Кого посадить на своє місце Віра Іванівна?

До трирічної діяльності Вакараша на посту першого заступника губернатора Київщини в людей і ЗМІ „виникли питання”. І стосуються і вони все тієї ж коштовної землі під Києвом...

До трирічної діяльності Вакараша на посту першого заступника губернатора в людей і ЗМІ „виникли питання”. І стосуються і вони все тієї ж коштовної землі під Києвом...

Віра Ульянченко

Після призначення Віри Ульянченко главою СП залишилася вакантною надзвичайно „хлібна” посада губернатора Київщини. Незважаючи на всі старання чиновників Київської обладміністрації та керівництва облради („Наша Україна” і БЮТ злилися тут у зворушливому єднанні), недодерибаненої землі у великій за територією області залишилося ще чимало. А ще тут живе доволі народу, тобто виборців.

Тому вакансія викликала велике зацікавлення провідних політиків та політичних сил. Було зрозуміло, що таку посаду Віра Іванівна та її шеф абикому не віддадуть. Лише найнадійнішій та найвідданішій людині. На кону – великі гроші і певний адмінресурс. І те, й інше напередодні виборчої кампанії потрібне, як повітря.

Через це пропозиція Кабміну призначити главою КОДА екс-прем’єра Валерія Пустовойтенка виглядала радше просто як намагання подратувати Банкову. Президент змушений був розповідати ЗМІ про „провокативний стиль подачі кандидатури”, про пенсійний вік Валерія Павловича й виглядати „кривдником старого і заслуженого кадра”.

Ясно було й те, що Ющенко принципово не поверне на посаду свого колишнього соратника, а нині дошкульного критика Євгена Жовтяка. Незважаючи на жодні судові рішення. Навіть якби то був Європейський суд з прав людини.

Натомість у пресі почали писати про те, що пані Ульянченко фактично вирішила це важливе кадрове питання. Нібито глава держави погодився з її пропозицією призначити губернатором її „бойового заступника” Віктора Вакараша. Непрямим підтвердженням цієї інформації стало знакове призначення Віктора Михайловича членом Координаційної ради з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу”. На користь цієї кандидатури грає і недвозначно виражена готовність співпрацювати з ним голови Київської облради бютівця Володимира Майбоженка: „Він добре знає область, добре працює, і претензій до нього в нас немає. До того ж він класичний господарник, не прив’язаний до якоїсь політичної сили”.

Уродженець села Нова Синжерея Лазовського району Молдавської РСР 6 років прослужив в армії і лише потім вступив до Київського наргоспу, який і закінчив у 1985 році. Закінчував „заушно”, оскільки з 1981-го по 1989 рік працював у апараті міністерства будівництва. За деякою інформацією, уже тоді близько познайомився з майбутнім мером Олександром Омельченком. З вересня 1989 року по квітень 2005-го працював на посадах заступника й першого заступника Радянської та Шевченківської РДА м. Києва.

З квітня 2005 року очолював Головне управління житлового господарства Київської міськдержадміністрації, а в липні 2006-го був призначений першим заступником голови Київської обладміністрації.

Віктор Вакараш

Як на думку автора цих рядків, то Вакараша позитивно характеризує інформація деяких ЗМІ про те, що він виступав на посаді начальника управління КМДА як антагоніст нового мераЛеоніда Черновецького. Нібито його призначення до обласної адміністрації сталося не без сприяння Омельченка, який хотів насолити Черновецькому. Утім, гуляли чутки, що пан Вакараш ще в 90-ті роки, працюючи в Радянській, а пізніше Шевченківській РДА, доволі активно співпрацював з Вірою Ульянченко, яка в ті часи представляла в столиці інтереси одеського судноплавного концерну „Бласко”. За однією з версій, він допомагав майбутньому губернаторові вирішувати питання нерухомості.

До речі, як стверджують експерти, „особливі” відносини з Черновецьким допомогли Вакарашу ефективно захистити від посягань „космічного мера” 29 спірних приміських земельних ділянокзагальною площею 4000 га.

Але до трирічної діяльності на посту першого заступника губернатора Ульянченко в людей і ЗМІ, як то кажуть, „виникли питання”. І питання ці стосуються все тієї ж коштовної землі під Києвом, яку Віктор Михайлович захищав від Леоніда Михайловича.

