Що Микола Гоголь знав “про це”
Що Микола Гоголь знав “про це”

Що Микола Гоголь знав “про це”

13:20, 31.03.2009
10 хв.

Він ніколи «не знав жінки», не встиг відчути, як писав сам, «першого блага на світі». Фрейда тоді не було, а застосовувати щодо Гоголя фрейдизм - заняття марне...

Він ніколи «не знав жінки», не встиг відчути, як писав сам, «першого блага на світі». Фрейда тоді не було, а застосовувати щодо Гоголя фрейдизм - заняття марне...

1 квітня 2009 року настає 200-ліття Миколи Васильовича Гоголя, вже оголошене ЮНЕСКО, датою року.

Відео дня
Гоголь
Містика. Адже літературний класик - людина майбутнього, а не минулого чи сьогодення. Він жив, живе, і житиме. Тому, що Гоголь – геній, перша зірка української, російської, світової літератури. Наша ж скромна розповідь - «про це» письменника.

В ті часи, коли жив і творив великий письменник Микола Васильович Гоголь, люди, певна річ, теж розмножувалися, закохувалися, «трудилися» ночами в ліжках, чоловіки зраджували своїм дружинам з дівчатами «панелі», а жінки колекціонували коханців.

Що поробиш, природу не обдуриш! У свідки можна запросити того ж Льва Товстого. Пам`ятаєте, в «Анні Кареніній», граф з цього власне і почав: «Стіва зрадив своїй дружині Доллі». А Пушкін? Поет обізвав Анну Керн - свого «гения чистой красоты» жахливо - блудниця. Проте, за життя Гоголя не було звичного для слуху тих, що нині живуть загадкового слова «секс», сенс якого (певна річ, з телевізора) сьогодні знає навіть моя десятирічна онука.

Православна мораль не дозволяла вголос говорити «про це». «Це» була табуйована, заборонена тема. Юних наречених тільки за десять хвилин до шлюбного ложа старша сестра або родичка «жіночої статі» напучувала: (з мемуарів того часу) - «розсунь ноги і мовчки лежи, зціпивши зуби». А вже про «техніку цього самого сексу» можна було дізнатися, хіба що, якщо вирушити до далекої Індії, де і розглянути в Чорному храмі в Кокараке пози з «кама-сутри».

І ось, дорогий читачу, вкотре перечитавши все найулюбленіше, написане Миколою Васильовичем, я здригнувся від осяяння і переляку. Правду кажуть: якщо людина талановита, то у всьому, навіть в тому, про що не мав ніякого уявлення, а тим більше реального досвіду за життя.

Пушкін у Гоголя. Картина академика М.П. Клодта

Письменник Гоголь, як стверджують сучасники, був незайманим, «хлопчиком». Він ніколи «не знав жінки», не встиг (або не бажав) відчути, як писав сам, «першого блага на світі». За свідченням лікаря, який доглядав Гоголя перед смертю, «зносин з жінками він давно не мав (швидше за все, не мав зовсім). І зізнавався, що не відчував у цьому потреби і ніколи не відчував від цього особливого задоволення».

Втім, і сам Гоголь підтверджує, що ставлення до статевого кохання у нього екзистенціальне. В одному зі своїх листів до закоханого товариша, юний студент Гоголь пише: «Дуже розумію і відчуваю стан душі твоєї, хоча самому, завдяки долі, не вдалося відчути. Я тому кажу завдяки, що це полум`я мене перетворило б на попіл в одну мить».

Так! Є тут, де розгулятися психоаналітикові. Тут вам і «несвідоме», і «комплекс кастрації», і «невроз страху», і «психічна імпотенція». Але Фрейда в той час, коли жив Гоголь, ще не було. А застосовувати щодо Гоголя фрейдизм - заняття марне. Беззастережно назвемо недоумками і виродками всіх тих, хто вважає письменника некрофілом, тим більше, онаністом-мастурбатором, «розпустою що любить займатися».

