Наслідки конституційного кульбіту: чи стане Янукович Кучмою?

Головна мета, яку ставили собі на Банковій, полягає не тільки в бажанні отримати повноваження Кучми, а й у намаганні позбутися залежності від різних груп впливу в самій ПР…

Головна мета, яку ставили собі на Банковій, полягає не тільки в бажанні отримати повноваження Кучми, а й у намаганні позбутися залежності від різних груп впливу в самій ПР…

КС не має повноважень міняти статті Конституції

Рішення, яке ухвалив Конституційний суд, настільки ж очікуване, наскільки й безглузде. КС перевищив свої повноваження, оскільки закон "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-4" було вже реалізовано. Згідно з нормами цієї Конституції обирали чинного президента України, двічі народних депутатів України. Тобто і суспільством, і політиками зміни Конституції 2004 року вже акцептовані. Беззаперечно, що скасування змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року може відбутися тільки через ухвалення нового закону, прийнятого 300 голосами народних депутатів. Конституційний суд просто не має повноважень міняти одні статті Конституції на інші.

Слід визнати, що з конституційним судочинством у нас узагалі в Україні не склалося. Суддями Конституційного суду в нас досить часто ставали люди не тільки зі спірним рівнем кваліфікації, а головне – з досить низькими морально-етичними якостями. Вони готові обслуговувати забаганки сильних світу цього без жодних докорів сумління. Вони з легкістю погодилися з можливістю третього строку президентства Кучми… Мовчали, коли позбавляли повноважень їхнього колегу, хоча зобов’язані були вимагати пояснень від неї щодо подарованих їй об’єктів нерухомості на півтора десятка мільйона доларів – цей факт дискредитував весь склад КС. Члени Конституційного суду приймали взаємовиключні рішення щодо формування коаліційної більшості. Причому обидва їхні рішення відверто суперечили чинній Конституції. А після того була відмова розглядати подання щодо відповідності Конституції документів щодо перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі після 2017 року.

 Так що відверто абсурдне рішення щодо скасування змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року навряд чи може дивувати. Ті люди в мантіях з легкістю могли б і Конституцію 1996 року скасувати та обґрунтувати повернення до Конституції 1991 року, якщо взагалі не 1918-го...

Результат компромісу і монополізація влади

Але мова зараз не про групу осіб, які не дуже професійні й не страждають моральними комплексами. Очевидно, що останнє рішення Конституційного суду формує абсолютно нову реальність, причому наслідки на цей час дуже важко передбачити. І в даному випадку хотілось би висловитися не з приводу правової невизначеності, до якого призвело останнє рішення КС. Про це нехай зараз говорять правознавці в галузі конституційного права. Хочу прокоментувати інші аспекти цього рішення.

По-перше, попередні зміни Конституції – і 1996, і 2004 року – були результатом складного компромісу політичних еліт, які репрезентували інтереси громадян різних регіонів України. І саме це забезпечувало легітимне функціонування владних інституцій, незважаючи на всі вади Конституції як у версії 1996 року, так і 2004-го. Нинішнє ж рішення КС є результатом нахрапистої монополізації влади одним політичним угрупованням, яке не має і в жодний момент часу не мало підтримки навіть половини громадян України, що неминуче закладає потужну міну уповільненої дії взагалі під цілісність держави.

Для значної частини українських громадян ця влада, враховуючи рішення, які вже приймались і щодо подовження строку перебування ЧФ Росії в Севастополі, і трактування подій української історії, і мовних питань, уже зараз характеризується як окупаційна. Можна, безперечно, відмахнутися від таких характеристик, вважаючи їх надміру емоційно забарвленими, але очевидно, що з такими настроями мільйонів громадян значної частини регіонів України щодо чинної влади й свідомим нехтуванням їхньої позиції не далеко й до того, коли від слів про окупаційну владу дехто перейде до активної радикальної протидії цій владі. Чи усвідомлюють ті, хто грає активну роль у монополізація влади, що нехтування позиції дуже значної частини української спільноти загрожує жорстким протистоянням, і дай Боже, щоб не кривавим. Не обов’язково зараз, але в недалекому майбутньому це дуже ймовірно.

Головна мета – позбутися залежності від «своїх»?

По-друге, президент Янукович уже зараз має повністю підконтрольну йому парламентську більшість. І де-факто має навіть більше можливостей для реалізації своєї політики, ніж Кучма, який ніколи не мав повністю підконтрольного собі парламенту.

Отже головна мета, яку ставили собі на Банковій, полягає, не тільки в бажанні отримати повноваження Кучми, а й у намаганні позбутися залежності від різних груп впливу в самій Партії регіонів. Точніше, головна інтрига буде пов’язана з тим, хто опинитися ближче до «тіла».

До речі, смішно чути, коли ідеологічні супровідники подій останнього тижні кажуть, що Конституція 1996 року визнавалась «однією з найкращих в Європі». Цікаво, хто з представників європейських держав сказав їм про це. Головною проблемою Конституції 1996 року був брак взаємозв’язку між парламентом та президентом, який, маючи величезні повноваження, ні за що фактично не відповідав. Сама конституційна модель, яка не передбачала реальних важелів впливу на президента, провокувала до фаворитизму, жорстокої гризні різних груп впливу, відчуття вседозволеності з боку як самого президента, так і його оточення.

Янукович – не Кучма

По-третє, чи мав би Віктор Янукович повноваження Леоніда Кучми, чи ні, йому потрібно було б займатись проведенням низки реформ, які передбачають не тільки затягування пасків для населення, а й обмеження впливу олігархічних груп, примушення їх до сплати податків, а не виведення їх за кордон за легальними та не дуже легальними схемами. Водночас останніх півроку, незважаючи на постійне проголошення намірів проводити реформи, були витрачені виключно на монополізацію влади. Чинна влада поки що показує навіть не стільки не бажання проводити реформи, скільки неспроможність їх проводити. Брак пріоритетів, невизначеність послідовності їх реалізації, банальне нерозуміння шляхів та інструментів їх реалізації – ось, що бачить суспільство, спостерігаючи на діями владних інститутів. Відмінність нинішньої ситуації з тією, що була в часи Кучми, полягає в тому, що в силу низки причин економіка, особливо під час його другої президентської каденції, зростала – дарма що не проводилися необхідні реформи, - добробут населення підвищувався. А тому, навіть враховуючи зростаючу політизацію громадян та несприйняття багатьох вад тієї конституційної моделі, жорстке протистояння ми побачили лише під час виборчої кампанії та спроб фальсифікувати результати виборчих перегонів.

Зараз майже всі ті чинники, що давали змогу забезпечити зростання добробуту населення без реформ, уже вичерпано. А тому без успішних реформ соціальні протиріччя, поєднані з несприйняттям монополізації влади представниками фактично одного регіону, може привести до драматичного протистояння.

…Світовий досвід показує: громадяни багато що можуть пробачити можновладцям, якщо рівень їхнього добробуту зростає, але непереливки може стати тим із них, хто, узурпуючи владу, заганяє людей до злиднів.

Не стану стверджувати категорично щодо варіантів подій, які нас чекають надалі. Але є очевидним: дуже значна частина суспільства сприймає все, що діється в Україні, вельми негативно, і цей негатив так чи інакше проявиться.

Борис Кушнірук

УНІАН в Google News