Наведемо характерну цитату з журналу „Кореспондент”: „У тому, що в Київській області через землю можливим є неможливе, нещодавно переконалася Валентина Полтавець, заступник мера міста Українка. Якось уранці на новинному сайті в Інтернеті вона побачила копію документа, з якого випливало, що обладміністрація віддала ліс, що належить місцевій міськраді, якомусь громадянинові Олексію Фролову. Коли Полтавець дізналася подробиці, то була шокована. Виявилося, що в один день, 29 вересня 2007 року, обласне начальство виділило 72 ділянки по 0,99 га для сільськогосподарських потреб невідомим особам. "Яри, болота, сосни – спробуйте тут щось виростити", – іронізує Полтавець, з вікна машини показуючи густий сосновий ліс, ще не займаний новими власниками. "Сьогодні така земля коштує $20–40 тис. за сотку. А її виділили безкоштовно! Тобто, ціна питання – мінімум $144 млн.", – оперує нечуваними сумами заступниця мера. Чому все це багатство роздали декільком людям і саме по 0,99 га, для Полтавець не секрет. Адже на безкоштовну передачу 1 га лісу потрібне рішення Верховної Ради. А якщо не вистачає всього однієї сотки до такої площі, вистачить рішення обласної влади. Що й зробив ВІКТОР ВАКАРАШ, заступник глави Київщини, який у своїх листах-розпорядженнях передав лісову землю”.

У відповідь на спроби Полтавець отримати пояснення пішли відмови й відписки. "Особливо вирізнилося Державне лісове господарство. Нам відповіли, що половину лісу під нібито сільськогосподарські потреби дозволили передати, тому що він дуже густий", – обурюється вона.

Влада Українки в особі мера міста Павла Козирєваоперативно виступила із заявою про незаконність виділення Київською обласною державною адміністрацією 70 га міської землі приватним особам. Воно було прийняте без узгодження з міською радою Українки.

У заяві підкреслено, що Київська ОДА не мала законних підстав розглядати звернення громадян про виділення земельних ділянок, оскільки ці питання перебувають у компетенції винятково міських і районних адміністрацій. Згідно зі стратегічним планом розвитку Українки,  ці території були призначені для реалізації проекту «Українка-2». Проект передбачав будівництво на території площею близько 170 га нового житлокомплексу, бізнес-центру й туристичного комплексу.

Депутати Української міськради та міський голова Козирєв надіслали звернення до глави Київської ОДА Віри Ульянченко та голови Київської облради Володимира Майбоженка з вимогами скасувати листи-дозволи. Звернулися до прокуратури.

Ніхто нічого не скасовував.

Про рівень “захищеності” учасників оборудки й самого „підписанта” Вакараша може свідчити той факт, що Павло Козирєв особисто передав до рук Президента України Віктора Ющенка вже повторне звернення жителів Українки з докладним викладом ситуації навколо «золотої землі». Але і після цього реакції ніякої не було.

Не зовсім зрозумілою залишилася роль Вакараша в тіньовому перерозподілі 20 га лісу біля села Мархалівка Васильківського району, який відбувався за точно такою ж схемою, як і в попередньому випадку. Глава райдміністрації стверджував, що мав дозвіл від Вакараша, а сам Віктор Михайлович прокоментував це твердження фразою-чудом казуїстики: мовляв, якщо така згода і була дана, то обласна держадміністрація просила районну владі діяти виключно в рамках законодавства.

Іноді такі історії все-таки закінчувалися хоч якоюсь реакцією офіційних інстанцій. У квітні минулого року на колегії Київської обласної прокуратури прокурор області Олександра Гардецький гостро розкритикував Віктора Вакараша за низку рішень про зміну цільового призначення 97 (!) гектарів лісових угідь у Макарівському районі. Прокуратура винесла протест на рішення, підписані Вакарашем. І тоді Віра Іванівна була змушена своїм розпорядженням привести ці документи у відповідність до закону. Як писав тоді один із сайтів, „пан Вакараш навіть догани не отримав. Ну, Віра Іванівна завжди була лояльною до своїх...”

І це чиста правда. І Віра Іванівна, і Віктор Андрійович завжди були дуже лояльними до „своїх”. Але в жителів Київщини питання все одно залишаються...

Микола Писарчук