А.Матвієнко: я б гладив Литвина, аби тільки він додав голосів

Я ніколи не проголосую за імперативний мандат, бо це – концтабір... Я відкидаю всякого прем’єра, який іде на цю посаду задля президентських виборів... Євро–2012 має шанси стати ганьбою нації... Інтерв’ю

На запитання УНІАН відповів Анатолій Матвієнко, обраний народним депутатом України від НУ–НС.

Я НІКОЛИ НЕ ПРОГОЛОСУЮ ЗА ІМПЕРАТИВНИЙ МАНДАТ, БО ЦЕ – КОНЦТАБІР

Як Ви прокоментуєте результати цих виборів? Деякі політологи потрактували його як “люмпенізацію електорату”...

Знаєте, становлення та формування української нації тільки відбувається. 2004 рік показав не народження її, а старт цього процесу, перші паростки...

На превеликий жаль, влада в Україні гальмує цей процес. Така недолуга поведінка влади спровокувала протест. А протест і привів суспільну свідомість до підтримки тих політичних сил, що демонструють оці протестні настрої.

Результат виборів – це оцінка влади, а не оцінка тих, хто заграє з настроями народу. І влада має змінити свої акценти, свою сутність.

Чи зможе той, хто заграє з протестним електоратом, зреалізувати свої сподівання, – це вже питання інше. Не можна розхитувати хвилю невдоволення і щось руйнувати... Як би нам не дожити до того, щоб зруйнувалися основи незалежності.

Люди знають, що вони хочуть, але не завжди натовп дає правильний рецепт. Більше того, підтримані натовпом рецепти, інколи є дуже деструктивними. І тому слід вміти чути людей, але не слід розхитувати настрої руйнації.

Політики діляться на дві групи. Є ті, що катаються на ілюзіях людей. Хочуть їм подобатися. Це все рівно, що кататися на хвилі, яка розбиває берег. Але ти на серфінгу, ти красивий, ти весь в білому. Усі стоять і тішаться, і не розуміють, що розбивається берег. Берег міст та будинків. А є політики хвилерізи. Хвилеріз збиває хвилю, він не такий красивий, але оберігає оселю.

Люди біжать і голосують за того, хто зверху на хвилі, в білому...

Чи вірите у здатність демократичної коаліції провести реформи?

Вона така різна – і право- і лівоцентристська. Юлія Володимирівна є лівою за своєю суттю, “Наша Україна” – права. Єдине, що може їх об’єднати, – це чесна влада та чесна політика.

Зупинити корупцію, грабунок має бути сутністю демкоаліції. Я б не замахувався на щось інше. Ідеться про елементарний порядок. Утім, чомусь висовуються речі, які не консолідують демкоаліцію, а навпаки – розхитують її.

Для чого війна навколо призову? Це що найактуальніша проблема? Якщо вона викликає дискусію, то цю дискусію треба зняти. Чи, скажімо, повернення вкладів протягом двох років. Якщо ми маємо сьогодні кошти, то давайте подумаємо: у нас на носі техногенна катастрофа. І “Дніпрогаз” це показав. Комунікації перебувають у стані неймовірної зношеності. Я запитую, якщо в нас є сто двадцять сім мільярдів, то може нам краще зробити ревізію найбільш небезпечних техногенних об’єктів і сказати людям: давайте забезпечимо собі спокій стосовно цих об’єктів.

А приміщення первинної медицини, районного рівня... Здоров’я – найдорожче. А може, дороги подивитися?

Я не проти повернення вкладів. Але головний ресурс для повернення вкладів – це розмова з Росією. Там наші вклади.

Хто нам уже в Росії ті гроші поверне?

Це не проблема, яку ми можемо вирішити сьогодні чи завтра...

Я знаю приклади, коли достойна нація може себе захистити, навіть коли вона не має і мільйона населення. Прибалти захищають себе.

Давайте встановимо диференційований підхід: платити не всім, а пенсіонерам, які ще живуть. Але це слід казати чесно, а не кричати: за два роки повернемо, а як не повернемо, то я піду з посади! Не можна гратися з любов’ю людей, за неї потрібно буде відповідати. І чому ніхто не каже, з яких джерел будуть виплачувати? Я не знаю, з яких джерел...

Тепер армія... Якщо ми не можемо перевести її на контрактну основу до 2010 року, то відправимо додому всіх, кого призвали до 1 січня... До чого ми дограємося в цьому популізму?

Усе зав’язано на вибори 2010 року. Прем’єр, який прийде працювати, має сказати, я не буду йти на Президента у 2010 році. Я прийшов згоріти, щоб спасти націю. І я готовий іти на непопулярні речі. Нас чекають непопулярні системні реформи: земельна, пенсійна, освітня, охорони здоров’я, майнова, податкова, адміністративна.

Тільки для того, щоб провести реформу місцевого самоврядування на базовому рівні, нам потрібно близько двадцяти мільярдів гривень. Де їх узяти з таким популізмом? А не створивши основу, не давши життя на базовому рівні, ми нічого не зробимо. Влада єдина, і там, де найтонше, там рветься. А сила влади визначається силою найтоншою ланки.

...Я ніколи не проголосую за імперативний мандат. Бо це – концтабір. Імперативний мандат – це право виборця відкликати депутата, а не право фюрера вигнати неугодного. Це підміна понять. Це – злочин. Як я можу стимулювати фюрерство, коли лідер партії вирішуватиме, хто угодний, а хто неугодний в блоці.

Я ВІДКИДАЮ ВСЯКОГО ПРЕМ’ЄРА, ЯКИЙ ІДЕ НА ЦЮ ПОСАДУ ЗАДЛЯ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ

Регіонали кажуть, що Юлія Володимирівна буде на посаді рік, а потім піде, бо на Президента краще балотуватися з опозиції...

Я відкидаю всякого прем’єра, який іде на цю посаду за сценарієм президентських виборів. Для мене це неприйнятно. І я думаю, що це ведмежа послуга Україні.

Ви вважаєте, що після всього, що було сказано політиками на адресу одне одного, чи мала б “Наша Україна” – Народна самооборона право на коаліцію з “Регіонами”?

Взагалі-то найкращою коаліцією ще з минулого парламенту була б конфігурація: БЮТ, НУ, ПР. Це якщо б у знаменнику написали “Україна”, а в чисельнику ці політичні сили. Якби ми щодо знаменника домовилися, то з чисельником би розібралися. А оскільки в чисельнику є власні приватні амбіції, тоді ніколи не можемо домовитися.

Ми не готові вмирати як політики заради держави, ми всі думаємо, що ми вічні, й висока посада гріє найбільше. А має гріти національний інтерес. Ось я запитую, що мали б зробити партії, які подолали бар’єр? Вони б мали сісти й між собою спробувати домовитися про Україну. І сказати: якщо ми здатні, то давайте робити коаліцію. Якщо ж ні, то нехай політику опозиції визначатиме один з нас, і політику коаліції також визначатиме один з нас. Так поділилися настрої людей. Але давайте не будемо давати з барського плеча заступників міністрів, віце-прем’єрів... Це абсурд.

Ви маєте на увазі пропозиції призначити заступників міністрів з опозиції?

Це – абсурд...

Контролюючі функції виконує парламент. Давайте дамо такі функції комітетам, віддамо опозиції Рахункову палату.

Уряд це команда однодумців.

Має бути публічна домовленість. Щоб усі бачили: ми думаємо про Україну, а не про взаємне поїдання. Бо якщо я буду в опозиції, я маю пропонувати для коаліції добрі речі. І критикувати, коли є за що. А не воювати так, щоб каменя на камені не залишилося.

Слід працювати з тим, хто може увійти у коаліцію. І я відразу казав: ідіть до Литвина, не впаде корона, конструкція має бути більш надійна. Вони кажуть: хай Литвин пристає. Куди приставати? Це було в історії сто п’ятдесят разів. Створили антикризову коаліцію і кажуть: хай “Наша Україна” пристає. А чого це я маю приставати? Я можу або працювати або не працювати. Але хочу мати відчуття рівного партнерства, незалежно від кількості голосів. А коли мені кажуть: ставай на коліна та повзи...

Я Б ГЛАДИВ ЛИТВИНА, АБИ ТІЛЬКИ ВІН ДОДАВ ГОЛОСІВ

А Ви думаєте, що Литвина погано просили до демкоаліції?

Я не знаю взагалі, хто з ним говорив. Я порушував питання у своїй фракції. Вони кажуть, що Литвин хоче бути спікером. Ну, то може це і є ціна? А чому ні? Робили з Морозом експерименти. Ну, маємо навчитися. Нехай майбутній прем’єр формує коаліцію. Усі світи побудовані на тому, що той, хто здатний побудувати коаліцію, стає прем’єром. А в нас кажуть, я буду прем’єром, але ви створіть мені надійну згуртовану переконану коаліцію. Даруйте, якщо ви мене висунули на посаду кандидата, то коаліція – це моя проблема. То я ходив би й шукав партнерів. Я б з Литвином домовлявся, гладив би, дмухав, виконав би свої обіцянки. Але не казав би, що мені хтось винен голоси. Ми що чимось винні через те, що маємо проблеми – хто як голосуватиме? А мене хтось питав?

Я ніколи не проголосую за імперативний мандат...

Там же пропонується цілий пакет законів...

Ніколи пакетом не буду голосувати. Я проти пакетів був і в минулому парламенті. Я ніколи не проголосую за закон, який порушує Конституцію. Ну, хай мене виключають. Хай з’їзди збирають для цього. Але якщо Юлія Володимирівна знає, що я так думаю, то хай мене переконає. Ні, вона не переконує: ти мусиш. А чого я мушу? Перед ким я маю зобов’язання? Я маю свою позицію...

Якщо у фракції такі настрої, то що, голосування не відбудеться?

Це мої настрої, а у фракції ніхто не питав...

Коаліційною угодою передбачено скасування районних адміністрацій?

Ми маємо чітко зрозуміти, яку модель будуємо. Є три етапи реформи самоврядування. Перший етап – дати реальну владу та можливості на базовий рівень. Для мене базовий рівень це сільська, селищна, міська громада. Задекларувати рух до цього. Наведемо порядок на базовому рівні. Тоді переходимо на рівень району, маємо зліквідувати районні адміністрації, створити виконкоми, які вирішуватимуть спільні проблеми територіальних громад.

Слід чітко розділити повноваження і функції: наприклад, питання медицини – це питання держави чи місцевого самоврядування? Але слід мати інститут, який контролює дотримання законності та Конституції. Це мають бути державні адміністрації на рівні області та префекти із субпрефектами на три-чотири райони, як у Франції. І вони мають тільки дві функції: контрольну та наглядову. Так ми знищимо вертикаль двовладдя.

Що пропонують законопроекти, які стосуються місцевого самоврядування і йдуть в пакеті для майбутнього голосування?

Вони чітко визначають контрольні функції державних адміністрації, їхню взаємодію з органами місцевого самоврядування. Також дають визначення, за яких підстав державній адміністрації може бути висловлена недовіра, ними визначені функції та умови взаємодії голів міської, сільської, селищної ради і власне самої ради. Визначається за якими принципами, і за яких підстав може бути висловлена взаємна недовіра і що це за собою тягне.

Тобто скасування райадміністрацій у найближчому майбутньому не буде?

Це зазначено в угоді, парафованій Тимошенко та Кириленко. Але я, наприклад, ніякого відношення до цієї угоди не мав. І мені видається, що коли ми парафували угоду, то це тільки наміри. Гадаю, слід створювати групу людей з відповідних напрямків, допрацювати її, щоби не робити чудес під час створення коаліції. Якщо ми зацікавлені її створити. Якщо ми не зацікавлені, – то хтось може не підписати угоду.

Не райони та області слід зараз чіпати, а сільські, селищні та міські громади. Люди живуть у конкретному населеному пункті, який має бути об’єднаний у громаду, і слід дати їм матеріально-фінансову базу. Усі, хто має громаду в чотири-п’ять тисяч людей, то давайте дамо їм реальне місцеве самоврядування. У рамках громади в кожного населеного пункту має бути основа реального народовладдя, самоврядна функція. Наприклад, має бути староста, який може зібрати громадську раду, яку можемо обирати і який повинен мати не менше функцій, ніж голова сільради неспроможної адміністративної функції.

І коли ми пройдемо процентів вісімдесят цього шляху, то тоді можна братися за райони. Зрештою зміна райцентру – це колосальні кошти. Не можна робити наскоки... Не треба братися за все. Беремося за все – створюємо опір.

ЄВРО – 2012” МАЄ ШАНСИ СТАТИ ГАНЬБОЮ НАЦІЇ

Витрати на реформи для базового рівня мають бути закладені у бюджеті?

Безперечно. Потрібні непопулярні рішення, а вони потребують додаткових фінансів. “Євро–2012” має шанси стати ганьбою нації. А ми заграємо з людьми з черговою порцією обіцянок.

Але, розв’язуючи вузли, ми розкриваємо ініціативу мільйонів, а вона створює додатковий продукт. А продукт створить додаткові надходження до бюджету. Це синергея, яка саму себе годуватиме. Невеликі порівняно вкладення – хай не сьогодні – завтра, дадуть ініціативу, яка створить значно більший ВВП.

Скільки часу потрібно для проведення реформи?

Польщі знадобилося двадцять років. А ми поки що шістнадцять років згаяли.

Розмовляла Лана Самохвалова