Марш без гасел про ковбасу, або До 67-річчя УПА

Оте УПА–УНСО хотять сюда, а ми їх не допустимо… УПА – це найбільша підпільна армія Європи та світу. Їй заздрили такі люди, як Шарль де Голь. Невизнан-ня Бандери –  капітуляція перед карликами Кремля

Оте УПА–УНСО хотять сюда, а ми їх не допустимо… УПА – це найбільша підпільна армія Європи та світу. Їй заздрили такі люди, як Шарль де Голь… Невизнання Бандери –  капітуляція перед кремлівськими карликами…

На 14 жовтня, день Покрови, випала також 67-ма річниця створення Української повстанської армії. У Києві, як і в багатьох містах України, відбулися заходи, організовані українськими націоналістичними організаціями.

Столичними центральними вулицями, тримаючи жовто-сині та червоно-чорні прапори, маршем пройшли більш як десять тисяч українців, організованих ВО «Свобода».

Свій марш вони розпочали від пам’ятника Тарасу Шевченку й закінчили його зібранням на Європейській площі. Тисячі націоналістів під супровід оркестру скандували “ОУН–УПА – державне визнання!”, “Бандера, Шухевич – герої народу! Вони воювали за нашу свободу!”, “Бандера – наш герой! Покрова – наше свято!”, “Слава героям, смерть ворогам!”...

Голова «Свободи» Олег Тягнибок сказав журналістам біля пам’ятника Шевченкові, що сьогоднішній марш присвячено визнанню боротьби ОУН–УПА за державну незалежність України, а також підртримці офіційного присвоєння звання Героя України Степанові Бандері та проголошення 14 жовтня – День створення УПА – державним святом. "Свободівці" зробили відповідне звернення до Віктора Ющенка.

– Степан Бандера був політиком з великої літери. Він – не минуле Української держави. Бандера і ОУН-УПА – майбутнє Української держави. – Заявив Тягнибок журналістам.

Він вважає, що офіційне визнання організації «поставить хрест на психологічному розумінні, у якій державі ми живемо: чи ми живемо в колонії УРСР, чи в новітній Українській державі з новою ідеологією».

– Гадаєте, Віктор Ющенко ще встигне присвоїти звання Героя Бандері? – запитала я.

– 2009 рік – рік Степана Бандери. Цілий рік ми святкуємо його сторіччя, тому в будь-який момент Президент може це зробити. Погодьтеся, нелогічно робити якісь напівкроки. Звання Героя України присвоєно Роману Шухевичу, який був усього-на-всього командиром армії, а політичне керівництво нею здійснювала ОУН, яку очолював Степан Бандера. Чому керівникові армії присвоюється звання Героя України, а політичному провідникові таке звання не присвоюється?! Тим більше, що за всю історії України було лише троє людей, іменами яких потім називали чи не всіх українців. Був Мазепа, і називали "мазепинцями", був Петлюра, і українців називали "петлюрівцями", і був Бандера, й українців багато хто й досі досі називає "бандерівцями". Не кожна людина може досягти такої величі своїм життєвим шляхом. Незаперечним є те, що існує поняття «бандерівський дух». Такі речі треба визнавати. Визнавши це, ми раз і назавжди поставимо хрест на комуністичному минулому й почнемо нове життя. Якщо ви вважаєте, що економічні звершення в Україні можна зробити без психологічного, емоційного, національного піднесення, то глибоко помиляєтеся. Є старі сили, архаїчні сили, політичні динозаври, які нам намагаються завадити відсвяткувати це світле свято, але це їхня проблеми. Гадаю, вони ще трохи померзнуть і підуть додому грітися.

І справді, з самого ранку на Майдані Незалежності зібралося кілька десятків комуністів, які протестували проти того, аби “ті націоналісти прийшли до влади». Так вони самі сказали.

– Вопше ми за Союз… – каже Леся Остахова з Тетієва, якій 34 роки.

– Ви знаєте який сьогодні день?

– Знаємо... А який сьогодні день? – Цікавиться вона у своїх червоних побратимів.

– Сьогодні православне свято, – підказує хтось.

– Та нє, – не погоджується Леся. – Нє-нє, не православне. Та нє, не Покрова! Свято яке сьогодні? Визволення? Чи що? Скажіть мені, що ми сьогодні святкуємо?

Та молодій комуністці так ніхто й не спромігся пояснити, чиє «визволення» вони прийшли відзначити.

Підходжу до інших червоних, намагаюся заговорити. Жінка збоку махає чоловікові пальцем, мовляв, не розмовляй. Проте той демонструє сміливість:

– Мене зовуть Бабійчук Володимир. Оте УПА–УНСО хотять сюда, а ми їх не допустимо. Бо коли я був у Трускавці в санаторії, вони мене взяли попід руки в міліцію. Та добре, що зі мною була женщина з Києва, та й забрала мене від них.

– Скільки вам років було, коли ви в санаторії були?

– 28... Це був 68-й рік.

– Та які ж бандерівці в 68-му році в міліції служили?

– Не розказуйте мені. Вони там осталися. Вони у війну на моїх очах кидали малих дітей у криниці. Це було в 42-му році.

– А де таке було?

– На Київщині.

– Наскільки вам близька комуністична ідея? – цікавлюся в “червоної” молоді.

– Мені лічно? Дуже близька. – Відповідає молодичка. – Вобще-то я вчилася при комуністах, і я за комуністів.

– Коли ви встигли вчитися при комуністах, як ви така молода?

– Ну, здрастє. Жовтеням була, піонером була, комсомольцем була. Їздили на зльоти піонерські. Збирали макулатуру.

Проте, чим близький їм комунізм, чому саме вони за комуністів, і в чому полягає комуністична ідея, сказати не можуть, регочуть і відвертаються.

– Ми сюди прийшли, аби ми жили по-людськи, – кажуть Віра Митрофанівна та Інна Миколаївна з Борисполя. – А ви подивіться, що твориться! Моя дорога доцєчка, ми протестуємо проти буржуазного строя. Ми должни жить дружно, а не українци протів українцев.

– Ну, хочуть собі націоналісти святкувати День заснування УПА, то нехай святкують. Виходить, це ви не хочете жити дружно?

Відверто кажучи, трохи шкода було цих людей  – замерзли стояти від самого ранку, при цьому багато хто навіть не знає, за що стоїть.

Голова «Свободи» нагадав, що в наступних виборах братимуть участь молоді люди, які народилися вже у незалежній Україні.

– Це будуть люди, які не знають, що таке Радянський Союз. Які не знають, як це - сидіти в школі за партою і за ними там десь спостерігає Ленін з портрета на стіні, і розказує про 15 республік-сестьор та  “єдіную общность Совєцкій Союз”. Це будуть люди, для яких сам факт української незалежної держави є незаперечним, вони розуміють, що своє майбутнє можна пов’язувати тільки і тільки з українською державою. Саме на ровесників Незалежності ми сподіваємося, саме вони допоможуть очистити цю антиукраїнську владу.

– Сьогоднішніх наших мужів важко назвати відповідальними. – кричав він у рупор до своїх маршувальників. – А ось Бандера був політично відповідальний, тому він актуальний сьогодні. Шлях Бандери, як політичного діяча, як українського визначного політика, підтверджує його політичну відповідальність. Він умів відповідати за свої вчинки, за свої накази, за рішучі дії. Саме рішучі дії, яких сьогодні ТАК не вистачає сьогоднішній владі. Бандера й тоді брав на себе відповідальність, коли віддавав наказ на знищення польського міністра внутрішніх справ Перацького, який був фактично батьком, так званої, пацифікації, коли польська окупаційна влада знищувала українців, українські церкви, підпалювала українські села. Бандера був політично відповідальний, коли разом з ОУН 30 червня 41-го року у Львові був проголосив Акт відновлення Української держави. Тоді була створена українська влада, був прем’єр, були українські гроші. Але німецька влада зашкодила процесові українського державотворення. Відтак, Бандера та його соратники були на багато років заарештовані, і відправлені в концентраційний табір. УПА не воювала під Варшавою, вона не була під Краковом, УПА на була під Москвою чи під Тамбовом. Армія боролася на своїй землі. Вони захищали своїх матерів, своїх коханих, зрештою свою господарку. Захищали Господом дану нам українцям землю. То хіба це злочин?! Визнання Бандери – це буде хрест на всіх тих колишніх радянських залишках. Ті московські карлики намагаються вказати нам, українцям, які свята нам святкувати і яких героїв нам ушановувати. Скільки нам ще треба це терпіти?!