Але Микола Васильович не був і Оскаром Вайльдом (це для найцікавіших). Він, (також за численними твердженнями сучасників), не знав і чоловіків, не був гомосексуалістом і був, дійсно незайманим.

Приголомшливі сторінки його творчості (а їх так багато!), що розповідають про демонічну природу краси і згубність любові (точніше, в нашому розумінні - сексу), засновані, поза сумнівом, на його особистому досвіді. Правда, можливо, на «фантазійному», образному, психологічному, а не власне фізіологічному, або як говорять наші американські друзі - up and down business (вгору-вниз робота).

Кадр з фильму Вій
Ось доторкніться, простежте, як сам Гоголь бачить секс. У повісті «Вій» прекрасна панночка-відьма раз прийшла у стайню, де псар Микита чистив коня.

“- Дай, – говорит – Микита, я положу на тебя свою ножку.

А он, дурень, и рад тому: говорит – не только ножку, но и сама садись на меня. Панночка подняла ножку, и как увидел он ее нагую и полную белую ножку, то, говорит, чара так и ошеломила его. Он, дурень, нагнул спину и, схвативши обеими руками за нагие ее ножки, пошел скакать, как конь, по всему полю, и куда они ездили, он ничего не мог сказать. Только возвратился едва живой, с той поры иссохнув весь, как щепка. Когда раз пришли на конюшню, то вместо его лежала только куча золы да пустое ведро: сгорел, совсем сгорел сам собою”.

А, читачу! Оце так!!! Ну, хто сьогодні так пише «про це»? А? - «Он, дурень, нагнул спину и, схвативши обеими руками за нагие ее ножки, пошел скакать, как конь, по всему полю, и куда они ездили, он ничего не мог сказать». Уявити, що нинішні вульгарні «гіганти поетичного сексу», класики порнухи, написали б так про статевий акт, - яскраво і образно, соромливо і талановито, - неможливо! Вистачає «таланту» хіба що на таке (хай пробачить мені читач!): «и трахались они всю ночь, она его так загоняла, что он кончить не мог. От того у него сердце остановилось, и сдох он, кобель вонючий».

Н.В. Гоголь в групі російських художників в Римі. Сергій Левіцький, Рим, 1845, ательє Perrot
Але повернемося до класика. Валерій Брюсов писав, що прагнення до крайнощів, до перебільшень, до гіпербол позначилося не тільки на творчості Гоголя. Тим же прагненням було пройняте все його життя. За словами великого поета, «все, що відбувається навколо він сприймав у перебільшеному вигляді, а привиди своєї полум`яної уяви легко приймав за дійсність, і все своє життя прожив у світі ілюзій, що змінювали одна одну».

І автор цих рядків вважає, що свідомість Гоголя була забита «привидами», «фантомами», жахами, потойбічними світами. «У мене були напади туги, мені самому незрозумілої» - писав майстер. Жорстка, демонічна хіть Гоголя - це полум`я любові, яке його «перетворило б на попіл в одну мить».

І справді, нічого схожого на закоханість не можна відшукати в житті Гоголя. Ось перерахуємо, що писав Гоголь. «Мне не удалось этого испытать… благодаря судьбе…». «К моему спасению, твердая воля отводила меня от желания заглянуть в пропасть». Якась грозова тиша статі! Тиша, але навряд чи байдужість до жінки, до її чуттєвості.

Але ми те спробуємо все спростити до... «господарського мила», до «ситцевих трусів». Що тоді вийде? Донька сотника, юна панночка, відьма з «Вія» - звичайна сексуальна маніячка, збоченка, яка нудьгує від неробства, сільська повія, гіперсексуальна діва, яка не приховує своїх капосних патологій. Причому для реалізації своїх хтивих бажань була готова на все. З фантазією, так би мовити, подружка. Після того, як заїздила до смерті псаря Микиту, кинулася вона по ночах шукати пригод на хуторах. І все тому, що гніву батька боялася. Більш того, вбралася старою, щоб не пізнали. А тут, втомлені від довгого шляху семінаристи підвернулися. Поклала філософа Хому Брута в хлів, а коли всі заснули, кинулася на нього зі всією своєю пекельною, грішною страшною пристрастю.

