Не тільки для одностатевих пар: чому реєстровані партнерства на часі саме зараз

Тема одностатевого партнерства в Україні, на жаль, завжди розколює суспільство. Чомусь навіть у 21 столітті багатьох тригерить інакшість. Навіть, коли йдеться не про романтичні чи сексуальні стосунки. Проте сьогодні як ніколи важливо, щоб усі без винятку українці мали однакову можливість бути поруч з партнером "і в радості, і в горі".

З початку березня в Україні ламаються списи навколо законопроєкту про реєстровані партнерства (№9103). Прихильники законодавчої ініціативи наголошують, що під час війни особливо важливо, щоб військові й цивільні, одностатеві й різностатеві пари мали можливість відвідати близьку людину в реанімації, навіть не перебуваючи у статусі "родичів", або звертатися до відповідних служб, якщо людина зникла, і не отримувати відкоша через відсутність родинних зв’язків… Натомість противники документа розповідають про "християнську культуру", традиційні сімейні цінності та навіть про начебто порушення Конституції у разі, якщо цей законопроєкт стане законом.

Довга історія питання

В Національній стратегії у сфері прав людини Україна давно зафіксувала намір впровадити цивільне партнерство для різностатевих та одностатевих пар. Цей намір також було зафіксовано в Розпорядженні уряду №1393-р в листопаді 2015 (!) року. Трохи пізніше, у межах реалізації норм Угоди про асоціацію з ЄС, в Кабінеті міністрів зобов’язалися розробити відповідний законопроєкт до кінця 2017 року. Але… Руки до цього питання не доходили роками.

Важливим кроком для того, аби влада все-таки звернула увагу на цю тему, на початку літа 2022 року стала петиція до президента України про легалізацію одностатевих шлюбів.

"У цей час кожен день може бути останнім. Нехай люди однієї статі отримають можливість створити сім'ю й мати офіційний документ, що підтвердить це. Їм необхідні такі ж права, що й у традиційних пар", - йшлося у зверненні.

За досить короткий термін петиція отримала понад 28 тис. голосів (при необхідних 25 тис.), тож голова держави мав реагувати.

Володимир Зеленський у своїй відповіді на петицію пояснив, що Конституція України не передбачає альтернативних форм шлюбу, а в умовах воєнного стану вносити зміни до Основного закону заборонено. Тому, мовляв, законодавчо закріпити право громадян країни на одностатеві шлюби наразі неможливо. Однак президент доручив Кабінету міністрів розглянути питання легалізації "цивільного партнерства", адже "вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 116 Конституції України є прямим обов'язком уряду".

Другим важливим кроком до того, щоб законопроєкт №9103 побачив світ, стали перемовини про членство України в ЄС. Адже, як зазначає координатор з політики та законодавства у Національний ЛГБТІ-консорціум Святослав Шеремет, "постало питання, чи забезпечує Україна визнання сімейних стосунків між особами однієї статі".

"Я б могла сказати, що цього (появи відповідної законодавчої ініціативи, - УНІАН) від нас вимагають західні союзники – і це правда, вимагають, та мене спонукало зареєструвати законопроєкт інше: я бачуся та спілкуюся з ЛГБТ військовими, я чую про їхні проблеми. Я переконана, що як суспільство, ми маємо виправити велику несправедливість, коли в частини громадян і громадянок менше прав, ніж в усіх інших", - додає авторка законодавчої ініціативи, народна депутатка Інна Совсун.

На часі

"Загинув ще один друг. Його оплакують, як героя. Він так і не здійснив камінг-ауту за життя, його партнер залишився інкогніто для суспільства також", - написав днями на своїй сторінці Facebook український військовий Віктор Пилипенко з позивним "Француз", який одним з перших бійців наважився на камінг-аут.

На жаль, таких історій на сторінці Facebook-спільноти "Військові ЛГБТ та їх союзники" доволі багато. За словами Віктора Пилипенка, відкритих ЛГБТ військових лише трохи більше сотні. ЛГБТ люди в Україні не відкриваються, не говорять про особисте життя через несприйняття великою частиною суспільства. Як наслідок, їхні шлюби залишаються незахищеними, так само як мортальні права близьких (права, пов’язані зі смертю одного з партнерів) чи доступ до тяжкопораненого у реанімації, не кажучи вже про звичайну людську гідність.

"І все, що ми можемо в цьому випадку зробити - це виказати шану людині, ім'я якої я не можу вам навіть сказати зараз (ну хіба це не дикунство?), та зробити все можливе, щоб у вільній Україні більше не було такої ганьби дискримінації… Маючи узаконене право на шлюб, ЛГБТ+ хлопці та дівчата зможуть сміливо подавати відповідні документи у стройові своїх частин, і ніхто з гомофобних командирів не зможе наплювати на права їх та їхніх партнерів. А такі герої, як загиблий, про якого я пишу, не змушені будуть жити утаєним життям, позбавленим рівних прав за життя, а після їх смерті не матимуть страждати й їхні кохані", - зазначає Віктор Пилипенко.

Зараз для держави одностатеві партнери один одному – ніхто. Тобто, вони не мають можливості ухвалювати рішення щодо лікування свого партнера чи партнерки у разі, наприклад, важкого поранення. Також вони не мають права розпоряджатися тілом партнера чи партнерки, якщо ті загинули, тобто навіть поховати людину, як вона хотіла, змоги у партнера немає. Не може йти мова про отримання спадку за пільговими умовами, або соціального захисту від держави, як це передбачено для сімей військових чи постраждалих від війни.

"У разі підтримки Верховною Радою, законопроєкт нарешті допоможе парам визначити взаємні права та обов'язки, питання володіння майном, спадку, соціального захисту, прав у разі смерті чи зникнення партнера чи партнерки - нічого екстраординарного. Все те, що завжди, за замовчуванням, було доступно різностатевим парам в Україні... Я впевнена: як суспільство ми дозріли, щоб вирватися з pociйських скрєп і совкового світогляду", - зазначає депутатка Інна Совсун.

Наступ на сім’ю та шлюб?

І хоча правом на реєстровані партнерства зможуть скористатися усі - військові та цивільні, одностатеві та різностатеві пари, рада церков вже виступила проти ініціативи. У своїй заяві Священний Синод "підкреслив неприйнятність законопроєкту №9103 про інститут реєстрованого партнерства як такого, що суперечить природному, Богом встановленому закону, порушує норми Конституції України щодо визначення шлюбу як союзу одного чоловіка і однієї жінки, несе загрозу для суспільної моралі, зокрема для морального і психологічного здоров’я дітей та їхнього права на виховання в сім’ї, створеній на підставі шлюбу чоловіка і жінки, та погіршуватиме демографічну ситуацію в Україні".

За словами виконавчого директора Національного інституту сексології та сексуального здоров’я, директора Асоціації сексологів та сексотерапевтів України Михайла Шевченка, одностатеві шлюби - це те, що змінює цілу культуру нації та традиційні уявлення про сім'ю.

"Уявлення про світ навколо формувалося в українському суспільстві на картинці сім’ї, де є мама й тато, суспільство орієнтувалося на автентичність процесів, на повагу до інституту сім'ї, на те, що передавалося з роду в рід. Це тривало століттями та дуже глибоко "засіло" у підсвідомому всієї нації. Сьогодні нові реалії й вони диктують нові правила. Держава взяла курс на активну євроінтеграцію, ну, а в Європі суспільство і влада досить активно підтримують зміни у бік підтримки нетрадиційних союзів. Україна має визначатися", - зазначає він.

Втім, за словами Інни Совсун, законопроєкт про реєстровані партнерства не має стосунку до шлюбу, жодним чином не зачіпає питань опіки чи усиновлення дітей, а, якщо й може впливати на демографічну ситуацію, то лише позитивно: "Чим більш вільним, людяним та юридично захищеним державою буде наше суспільство, тим більше людей захоче залишитися жити в Україні".

Прихильники законодавчої ініціативи вже втомилися пояснювати, що мова йде не лише про ЛГБТ спільноту. Голова Львівського осередку руху "Демократична сокира" Анна Бару, наприклад, наводить такі історії: "Дівчина виїхала з окупації. Батьки залишилися там. Вона працює і винаймає квартиру разом з подругою. Попадає під обстріл. Важко поранена, лежить в реанімації. До неї нікого не пускають, бо не є членами родини. Хто може прийняти медичні рішення? Вирішити питання оплати? Подруга готова це робити… Або військовий, сирота. Пари чи романтичних стосунків немає. Якщо його поранять або вб'ють, хто впізнає тіло, організує похорон, подбає про нього в лікарні або під час реабілітації? Побратими готові це робити".

