Українська делегація поїхала в Європу шукати нову риму

23–24 травня у Брюсселі проходить третій раунд переговорів України з Європейським Союзом щодо укладення нового базового договору на заміну угоди про партнерство і співробітництво... Експертні оцінки

23–24 травня у Брюсселі проходить третій раунд переговорів України з Європейським Союзом щодо укладення нового базового договору на заміну угоди про партнерство і співробітництво.

На круглому столі, присвяченому цій події, який учора провела польська фундація “Діалог” виступили заступник міністра закордонних справ України, голова української делегації на переговорах з ЄС Андрій Веселовський (через кілька годин він відлітав до Брюсселя), заступник голови Секретаріату Президента Олександр Чалий та експерти. Подаємо найцікавіші думки, висловлені під час дискусії.

Андрій Веселовський заступник міністра закордонних справ України, голова української делегації на переговорах з ЄС:

НЕ ТРЕБА СТАВИТИ ПИТАННЯ – ЧИ НАС ТАМ ХТОСЬ ЧЕКАЄ

Європейський вектор розвитку – це переосмислення держави, суспільства, самих себе. Таке відбувається або під час катаклізмів, або коли хтось державу підштовхує... Польські й естонські колеги кажуть, ви маєте історичний шанс, не спіть, займайтеся переробкою суспільства... Уже ніхто не каже для чого це потрібно. Більшість людей відвідували західний закордон. Вони бачать, як розвиваються країни, які вступили до ЄС.

Знаковим є те, що в цьому й наступному роках закінчується дія двох важливих документів – “План дій Україна – ЄС”, який був прийнятий у 2005 році, другий – “Угода про партнерство і співробітництво”, підписана 1994, ратифікована 1998 року (укладена на 10 років. – Авт.). Логічно, аби після закінчення дії цих документів Україна та ЄС діяли на основі якогось іншого документа. Логічно, хоча й не обов’язково. Якщо не з’явиться нова посилена угода між Україною та ЄС, дія чинної угоди “Про партнерство та співробітництво” триватиме.

За цей десятирічний період обидві сторони серйозно просунулися: Україна на шляху виконання угоди про партнерство і співробітництво, а ЄС просунувся географічно на Схід, у розумінні, що Європа не повинна закінчуватися на Відні. Це, сидячи у Відні, колись казав один європейський політик: я зі свого стільця бачу, де має закінчуватися Європа... Українське суспільство було достатньо переконливим, а ЄС достатньо прозорливим, щоб розпочати переговори про нову посилену угоду.

5 лютого був підписаний указ Президента про створення делегації для підписання нової посиленої угоди. Ці переговори розпочалися, третій раунд відбувається 23–24 травня в Брюсселі. Делегація України сформована переважно з урядовців, але там є депутати Верховної Ради, багато експертів з Кабміну, Секретаріату Президента. Делегація Україна є якісною, презентабельною, професійною.

Переговорний процес іде в чотирьох переговорних групах: група політичного діалогу (займається питаннями політики та безпеки), група юстиції, свободи та безпеки громадян, група галузевої взаємодії і група з питань вільної торгівлі. Остання запрацює на повну силу, коли Україна стане членом СОТ. Питання зони вільної торгівлі є найбільш грошовим, таким, що відіб’ється на реальній економіці обох партнерів.

У нас проводяться неформальні консультації, напрацьовується  понятійний апарат та бачення того, як укладатиметься угода, частина якої вже існує.

Отже, зона вільної торгівлі буде – як тільки так зараз...

