За чим Янукович їздив до Парижа

Зустріч президентів замість запланованих півтори години тривала годину... Саркозі до преси не вийшов, а Янукович забувся... Польського репортера обірвали на півслові...

Свій перший візит після засідання Парламентської Асамблеї  Ради Європи Президент України Віктор Янукович здійснив до Франції. Українському керівництву важливо довести світові, що її позитивне трактування відомої резолюції ПАРЄ щодо України ( опозиція, як відомо, кардинально інакше трактує цей документ) відповідає істині. Іншими словами, що Україна таки йде в Європу, а не віддаляється від неї.

Франція, як відомо, тим часом активно лобіює ініціативу створення так званої нової системи європейської безпеки, де вагому роль відігравала б Росія, тож  їй потрібні союзники – великі й маленькі. Україна останнім часом більш ніж зблизилась з Москвою, а, отже, в новій гіпотетичній системі “з Росією, але без янкі”, може відіграти не останню роль.

Отже, можна сказати, зустріч президентів була цікава обом країнам – хоча й різною мірою.

Президент поспішав….

У перший день візиту газета “Фігаро” вийшла з розлогим інтерв’ю Віктора Януковича “ Наша ціль - Європа”. Старожили дипломатії не пригадують, коли впливове французьке видання приділило б Україні таку увагу (портрет Януковича та початок інтерв’ю на першій шпальті, та майже ціла полоса всередині). Тож першу цеглинку  в іміджеве забезпечення поїздки президента було забезпечено.

… Французький Президент Ніколя Саркозі зустрічає Віктора Януковича на ганку Єлісейського палацу. Янукович прибув на “Сітроені”. Звісно, в Україні ніякий VIP не дозволив би собі виїхати в люди з таким логотипом на капоті, але у Франції, зрозуміло, умови диктуємо не ми.  Президент України енергійним кроком проходить повз стрій республіканських гвардійців. Рукостискання та посмішки на камери, і   глави держав зникають за дверима.

Зустріч замість запланованих півтори години триває годину. Вже  з цього видно, що нічого доленосного на переговорах не сталось. Але президенти виходять бадьоро, посмішки на телекамери посилаються  якісні. Далі Саркозі чемно прощається на порозі палацу з гостем, і до преси не виходить. Віктор Янукович так само про журналістів забуває. Бадьоро прямує до машини, але йому голосно нагадують: “Журналісти! Підхід до преси!”

Президент, який вже ледь не сів до автомобіля, розвертається і прямує до преси.

Відповіді на запитання традиційно вкладаються в логіку “розмова була плідною, ми багато в чому є однодумцями”. Конкретно  оце “багато в  чому”, виявилось, стосувалось підписання двох документів – дорожньої карти українсько-французьких відносин на 2011-2012 роки  та угоду між урядами про співпрацю у цивільному захисті населення. Решта – це, насамперед,  озвучена Віктором Янковчием думка про те, що Україна буде позаблоковою, але активно буде євроінтегруватись. При цьому, звичайно, не забуваючи про російський вектор, оскільки “останні 5 років показали, що загострення стосунків між Україною та Росією негативно позначається на економіці Європи”.

У журналістів ще чимало питань. Але коли польський журналіст починає запитувати, представник президентської прес-служби без будь-яких комплексів обриває його, ставлячи категоричну крапку: брифінг завершено, у президента немає часу. Польський репортер намагається все таки поставити своє питання, але йому не дають цього зробити. Хоча, як вже зазначалось, зустріч президентів тривала на півгодини менше, і далі за програмою візиту у Віктора Януковича заходів не було передбачено.  Логіку такого підходу важко зрозуміти – принаймні, навіщо тоді з України летить зо два десятки журналістів, не кажучи вже про присутність представників французьких чи тих же польських медіа, які зацікавились двосторонньою зустріччю. Але, напевне, у адміністрації президента своє бачення того, як формується громадська думка, і міняти його вони не збираються.

До речі, вже після того, як журналістам сказали про зайнятість Президента, до нього підійшов один з чиновників, щось сказав на вухо і дав Президентові букет квітів. Віктор Федорович розквітнув усмішкою, знову попрямував до журналістів  і урочисто привітав перед колегами журналістку “Комсомольской правды” Оксану Богданову. Незвично якось вийшло.

Може, покровитель і не завадив би…

Наступного дня  в  Інституті міжнародних відносин зібралось трохи французьких науковців, політологів, які цікавляться Україною, та журналістів.  І недаремно. Віктор Янукович видав цілий набір месіджів, що дають можливість чіткіше зрозуміти дії української влади у певних аспектах.

Не без задоволення, приміром,  Президенет відповів на питання про громадське телебачення: я не балакаю, я роблю. Отже, можна не сумніватись проект буде реалізовуватись, і стане однією з вагомих антитез команди Януковича на тези про цензуру та утиски свободи слова.

Що буде далі з виборами? Месідж Президента також був досить чітким:  вибори вже всіх дістали, треба звести їх до мінімуму, обирати президента та парламент одночасно, вірніше, протягом одного року, лишень розвівши ці перегони в часі на кілька місяців. Але найголовніше – необхідно повернутись як мінімум до мажоритарно-пропорційної системи, а ще краще – до мажоритарної. Досі ні сам Віктор Янукович, ні хто інший з його команди цю тезу не озвучував. Отже, політологам, політтехнологам та опозиції буде, відтак, над чим поламати голову, аналізуючи цю  “вісточку з Парижу”.