Від партнерства до одностатевих шлюбів – довгий шлях

Ще одна "страшилка" від прихильників "традиційних цінностей" полягає в тому, що реєстровані партнерства стануть першим кроком до одностатевих шлюбів. Мовляв, Сімейний кодекс України вже зараз передбачає факт спільного проживання, без укладання шлюбу, тобто реєстровані партнерства потрібні саме ЛГБТ людям. Ба більше, для різностатевих пар у появі "цивільного партнерства" немає жодного сенсу, бо така можливість вже передбачена Цивільним кодексом. Але противники законопроєкту №9103 не беруть до уваги, кілька факторів.

По-перше, знову ж таки, в законопроєкті №9103 мова йде не лише про романтичні стосунки. Тобто, якщо цивільні партнерства будуть легалізовані, укласти союз зможуть не тільки ЛГБТ пари чи взагалі пари, а, наприклад, компаньйонки золотого віку, які, не маючи дітей та чоловіків, живуть разом. Реєстроване партнерство дозволить їм вирішити зокрема питання спадкування.

По-друге, хоча цивільне партнерство часто вважають проміжним етапом, після впровадження якого держава наважується на легалізацію одностатевих шлюбів, досвід західних країн свідчить, що між цими подіями може пройти з десяток років. Наприклад, Німеччина дозволила одностатеві партнерства у 2001 році, а легалізувала одностатеві шлюби лише у 2017-му.

Чому так відбувається? Мова не лише про прискіпливе внесення змін в усі необхідні для цього закони. Наприклад, Україні треба змінювати не лише закони й підзаконні акти, а й Конституцію. І хоча, за словами координатора з політики та законодавства у Національному ЛГБТІ-консорціумі Святослава Шеремета, свого часу Конституційна комісія пропонувала змінити формулу шлюбу в Основному законі, прибравши звідти посилання на різностатевість, до змін Конституції ще далеко, а правова потреба є нагальною.

Спеціалісти звертають увагу, що, приймаючи такі зміни, доведеться змінювати багато процесів, які вже є сталими в Україні - починаючи від законодавства, до виховання дітей у садках, школах, пояснюючи їм, що традиційна сім'я може бути іншою.

"Це дуже складний процес, який потребує багато ресурсів державного апарату та психологічних ресурсів суспільства, яких у нього, на жаль, зараз немає, - зазначає директор Національного інституту сексології та сексуального здоров’я Михайло Шевченко. - Якщо Україна зібралася легалізувати одностатеві союзи, надавати їм юридичну вагу у системі суспільних відносин, то держава має прямо зараз взяти на себе повну відповідальність за наслідки таких рішень".

За його словами, повна картина суспільної думки щодо цього питання, яка наразі відсутня, має продемонструвати сталі тенденції у системі взаємовідносин та наслідки, з якими зіштовхнеться Україна, коли ці тенденції будуть змінені: "Треба розуміти, що рівень конфліктності у суспільстві щодо того чи іншого питання, якщо його не дослідити та не збалансувати, може призвести до катастрофічних наслідків, які загрожують стабільності ключових сфер суспільного життя".

Варто звернути увагу, що країни, які легалізували одностатеві шлюби, робили це на тлі високої підтримки суспільства. Наприклад, коли три роки тому одностатеві шлюби легалізувала Швейцарія, підтримку цьому рішенню висловили 82% населення країни. Україна, в якій в останні роки рівень толерантності до представників ЛГБТ спільноти зростає, все ж не може похвалитися аж такою підтримкою. За даними Всеукраїнського опитування "Сприйняття ЛГБТ людей та їх прав в Україні", яке проводилося КМІС торік у травні, позитивно або байдуже до ЛГБТ ставляться 58% респондентів. А частка радикальних противників визнання прав ЛГБТ зменшилася лише на 4-5%.

Звісно, кількість прихильників поступово збільшується, проте швидкість, з якою це відбувається, свідчить, що Україні до легалізації одностатевих шлюбів справді доведеться пройти ще довгий шлях. А поки можна підтримати законопроєкт про реєстровані партнерства, підписавши відповідну петицію на сайті президента.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News