Володимир Яворівський: на дуже відповідальні голосування ми підтягнемо живих і мертвих

"Мені дуже хочеться зачинитися в хаті, в селі, купити сала (а сусід гонить добру самогонку), сісти собі в тиші і закінчити роман про останню любов Шевченка..." Інтерв`ю 

Письменник Володимир Яворівський – один з патріархів українського парламенту, цього разу він обраний до Верховної Ради вже вчетверте (№22 у списку БЮТ).  Літератор-політик відповів на запитання УНІАН.

Володимире Олександровичу, як Ви вважаєте, демократична коаліція зможе нейтралізувати той розкол, який зараз існує в Україні?

Думаю, що так. Це нелегко буде. Але я переконаний – якщо Юлі Тимошенко і Кириленку як майбутньому голові Верховної Ради вдасться здійснити те, що ми обіцяли людям, ніякі розкольники вже нічого не зможуть зробити. Бо Україна не була розколотою, її просто штучно розкололи політичні шарлатани. Не політики, а саме шарлатани, в яких немає інших аргументів, з якими можна йти до людей, і тоді вони підкидають то питання то мови, то різної історії, то різного менталітету і таке подібне. Через те я переконаний, що людям потрібно дати бодай трішки якоїсь стабільності, відчуття того, що в державі відбувається щось нормальне і тоді ні про який розкол ми говорити не будемо.

Але 228 голосів в умовах нестабільності – це мізер. Яким чином Ви плануєте приймати необхідні закони в парламенті і вносити зміни до Конституції?

228 голосів – це не мало. Це цілком достатньо для того, щоб приймати будь-який закон. А щоб долати вето Президента.. Того не може бути - ми однодумці. Так що 228 голосів, навіть 226 – це цілком достатньо для прийняття будь-якого закону.

А стосовно внесення змін до Конституції?

Якщо регіонали не захочуть підтримати потрібні зміни для Конституції, якщо ми знову приймемо щось половинчате – Україна з цього болота не вилізе ніколи. Ми ніколи не мали патріотичної більшості в Верховній Раді. Через те всі закони рахітичні, вони половинчасті, нам завжди треба було йти на якісь певні компроміси. Я розумію, що ви маєте на увазі. Чи є така можливість мати трошки більше голосів, скажімо 248? Така можливість, звичайно, є. Вона поки що теоретична. Але для мене вона вже є і практичною. Я не думаю, що Литвин захоче себе закопувати відразу з перших кроків, повернувшись до парламенту. Він прекрасно знає історію соціалістів. Він знає і свою власну історію, коли він не пройшов до парламенту. Взагалі позиція в опозиції (сміється з власного каламбуру) - вона дуже цікава. Йому мабуть і хотілося б бути в опозиції, хоч Литвин не є опозиційним чоловіком. Він постійно був в якомусь оточенні – біля Кучми, наприклад. Він завжди був захищений, він не був на вістрі. І в Верховній Раді він не був в опозиції, в нього була більшість, якою він диригував. Оці мої аргументи мене наводять на думку, що він не піде до Регіонів. Акція його виявилася не золотою і не срібною, а бронзовою, чи може навіть дерев’яною, адже без нього ми зможемо обійтись. Але я переконаний, що йому це потрібно. І нам би це було нормально. Але це рішення повинен приймати Литвин. Може він хоче з цієї своєї акції щось мати. Я не знаю і не можу про це говорити, бо це не наша квота. Як би це була квота Блоку Юлії Тимошенко, наша квота, теоретично, ми навіть могли б піти на те, щоб Литвину віддати посаду голови Верховної Ради для того, щоб ця більшість була повнокровнішою. Адже деякі кажуть: “А раптом когось не буде на голосуванні?” На дуже відповідальні голосування ми підтягнемо живих і мертвих.

Багато хто називає прем’єрство Тимошенко одним із ризиків для економіки країни, її саму  звинувачуютьу правому популізмі. Як би Ви це прокоментували?

Юлію Тимошенко багато хто просто дуже боїться. Для мене це єдина людина в політиці на сьогодні, яка здатна йти до кінця, яку неможливо підкупити чи залякати. Людина рішуча, людина, яка вже була на посаді прем’єра. І говорити сьогодні, чи вона професійна чи ні - це просто вигадки тих, хто її боїться. Через кілька днів Юлія Тимошенко приступить до виконання обов’язків прем’єра і ми побачимо, що буде з економікою країни. Вже в перші дні можна зробити дуже багато речей. Найголовніше – вирішити газову проблему. Україна добуває близько 20 млрд кубів свого газу. Виявляється, що цей наш газ дешевий. То цей газ сьогодні йде на металургійні заводи Пінчука, Ахметова та інших. А газ, який ми купуємо в Росії, йде населенню. Росія весь час тримає наше населення на гачку. В перший день вже можна переключити (технічно це не дуже складно) газ нашого виробництва для населення, і населення відразу заспокоїться. А Ахметов хай їде до Москви і домовляється. Він же продає свій метал на світовому ринку за світовими цінами, і ціна газу закладається в його метал світова, а він платить за неї копійки. Уявляєте, які колосальні прибутки! От чого його капітал за 10 місяців його депутатства виріс з $4,5 млрд майже до $14 млрд. Ці дані наводить журнал “Forbes”.