Брюссельські колеги до цього готові, киргизькі готові менше – але це вже інше питання. Основні цілі нової посиленої угоди: створення рамок для відповідного діалогу між сторонами, які дадуть розвивати тісні політичні відносини між Україною та ЄС. Взаємодопомога в захисті зовнішньої, безпекової, у тому числі оборонної політики. Поетапна інтеграція України у внутрішній ринок ЄС на основі поступового створення зони вільної торгівлі, побудованої на принципі асиметрії, у яких реалізовані основні свободи внутрішнього ринку ЄС: рух товарів, осіб, послуг, капіталу і, як наслідок досягнутого прогресу – поступовий перехід у інші форми економічної інтеграції України та ЄС. Інтенсифікація діалогу й співробітництва сторін у питаннях економічної та грошово-кредитної політики з урахуванням розвитку економічного та монетарного союзу ЄС. Заохочення тривалого розвитку торгівлі та інвестицій і гармонійних відносин між ними. Забезпечення широкої основи для співробітництва між сторонами в економічній, галузевій, гуманітарній та іншій сферах. Поступове зближення законодавства із законодавством ЄС. Створення простору стабільності та безпеки, який, з одного боку, охоплюватиме вільний рух громадян України та ЄС, а, з другого – гарантуватиме захист зовнішніх кордонів спільного простору України та ЄС. Запровадження належних інституційних та фінансових рамок задля забезпечення ефективного функціонування й досягнення цілей асоціації.

Усі ці цілі ми вкладаємо у просту формулу: відносини України та ЄС у результаті прийняття посиленої угоди мають стати відносинами політичної асоціації та економічної інтеграції. При виконанні цієї угоди ми виходимо на рівень політичної асоціації та економічної інтеграції. 

Давайте не ставити питання: чи нас там хтось чекає, – відповіді на ці питання давалися на всіх рівнях: від вищого до побутового. Під побутовим я маю на увазі те, як до нас ставляться у Португалії, у Греції, Фінляндії і як до нас ставляться, коли приїжджають сюди. Отже, не задаємо собі цього питання. І не задаємо питання що має робитися. Просто кожен на своєму місці повинен звикнути до дуже простої думки: ми робимо нашу роботу з перетворення держави відповідно до норм європейського суспільства...

Олександр Чалий, заступник голови Секретаріату Президента:

УСІ СПОДІВАННЯ – НА 2011 РІК

Президент чітко сформулював свої підходи в Копенгагені: як працювати над новою угодою і як шукати “магічну” формулу, що дасть змогу зберігати перспективи й не ставити ЄС у ситуацію, коли він має сказати: ні. Оскільки в Євросоюзу є певна нездатність прийняти ті рішення, які б ми дуже хотіли, щоб він прийняв... Цю політику Президент назвав політикою нового реалізму на шляху реалізації наших євроінтеграційних прагнень.

Вступ до ЄС не самоціль, а суть трансформацій, які ми хочемо здійснити в нашому суспільстві. ЄС через власну конституційну кризу не може сформулювати відповідь щодо членства України. Найближчі три-п’ять років сподіватися на те, що відповідь буде знайдено, – занадто оптимістично.

Після довгих років роботи в МЗС я зрозумів, що все вирішують не ідеї, а бюджети. Якщо хочемо побачити, де зараз перебуває ЄС щодо можливостей розвитку відносин з Україною, то необхідно подивитися на бюджет цієї організації. У бюджеті до 2013 року не виділено жодного євро на програми, пов’язані з можливим членством України в цій організації. Ми повинні зрозуміти, що ЄС на наші трансформації стосовно надання нам членства грошей не має. Хоча в них є інші витрати, пов’язані з політикою сусідства, підтримкою реформ...

Позитивним моментом є те, що в 2011 році в ЄС головуватиме Польща, яка активно й послідовно підтримує членство України в ЄС. Польська позиція послідовна і стратегічна. У ці складні часи, коли багато наших друзів мовчать, Польща активно відстоює Україну на всіх рівнях.

Тож 2011 рік для нас знаковий. Цього року почнеться обговорення нового бюджету ЄС. Ми знатимемо: де буде ЄС 2011 року, чи вдасться Меркель та Саркозі врятувати конституційний проект і тоді шукати разом з нашим партнером нашу формулу інтеграції в ЄС.

Оскільки на підтримку внутрішніх трансформацій ЄС не виділяє коштів (на всі попередні десять членів ЄС виділяв великі кошти – на трансформацію суспільства під нормативи ЄС), то при переговорах щодо зони вільної торгівлі ми зіткнемося з дуже сильним лобізмом європейських бізнес-структур, котрі боротимуться за свої бізнес у відносинах з Україною...

