якщо не визнають Голодомор в ООН зараз, то можуть визнати через рік, через два. Процес визнання – це процес розуміння. Я переконаний, що міжнародна громадськість може і розуміє масштаби цієї трагедії, але вона ще не розуміє коренів цієї трагедії, її причин. Геноцид – це юридичне визначення вбивства, вбивства колективного, цілого народу. Конвенція ООН з геноциду визнає намір і повністю, і частково знищити якусь групу населення – тут нема принципової різниці. А щоб зрозуміти, що був такий намір у сталінського уряду, треба їм довести. Поки що це не зроблено. Але ми намагаємося. Зараз, наприклад, організована виставка Українським інститутом національної пам’яті, яка мандрує по всьому світу. В багатьох країнах пройшла акція “Незгасима свічка”. Ці акції об’єднують навколо нашої трагедії не тільки українську діаспору, а й місцеву громадськість.

Я не думаю, щоб ми в цьому році добилися визнання ООН Голодомору як геноциду. Можливо, це питання буде перенесено на майбутній рік. Комітет, який узгоджує порядок денний Асамблеї, давно вже (місяці два тому) прийшов до висновку, що варто перенести це питання. Причому на пропозицію російської сторони, яка сказала: “Давайте ми спробуємо домовитися з українською стороною і далі вже виступатимемо разом, в усякому разі перенесемо ці питання, оскільки є істотні нерозуміння між росіянами і українцями”.

Джин вже випущений з пляшки. Ніхто, будь-який політичний діяч не в змозі припинити те, що вже вийшло на поверхню, особливо в цьому році, який Ющенко оголосив Роком пам`яті жертв Голодомору. В кожній області створені книги пам’яті. Готується до друку зведений том книги пам’яті. Там жахливі факти...

Ірина Магрицька, дослідниця Голодомору на Луганщині:

СУПЕРЕЧНОСТІ В МЕЖАХ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І СПРИЯЮТЬ МІЖНАРОДНОМУ НЕВИЗНАННЮ

Ірина МагрицькаУ Росії спрацьовує імперський фактор. Вони не відмовляються від того, що вона є сучасною неоімперією. Це біда, це хвороба російського суспільства, його керівництва, що вони не можуть дивитися об’єктивними очима. У них є професійні історики, але вони захищають провладну думку про те, що Голодомору не було. Створюють чергові міфи щодо цього, що Голодомор був і в інших територіях Росії. А забувають про те, якщо він був на Кубані, то там в той час 75% було етнічних українців.

Чому Голодомор торкнувся саме українців? Тому що українці були тим народом, в якого дуже міцні, сильні індивідуалістичні риси характеру. Українці звикли працювати, вони не були колективістами, їх важко було зігнати в колгоспи. Радянській системі потрібні були раби. А наші люди не могли розлучитися з нажитим чесно майном і виявляли супротив колгоспній рабській системі. Якщо б інший народ мав такі ментальні риси, над ним теж вчинили такий самий геноцид.

Невизнання Голодомору світовою спільнотою загрожує тим, що Україна не може утвердитися як справді незалежна держава, як держава сильна, яку повинні поважати у світі. Над цим треба перш за все працювати в Україні, щоб держава виробляла ідеологію і консолідувала народ. Щоб не було такого, що одна партія не визнає Голодомор, інша визнає. Такі суперечності в межах самого українського суспільства і сприяють такій міжнародній картині, міжнародному невизнанню.

На жаль, тема Голодомору може бути згорнута. Віктор Ющенко справді вболіває за національні питання. Йому болить ця тема і взагалі тема української історії: розстріляного відродження, репресій. Президент проводить правильну політику. Але треба було залучати до цієї роботи весь інтелект нації, об’єднувати людей, які мають об’єктивні погляди і на історію, і на культуру. Але за час його президентства отакої об’єднавчої роботи не проводилося. Не відбувається консолідація нації.

Роман Сербин, професор історії Монреальського університету (Канада)

НЕ ВИЗНАЛИ СЬОГОДНІ - ВИЗНАЮТЬ ЗАВТРА

Роман СербинГолод у Росії також був. Але там були інші причини, більше економічні. В Росії не було національної причини, як в Україні. Нікого і ніколи в Росії не покарали за те, що він російський націоналіст, який хотів відлучити Росію від Радянського Союзу чи щось подібне. Коли російські історики говорять про голод (термін голодомор вони, звичайно, не вживають), вони говорять про людей, які жили в Росії. А де був найбільший голод? Найбільший був на Кубані, де 2/3 населення були українці. Національний фактор відіграв дуже важливу роль. Це було нищення української нації.

Не визнали сьогодні - визнають завтра, післязавтра. До того дійде. В першу чергу треба добре розробити цілу концепцію геноциду. Геноцид – це не лише голод. Говорити лише про голод і лише про селян – завузько. Українська нація, український етнос складався з двох частин: ті, що жили в Україні, і ті, що жили в Росії. В Росії було 8 млн. українців за статистикою 1926 р. В 1937 р. залишилося 4 млн. Значить 4 млн. були жертвами геноциду. Частину їх знищили, частину перенесли до іншої національності - зрусифікували. У конвенції Об’єднаних Націй є один пункт, який говорить про перенесення дітей з однієї групи до другої. Коли переносять дітей з однієї групи до іншої -  їх не нищать, просто вони виховуються і стають частиною іншої нації. А ту націю, з якої їх взяли, її звузили, частково знищили. Це є форма геноциду. Те саме сталося з українцями, яких було 4 млн., -  частину знищили фізично, а частину перенесли.

Україна не виробила відповідної концепції, з якою б ішли до ООН. А її треба виробити. Найважливіше – переконати науковий світ і людство. Росія все одно буде виступати проти. Її не можна переконати. І Путін, і Медведєв вважають, що це не в їхніх інтересах.

На жаль, в Україні, окрім Президента, не видно багато інших політиків, які б займалися цією темою. Навіть прем’єр-міністр не дуже цікавиться нею. Тут головне: чи стане Україна державою громадян чи Україна і далі буде державою гвинтиків, баранів, яких водять політичні партії так, як колись водила комуністична партія. Якщо українці не натиснуть на уряд, що він повинен цим зайнятися, то це буде лише доказ того, що політичні партії і далі зомбують народ.  

Опитувала Анна Ященко

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся