Україна - одна з небагатьох тем, яку російській Держдумі дозволено обговорювати

Янукович оприлюднив статтю в «Файненшл Таймс»... Газета пише, що Янукович багато говорив про співпрацю, але сам розпочав браконьєрське полювання... Інтерв`ю з Валерієм Чалим

Прем`єр України заявив, що він хотів би залучити до посередництва у врегулюванні української кризи канцлера Австрії. Це викликало запитання і у німецької сторони, і... у російської. А чому, власне, Австрії? А як же ми, «найоб`єктивніша» і «принциповіша» сторона? Далі пролунала вельми безцеремонна і сумнівна щодо об`єктивності заява російської Держдуми.

Ми звернулися з кількома питаннями до заступника генерального директора центру Разумкова Валерія Чалого - фахівця в галузі міжнародних відносин.

Валерію Олексійовичу, у «Файненшл Таймс» сьогодні з`явилася стаття нашого прем`єр-міністра. Він там говорить про загрози для української демократії і наполегливо називає Президента “пан Ющенко”. Ви статтю читали?

У цьому виданні за останні десять днів з`явилися три помітні публікації щодо України. Востаннє такий інтерес цього впливового ЗМІ спостерігався 2004 року.

Протягом останньої декади в «Файненшл Таймс» друкувалися статті українського Президента («Українська криза потребує твердої відповіді», 3 квітня 2007 року), прем`єра («Українська демократія має спиратися на силу закону», 13 квітня 2007 року) і редакційна стаття ("Віктор проти Віктора", 7 квітня 2007 року). Саме редакційна стаття здається мені найбільш об`єктивною.

Публікація Януковича цікава тим, що подібні тексти зазвичай готує команда політика. Мені сподобалася констатація того, що Янукович багато чого навчився після 2004 року, що він виступає за політичний плюралізм, що, на його думку, в Україні процвітає демократія і вона має процвітати далі.

Впадає в очі в обох статтях - і прем`єра, і президента - те, що успіхи вони приписують собі, а проблеми - опонентові. Я сподіваюся, що й успіхи, й поразки в майбутньому вони розглядатимуться як спільні, а не свої особисті.

Цікаво, що власна оцінка редакції дещо інша. Автор пише, що прем`єр Янукович зняв усі політичні вершки з демократії, що він багато говорив про необхідність співпраці, але день у день розширював свої повноваження, а потім почав браконьєрське полювання на парламентаріїв Ющенка. 

Ви нещодавно повернулися з Москви. Російські політики неодноразово заявляли про готовність бути посередниками у врегулюванні нашої політичної кризи. Яким вони бачать це своє посередництво?

У Москві днями відбулося засідання українсько-російської консультативної ради. В рамках цього засідання, яке мало плановий робочий характер, пройшов обмін думками щодо сьогоднішньої ситуації в Україні, про перспективу виборів і політичної ситуації в самій Росії. Російська делегація була представлена різним спектром політиків і експертів. Водночас тональність цієї зустрічі, а вона була достатньо конструктивною, не дає повної картини того, який спектр думок існує на лівому і на правом політичних флангах Росії. Підкреслювалося, що Росія не повинна вдруге наступати на одні й ті самі граблі, по яких ходила 2004 року (адже ви пам`ятаєте кілька привітань Президента Росії, адресованих кандидатові, який не став Президентом України). І зараз в адміністрації Президента Росії дуже обережні у висновках.

Але при цьому відомо, що багатьом аналітичним центрам дані розпорядження моніторити політичну ситуацію в Україні. І я мушу констатувати, що в Росії набагато краще знають поточну ситуацію в Україні, ніж українські політики й експерти знають про Росію.

Офіційна позиція Росії доволі стримана. А ось жорсткі заяви на підтримку однієї сторони дані на відкуп тим, хто не висловлює офіційної позиції Росії, але формує в ній громадську думку. У мене склалося враження, що ситуація в Україні і вихід з політичної кризи розглядаються в контексті розвитку політичної ситуації в самій Росії. Від того, як Україна вийде з політичної кризи, залежить і оцінка можливості іншого, ніж керована демократія, шляху розвитку пострадянських держав. На Україні лежить дуже важлива місія показати європейський шлях трансформації пострадянських держав. І я думаю, що це вельми відповідальне завдання. Є люди в Росії - і політики, і експерти, - які бажають Україні успіху на цьому шляху. Адже від цього багато в чому залежать успіхи і в самій Росії.