Вже на перших засіданнях можна відмінити це прокляте ПДВ. Це податок тільки для тих держав, які мають перевиробництво товарів. І для того, щоб стимулювати їхній експорт, вводять це ПДВ. А у нас людина приходить платити за телефон, а там пишеться “в тому числі і ПДВ”, заходите в магазин – “в тому числі і ПДВ”. Зняти податок на заробітну плату - і відразу зникнуть конверти. Вже в державі появиться якийсь кисень. Сюди прийдуть інвестори, принесуть свої гроші. Нас же бояться – бандитська країна, де все розкрадається і розтягується . Тільки буде подано сигнал, що ми самі не крадемо і нікому в Україні не дамо красти – побачите що буде з Україною...

Володимире Олександровичу, днями Ви святкували 65-річний ювілей. Хто з перших осіб Вас вітав? Який найцінніший подарунок отримали?

Вітав Президент. Офіційне привітання від нього зачитав Микола Жулинський на відкритті письменницького форуму. Вітало багато людей – міністр оборони, міністр культури, голови творчих спілок. Важко відповісти, що було найдорожче, тому що просто не було такої речі, яка б мені була потрібна. Мені вже нічого особливого й не потрібно (сміється). Приємно було, звичайно, привітання від Анатолія Дімарова – це наш найстарший письменник. Він прийшов в Спілку письменників привітати мене. Я приходжу, а він уже сидить під кабінетом і чекає.

А у себе – у селі Перемога в Баришівському районі - я запросив сусідів-селян. Була моя родина, моя доця (ведуча новин на Новому каналі), дружина, син приїхав зі Львова. Це було так тепло, зворушливо. Тут був один рівень, а там інший. У селі були пісні, сиділи біля вогню.

За справами політичними, громадськими у Вас залишається час для власне письменницької роботи?

Сіль на рани... Я прекрасно розумію, що я віддав політиці 16 років. Я ж був останнім депутатом СРСР, обраним від Києва. Ті роки віддані політиці... Іноді шкодую. Може написав би свої найкращі речі за цей час, кілька романів, які вже стояли у мене перед очима. Але мене замотала політика і майже 10 років я фактично нічого не писав і навіть боявся, що можу втратити якісь професійні письменницькі навики. Мітинги, збори, Верховна Рада, шум, гам, боротьба за незалежність, вибори, виборчі кампанії – як білка в колесі. Але сталося так, що одного разу мене не обрали, і я мав вікно 4 роки. За той час я дуже багато написав. Я написав роман “Криза”, кілька повістей, оповідань, книжки “Вовча ферма”, “День переможених”, “Перед тим, як жити”. Вернувся в літературу і намагаюся щось писати. На превеликий жаль, таки бракує часу. Політика і література – в чомусь різні, звичайно, речі. Політика забирає набагато більше сил, ніж література. Я професійний письменник, і мені дуже хочеться зачинитися в хаті, в селі, купити сала (а сусід гонить добру самогонку), сісти собі в тиші, нікому не заважаючи, за комп’ютер, і закінчити роман про останню любов Шевченка – Лукеру Полусмакову. Дуже хочеться дописати роман про братів Розумовських чи другу частина роману про Чорнобиль. Звичайно, хотілося б писати більше. Але сказати зараз так: “Хай цей поїзд летить куди хоче, а я сходжу з нього”, - я не можу. Щойно я пережив виборчу кампанію. Я провів 202 зустрічі в найглухіших селах на Кіровоградщині. Найбільшим нашим ворогом чи опонентом на цих виборах були не “регіони”, не комуністи, не соціалісти, а зневіра людей. Догукатися, здобути в кожному селі трошки тієї довіри – це було неймовірно важко. Але я зараз надіюся на те, що новий уряд стане трішки спокійніше, і я до кінця року завершу повість, яку зараз пишу.

Розмовляла Анна Ященко

Повністю інтерв`ю  з Володимиром Яворівським читайте на сайті УНІАН-культура

УНІАН в Google News