Нам необхідно чітко усвідомити, що наш шлях до ЄС буде унікальний, він уже ніколи не повторить польський, словацький та литовський досвід... На початковій стадії ці країни отримали асоціаційоване членство в ЄС, велику фінансову допомогу, яка дорівнювала чверті національних бюджетів, на внутрішню трансформацію фактично отримали «суворих менторів», які кожен рік контролювали просування цих країн на шляху до членства в Євросоюзі.

Наша інтеграція матиме наші характерні риси. Змінилися ми, змінився ЄС, регіональна та глобальна геополітика.

Майбутня посилена угода між Україною і ЄС не змінить статусу відносин України з Євросоюзом. Ми будемо залишатися для ЄС зовнішнім партнером, тобто будуватимемо відносини як два рівних юридичних суб’єкти міжнародних відносин.

При інтеграції Польщі та інших країн у ЄС відносини між ними та Євросоюзом були не міжнародно-правові, а були відносинами країн, які за кошти ЄС взяли на себе зобов’язання стовідсотково прийняти правила ЄС. Оскільки Україні з боку ЄС коштів виділятися не буде, ми матимемо більше свободи у визначенні моделі трансформації тих чи інших секторів нашої економіки.

Не треба концентруватися на формулі, яка зафіксує перспективи членства України. Ми не зовсім чітко розуміємо, коли будуть завершені переговори, і ситуація може змінитися через два роки. Україна чітко зазначила, що хоче досягти політичної асоціації та економічної інтеграції з ЄС. І це буде останнім моментом при прийнятті рішення з парафування угоди, а на сьогодні Україна має зосередитися на суті відносин.

Наш найголовніший досвід попередніх років свідчить про те, що всі ми вели дискусію на тему яйця і курка, тобто намагалися вирішити, чи будемо членами ЄС, чи ні, і на все це спрямовувалася наша енергія. А на сьогодні необхідно зосередитися на суті майбутньої угоди, особливо в економічній частині.

Слово “інтеграція” при переговорах прозвучало тільки в одному блоці щодо інтеграції в спільний ринок Європейського Союзу. Нам потрібно знайти формули, які зроблять наші відносини з ЄС такими, що ми де-факто станемо країною, котра б отримала перспективу членства. І не слід концентруватися на формі – як це називається. Таким шляхом ідуть Швейцарія та Норвегія. Вони мають і політичну асоціацію – як би хто там її не називав, – і мають реальну економічну інтеграцію в ринок ЄС.

Наше завдання: пошук суті, концентрація на тому, що ми хочемо відносин, які наближають нас до членства, а не концентрація на безплідних, схоластичних спорах... Це і є головне завдання нашого переговорного процесу. При цьому слід враховувати, що ми не маємо тої фінансової підтримки, яку мали нові члени ЄС. Тож можемо відстоювати свою позицію. Якщо нові члени ЄС не мали права сказати: ні. Вони могли сказати тільки: ми згодні, але просимо застосувати цю норму стосовно нас через три, п’ять років, – то Україна має абсолютне право сказати: ми з цим не згодні. Тому що, так ми вважаємо, буде краще для нас. Точно так, як ЄС використовує цю форму переговорів для нас.

Наприклад, ми хочемо вже сьогодні мати лібералізований візовий режим, а ЄС каже – ні, тільки те, що ми можемо на сьогодні дати. Ми це приймаємо, бо це позиція ЄС, яку ми поважаємо. Точно так ми можемо спокійно сказати: у питанні, скажімо, доступу до ринку фінансових ресурсів на наступних десять років наша позиція така... І ми вважаємо, що вона відповідає нашим інтересам. Ці переговори мають бути публічні прозорі...

Оголошена Президентом Ющенком політика нового реалізму до реалізації наших євроінтеграційних правил – це та формула, яка не закриває перспектив, проте дає змогу нам відповідно до наших інтересів визначати темпи та форми нашої євроінтеграції.

Бажання інтегруватися в Євросоюз є і буде залишатися українською національною ідеєю. Здається, жодна ідея в Україні не має такої підтримки в усіх регіонах і серед усіх політичних сил. У нас в цьому контексті є фактично національний консенсус.