А ось російський діяч Борис Гризлов був в оцінках України дуже різкий, сказав про «придушення демократії», і, мовляв, російська Дума вголос каже те, що Президент Росії думає, але сказати не може.

Я б так не казав.

У Росії, справді, зовнішня політика координується набагато жорсткіше, ніж в Україні. Проте є дуже небагато сфер, де Держдума може більш-менш вільно висловлювати свою позицію. З внутрішніх же питань така можливість сильно обмежена.

Для Держдуми оцінка зовнішньої ситуації - це як віддушина для парламенту, який ще не займає те місце, яке займають парламенти в демократичних країнах. З іншого боку, всі оцінки щодо Україні даються в контексті «відсічі» Сполученим Штатам, їх впливові на пострадянському просторі. І саме в такому контексті протистояння Росії з країнами Заходу розглядаються ці питання. Ви не звернули уваги на те, що саме після оцінки ситуації в Україні, була жорстка заява США щодо самої Росії?

Насправді, до заяв треба ставитися спокійно. В тому разі, де необхідно, МЗС, зрозуміло, повинен реагувати. Але потрібно розуміти, що набагато краще мати отаку прогнозовану позицію Росії і чути її, ніж коли її немає, а є тіньова, підкилимна гра.

У перші дні після підписання президентського указу про дострокові парламентські вибори і США, і Європа були дуже стримані в оцінках, вони не підтримали жодну із сторін. Чи є якась динаміка у позиції міжнародних організацій?

Аналіз заяв останніх днів свідчить про те, що політики в ЄС і США, які займаються Україною і нашим регіоном, зрозуміли, що події розвиватимуться спокійно, без силових зіткнень. І це найголовніша для них відповідь. Дестабілізація не потрібна не тільки нам, а й нашим партнерам.

Що стосується посередницької місії, то західні країни обережніші, і, звичайно, вони пропонуватимуть послуги, якщо буде загальний консолідований запит різних політичних сил.

Думаю, що поки ситуація кардинально відрізняється від 2004 року, коли просто потрібно було одну із сторін підштовхувати до переговорного процесу. Сьогодні Президент України відкритий до діалогу, і проблем із зустрічами, контактами не існує. Відбувається обмін думками, Президент України розмовляє з Президентом Росії (таких телефонних бесід було кілька за останні дні) і з керівниками західних країн. Проблеми залучити міжнародних посередників немає, як, втім, немає і такої потреби.

Під час нинішньої кризи обидві сторони конфлікту активно апелюють до авторитету міжнародних організацій. Мороз продукує різні звернення з швидкістю, з якою апарат парламенту встигає їх готувати...

Я нагадаю, що 2004 року подібні звернення з боку опозиції і тодішнього кандидата в Президенти Ющенка називалися не інакше як залученням зовнішніх сил для втручання в справи України і різко засуджувалися. Тепер нинішня влада, коаліція побачили, що це цілком прийнятна процедура. Єдине, чого хочеться побажати: не перестаратися з такими зверненнями. Бо справді - вони ліплять їх нашвидкоруч. І іноді не враховують якісь моменти, вимоги дипломатичного такту. Скажімо, одне із звернень спікера Верховної Ради було адресоване тільки до Ватикану. А чому тільки до Ватикану? Прем`єр України заявив, що він хотів би залучити до посередництва канцлера Австрії. Це викликало запитання і у німецької сторони (Німеччина нині головує в ЄС. - Авт.), і у російської. А чому власне Австрії? Швидкість таких звернень не повинна йти на шкоду професіоналізму в їх підготовці. І не зовсім правильно, коли саме парламент, який не може представляти офіційну позицію України, прагнутиме випередити всіх у таких зверненнях і закликах до посередництва. Тут треба знайти загальну для всіх сторін конфлікту формулу, і якщо потреба виникне, це має бути загальне консолідоване рішення і Президента, і прем`єра, і парламенту. Причому всього парламенту.

Але саме таке посередництво викликає у мене подвійне відчуття. Це - можливий інструмент, але я не розумію, чому українські політики так низько оцінюють себе і свої можливості, що не прагнуть їх вирішити своїми внутрішніми силами.

Лана Самохвалова

УНІАН в Google News