  Що буде з французькими інвестиціями, зокрема, яка доля чекає “АрселорМіталл”, який придбав “Криворіжсталь”, а тепер має проблеми в Україні? Віктор Федорович запевнив: реприватизації не буде. Так, трохи ми тут не додивились, Фонд держмайна проявив самодіяльність, самочинно, без уряду, продовживши терміни виконання інвестиційної угоди. Але ми розберемось, найближчим часом сам зустрінусь з власниками комбінату і вивчу всі обставини.

 Що стосується європейських справ, Віктор Янукович у своїй промові послідовно малював образ нової української влади як згуртованої команди, що вирвала Україну з політичного хаосу ( “Ми навчилися поєднувати демократію та порядок”. “На міжнародній арені українська влада вперше заговорила одним голосом”)  і тепер впевнено веде країну до Європи ( “Ми ніколи не відступимось від амбіцій членства в Євросоюзі”. “Ми готові виконувати непрості домашні завдання” тощо). Тональність загалом досить вірна: ми ще не досконалі, але вчимося, стараємось. Іноді втім, складалося враження, що впевненість переростає у щось більше. Принаймні, коли, приміром, Віктор Федорович поспівчував Європі, яка пережила дві хвилі розширення, і пообіцяв, що “Україна спробує допомогти”, виникло відчуття, що це ми десь там, у Європі, задаємо тон у демократії, а до нас приїхали французи, які лише вчаться цим традиціям, тож незле трохи понаставляти їх на шлях істинний.

  Втім, загалом виступ Януковича був зроблений професійно і добротно. Іноді Президент дозволяв собі й чемно пожартувати. Приміром: ”Ми не шукаємо покровителя в Європі”, але трохи помовчав і додав: “Хоча, може й покровителя не завадило б  мати”. Трактуйте, як знаєте.

Так само чемно  було вмонтовано месіджі про необхідність активнішого з боку Європи діалогу з Україною ( “Східне партнерство – це відповідь локальна, а не глобальна, тактична, а не стратегічна”, тобто, читай – чекаємо від вас куди більшого). Ну,  і, звісно, не могло обійтися без врахування нових політичних реалій. Йде, мовляв, перезавантаження у відносинах Заходу та Росії, і тут вельми доречним буде і наше маленьке пере завантаження, “Росія-Україна”, а все це,  звісно, сприятиме тим самим ініціативам президента Саркозі про нову глобальну безпекову систему.

На десерт Віктор Федорович зробив реверанс в бік французів, які вміло захищають свою “національну ідентичність”. На фоні невтомної праці на освітній ниві Дмитра Табачника та всіх інших “регіональних” ініціатив на кшталт “Закону про мови” прозвучала ця теза доволі двозначно. Але Віктор Федорович далі закликав французів дотримуватись мушкетерського гасла “Один за всіх, і всі – за одного”, і зал щиро та емоційно зустрів кінець промови аплодисментами.

Того ж дня Віктор Янукович зустрівся з Прем’єр-міністром Франції Франсуа Фійоном та взяв участь у ланчі з представниками ділових кіл країни. Зустріч з главою французького уряду пройшла за зачиненими дверима, але, оскільки, особливих сенсацій від неї і не очікувалось, журналісти потяглись до штаб-квартиру руху підприємців Франції, де мав початись ланч.

На жаль, на ланчі журналістів так само ніхто не чекав, представники протоколу з французької сторони ледь не рукопашними прийомами виводили особливо активних. Але деяка інформація потроху просотувалась. Зокрема, французькі підприємці особливо не “заморочувались” політикою, а питали про абсолютно приземлені речі – коли в Україні іноземці зможуть купувати землю, коли справно повертатимуть ПДВ, чому обмежують експорт зерна  та коли нарешті спростять умови ведення бізнесу. Кажуть, в одних випадках Віктор Федорович виглядав досить переконливо – зокрема твердо запевнив, що буде скасовано 92 відсотки дозвільних перепон при відкритті бізнесу. В інших випадках, кажуть, майстерно з`їжджав з теми, але, очевидно, в такій непростій історії, як продаж землі, поспішати особливо й не варто. Щодо ПДВ французи так само почули чіткі запевнення, що “буде порядок”, і на тому їм залишилось вірити.

З яким настроєм повертався Віктор Федорович до Києва?

Судячи з усього, з відмінним. Париж зустрів українського президента та всю делегацію чудовою, сонячною осінню. Під час зустрічей з різного роду “активами” звучали питання, на які Президентові було що сказати (чи то аудиторія так якось вдало сформувалась, чи просто французам, на відміну від тих же німців, абсолютно байдуже доля Хорошковського та надмірна влада всевладної СБУ в Україні, але не питали про це). Одне слово, все було доволі респектабельно і поважно.

… Тим часом, в Україні, поки Президент багато і цікаво говорив про євроінтеграцію України, розгорався скандал на тему звинувачень в корупції Ганни Северінсен за участю заступниці глави президентської адміністрації  Ганни Герман.  Пани Колісниченко та Єфремов героїчно продовжували захищати російську мову, звісно, при цьому щиро дбаючи і про українську. У територіальних виборчих комісіях по всіх регіонах країни представники опозиції з вдячністю відчували до себе різнобічну увагу з боку влади. Україна рухалась у Європу.

Олександр Калініченко

Фото автора