Наталя Прокопович, народний депутат, голова комітету з питань євроінтеграції:

ЄВРОПА РОЗГЛЯДАЄ АЗІЮ, А ПРО УКРАЇНУ МОВЧИТЬ

Тема Україна – ЄС є найактуальнішою серед усіх політичних та інших проблем, які є в Україні. Від того, яким чином попрацює делегація і від того, як наше суспільство підтвердить наші євроінтеграційні устремління, залежить майбутнє України.

Не секрет, що Україна перебуває між двома економічними та політичними таборами. З одного боку – Європа з європейськими цінностями, з другого – азіатський простір... З одного боку – перевага індивідуального, з другого – переважання колективного начала. Ця буферна зона не дає нам можливості розвиватися ні економічно, ані політично. Поки Україна буде в цій зоні, доти відчуватиме ці проблеми і чутиме голоси: а все ж таки, куди нам рухатися? Або багатовекторність, або одновекторність...

Грузія визначила, що йде в Європу і хоче бути членом альянсу – і все: питання не піднімається, нація згуртувалася і рухається... Грузія знизила рівень корупції, трудове законодавств, прийняте торік у грузинському парламенті, відповідає найкращим стандартам європейської спільноти. Якщо згуртуватися навколо ідеї, то можна добиватися серйозних результатів.

Тиждень тому я побувала на засіданні груп комітетів країн членів ЄС, яке займається питаннями європейської інтеграції та зв’язками з ЄС. Дуже цікаво було дивитися і слухати, якими вони бачать свої внутрішні проблеми, які проблеми вони розглядають як зовнішні впливи. Перед нами виступала пані Меркель. Вона презентувала по суті стратегію розвитку європейської спільноти на майбутні роки. Україна там не розглядається. Але насторожує той факт, що розглядається, яким чином співпрацювати з балканськими країнами, з Азією...

Це означає, що правила, норми, економічні відносини в нашій країні не збалансовані. На мій погляд, ми повинні розглядати нашу угоду як перехід до порушення питання членства. Ми повинні наполягати на цьому питанні. Є пропозиції, що наша угода має бути укладена на невизначений час. Це неправильно... Визначення дати стимулюватиме і нас – щоб ми брали терміни, завдання й виконували їх, – і європейську спільноту.

Роман Ковальчук, Посольство Республіки Польща в Україні:

ПОЛЬЩА ДОПОМОЖЕ, АЛЕ ВЕСЬ ТЯГАР – НА УКРАЇНСЬКОМУ УРЯДОВІ

Коли ми говоримо про ЄС, то передбачаємо дві площини проблеми: одна – уряд і переговори, друга площина – неурядові організації. Польща має свій досвід...

Не слід казати, що ми вступили у ЄС стовідсотково за гроші ЄС. Хоча ми отримали добрі умови, було певне списання кредитів. Проте цьому передували серйозні та болісні для суспільства реформи... Бальцеровича дуже сварили за них, але якби не його реформи, ми мали б зовсім іншу Польщу.

Бюрократи з ЄС зробили великі очі, коли ми вперше сказали, що хочемо стати членами ЄС. Єдина формула, яка була прийнята в нашому євроінтеграційному документі, була та, що Польща працюватиме в напрямку євроінтеграції.

Що стосується нової угоди, то ми намагалися на переговорах записати дату, коли Україна входитиме, та нам не дали. Нам сказали, що це поки що неможливо.

Зараз в ЄС з’явилися більш важливі справи – з Євроконституцією і таке інше... Можливо, 2011 року, коли ми очолимо ЄС, ситуація зміниться.

Але гроші – це одна справа, інша справа – свідомість суспільства... Без неї неможливо говорити про вступ. А тут потрібна робота і влади, і неурядових організацій. Ми, польський уряд, давали і будемо давати перспективу, але весь тягар роботи має лягти на ваші плечі. При цьому ви можете розраховувати, що і Польща підставлятиме вам плече.

Маша Міщенко

УНІАН в Google News