Серед прихильників ідеї визнання УПА і присвоєння Степану Бандері Героя України були в основному кияни–студенти. Задля їхньої участі організатори спеціально перенесли мітинг з традиційної 10-ої години на третю годину. Кажуть, що студенти самі про це просили.

Приїхали й люди з різних регіонів України: Харкова, Чернівців, Луганська, Криму, Львівщини, Франківщини, Чернігівщини. Багато хто приїздить до Києва святкувати Пресвяту покрову і День створення УПА з розрахунком, що рано чи пізно цей день стане святом українського національного війська.

– Для нас гуцулів Бандера – символ нації, - каже Іван з Верховинського району, вбраний у гуцульський стрій, – а тим більше в нас у горах, де було фактично зруйновано послідній бункер бійців, які воювали під проводом Бандери. Це є наша пам`ять, наша історія. То й так повинно бути. Моя мама народилася в Сибіру. Її батьки були виселені.

Правду кажучи, давно не бачила такого живого мітингу. Націоналісти, не шкодуючи своїх голосових зв`язок, горлали гасла. Колону охороняло кілька тисяч силовиків, та це, мабуть, було даремно, бо не відчувалося агресії чи неприязні.

Голова Івано-Франківської обласної організації «Свобода» Олександр Сич закликав «товариство пам’ятати, що УПА – це найбільша підпільна армія Європи та світу».

– Їй заздрили такі люди, як Шарль де Голль. Ця армія перевершувала своєю бойовою славою, чисельністю. Вона сама собі давала раду без будь-яких союзників. Якщо було потрібно, вона знищувала совєцьких, німецьких, польських генералів. Вони воювали проти кожного колонізатора. Уявіть собі, через УПА пройшло 600 тисяч українців. У найбільший пік свого становлення – 44-45 роках – УПА мала 150 тисяч воїнів. І всі вони жили не в казармах, а лісах. … Сьогодні потрібно боротися за зміст української держави, бо поки ми маємо тільки символ держави. Треба боротися, аби з цієї землі були зметені всі ті холуї, яким добре жилося і в совєцькій імперії, а тепер під прапором Української держави.

У свою чергу Голова Сумської обласної організації Ігор Мірошниченко додав:

– Ми хочемо бачити в Україні українську владу, хочемо бачити націоналістів, які справді дбатимуть про людей. Кредо Бандери завжди було: здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї! Він загинув, але його життя  надихнуло покоління українців на змагання до волі. Тож невизнання Бандери сьогодні – це капітуляція перед кремлівськими карликами і перед п’ятою колоною в Україні.

…Часто буваю на різних мітингах: комуністів, націоналістів, просто правих. Подумалось, чи не  основною їхньою відмінністю є не гасла, не приналежність до якихось таборів, а ментальність. Не пригадую, щоб довелось почути на мітингу від людей, які себе називають націоналістами, про ціни на продукти харчування, чи про те, як тяжко жити, бо така дорога ковбаса або проїзд. Звісно, добре було б, аби й ковбаса була дешевшою. Однак, схоже, ці люди переконані, що є й щось інше важливе в цьому житті…

Ксеня Лесів

УНІАН в Google News