А що філософ? Як і псар, кинувся (після довгої монастирської стриманості і заборон) «засвоювати предмет свого сексуального неспокою».

Але це моя проза. Далі іде великий письменник Гоголь. І розкриває уважному читачеві свої великі таємниці.

Коли філософ Хома Брут скакав з відьмою, що сиділа у нього на плечах, “он видел, как там, внизу, в подземном царстве, из-за осоки выплывала русалка, мелькала спина и нога – выпуклая и упругая, вся созданная из блеска и трепета, облачные перси ее, матовые, как фарфор, не покрытый глазурью… Она вся дрожит и смеется…» «Что это?» – думал философ, глядя вниз, несясь во всю прыть. Пот катился с него градом; он чувствовал бесовски сладкое чувство, он чувствовал что-то пронзающее. Какое-то томительно-страшное наслаждение”.

Ось вам і лібідо, ось вам і оргазм, ось вам і сліпучий сатанинський секс, дорогий читачу!..

Але ні. Гоголь всього цього боїться. Йому «дева светится сквозь воду, как будто бы сквозь стеклянную рубашку; уста чудно усмехаются, щеки пылают. Очи выманивают душу… она сгорела бы от любви, она зацеловала бы». А Микола Васильович, замість того, щоб зрадіти, своє гне: «Беги, крещенный человек!». Якась містично-сексуальна маячня! Втеча від всього земного.

Тут - та межа хіті, за яку Миколі Гоголю так само страшно переступити, як за межу смерті.

Ця прозора білизна жіночого тіла, як мана, переслідує Гоголя в багатьох повістях. У «Травневій ночі» письменник побачив, як «…в тонком серебряном тумане мелькали девушки, легкие, как тени. Тела их были, как будто изваяны из прозрачных облаков, и будто светились насквозь при серебряном месяце».

Напевно, саме тому релігійний філософ Василь Розанов наділив Гоголя некрофільським комплексом, який «не поглянув з цікавістю на жодну жінку», а жіночим ідеалом письменника була «Уленька», схожа на небіжчицю. Бліда, прозора, майже не говорить і лише плаче. «Точно ее вытащили из воды», а вона узяла, та й (для задоволення Гоголя!) ожила. Але саме життя виявилося в красі сліз, що обличчям стікають, і нагадують, як крапає вода з утоплениці, витягнутої і поставленої на ноги.

Вражаюче, пише філософ Розанов, що жодного чоловічого небіжчика Гоголь не описав, наче чоловіки не вмирають. Він вивів цілий пантеон небіжчиць - і не старих (жодної!), а всі - молоденькі й гарні.

І в житті Гоголь боявся жінок. Письменник Володимир Соллогуб згадував, що Гоголь любив розповідати еротичні історії, але ніколи не викликав гніву з боку слухачок. Причому, завжди він грішив умисно. І в цьому, вважає Соллогуб, «ймовірно, виявлялася його нездатність або небажання до плотських утіх, що сублімувалася в непристойних анекдотах».

Загалом, бездонна глибина і загадка Гоголя!.. Повторюся: він людина з майбутнього, а не з минулого. Крапку хотілося б поставити після наступних рядків, написаних Борисом Соколовим, блискучим дослідником творчості письменника. «Трагедія Гоголя ховалася в тому, що він відчував у собі нерозкритий дар провісництва, який болісно вимагав розкриття».

Пророчий імператив великого прозаїка, стосовно прочитаного вами, читачу, есе полягає ось у чому. Гоголь вимагає прибрати з екранів і книг сьогодення брудну порнографію, вульгарність, соромітність, які калічать нас, нашу культуру, кіно, наших дітей і внуків. А викликати до життя слова, що оспівують еротику, любов, пристрасть! Щоб насолоджуватися «полум`ям», яке великого письменника «перетворило б на попіл в одну мить».

Віктор Тимошенко, Москва-Київ

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся