"У 2000-х торгували дипломами, а сьогодні хочуть торгувати університетами", - президент НУБІП Станіслав Ніколаєнко

Ексміністр освіти і науки, президент НУБІП Станіслав Ніколаєнко розповів про витоки резонансної справи щодо невідповідності освіти голови НБУ Андрія Пишного та окреслив проблеми галузі вищої освіти в України.

Минулого тижня стало відомо, що підставою для зарахування Андрія Пишного одразу на четвертий курс в академію НБУ стали довідки про навчання у Сумській філії приватного "Університету сучасних знань", існування та повноваження якої не підтверджуються державними реєстрами освітніх закладів. Щодо використання завідомо підроблених документів була відкрита низка кримінальних проваджень. 

Станіслав Ніколаєнко, президент Національного університету біоресурсів і природокористування України та перший заступник голови Спілки ректорів закладів вищої освіти України, в інтерв’ю прокоментував цей резонансний випадок, розкрив передумови появи "фейкових" закладів освіти в Україні на початку 2000-х та окреслив виклики вищої освіти сьогодні.

Саме в період, коли Андрій Пишний став фігурантом кримінальної справи - у 2005-2007 роках - Станіслав Ніколаєнко обіймав посаду міністра освіти та науки України. Перед цим, у 2002-2005 роках, він очолював Комітет з питань освіти і науки Верховної Ради України. 

Днями спалахнув скандал навколо освіти Андрія Пишного. Ще у 2006 році було порушено кримінальну справу щодо ректора сумської філії Університету сучасних знань та ще восьми осіб. Серед них фігурував і Пишний, який отримав від цього ректора довідку про нібито завершення чотирьох курсів навчання. Згодом ректора засудили за видачу фіктивних довідок про навчання…

В Сумах ще була банківська академія, яку потім з їхнім університетом об’єднали. 

Ви саме в цей час були міністром освіти і боролись ось з цими філіями, їх в той час було дуже багато.

Так, сотні півтори закрив за три роки.

Які були передумови, чому з'явилася така масова історія відкриття цих філій?

Дивіться, в 90-ті роки Україна відмовилася від виключно державної форми освіти. І десь в середині 90-х років почали інтенсивно створюватися приватні університети. 

До цього університети були переважно в обласних центрах, один-два на все місто. А тут масово почали відкриватися філії приватних вишів в маленьких містечках і навіть селищах міського типу. Вони розуміли, що їхній заробіток залежить від числа студентів. Чим більше студентів – тим більший заробіток. 

На це накладалися фактори, що налагодженої системи ліцензування та акредитації вишів ще не було. Наприкінці 90-х видавали масу різних ліцензій. Такий собі "дикий захід" у освіті. І почав, як-то кажуть, бізнес процвітати. 

Ми у 2002 році прийняли закон "Про вищу освіту", який передбачав, що має бути створений контролюючий орган. Зараз це Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Тоді був ДАК. Але ДАК був при Міністерстві освіти і науки, а зараз він є незалежним. І тоді почалися масові перевірки. 

За три роки роботи міністром ми закрили більше 150 філій, інститутів, університетів. Тільки під час однієї перевірки таких навчальних закладів в Криму, здається, закрили 30 навчальних закладів. 

А ось з цим Університетом сучасних знань не стикались, не пам'ятаєте його?

Я, чесно зізнатись, такого навіть не пам’ятаю. Тим більше регіональні філії. Ми мали дуже багато проблем з різними філіями. Наприклад, був подібний виш, який відкрив купу філій по всій Україні. Пам’ятаю, як до нас в міністерство прийшов ректор цього закладу і сказав, що їм не вистачає дипломів державного зразка, десь до п'яти тисяч. Пам’ятаєте, такі приватні виші набирали в основному економістів та юристів. І от, "видай нам дипломи". Я кажу: "Почекай, а у вас ліцензія на яку кількість дипломів?". На таку. Тобто, вони просто набрали людей, не маючи для цього необхідну кількість ліцензійних місць і, відповідно, ту кількість дипломів, які потребували випускники, була дуже велика різниця.

Тобто така собі "Еліта центр" в освіті?

Так, вони фактично "торгували повітрям". У державні виші був конкурс, а тут на контракт цього конкурсу взагалі не було, брали всіх, і сподівались, що зможуть вибити в міністерства дипломи, бо люди провчились кілька років. Але так не сталося і на мене було багато судових позовів, саме від студентів, що не отримали дипломи. Я тоді позбавляв десятки вишів ліцензій, але водночас намагались якось вирішити проблему для студентів. 

Одна філія, я пам'ятаю, в Запоріжжі "перейшла" до Запорізького технічного університету. Три тисячі студентів були переведені, і там для них було створено гуманітарний факультет. Багато було цікавих речей. Але проти мене було більше п'ятдесяти колективних судових позовів від студентів, які навчалися, але диплом ми не видали, бо ми не мали права. 

Тепер всі ці виші, що починали як "бізнес з продажу дипломів" і дожили до сьогодення, стали більш серйозними – стабільні викладачі, програми, плани. Вони вже, як-то кажуть, з першого, напівбандитського етапу перейшли на новий, стали цивілізованими. 

Чи відомі вам інші випадки, подібні до справи ректора сумської філії Університету сучасних знань Василенка, коли кримінальні провадження порушувалися саме проти осіб, які видавали фейкові дипломи або довідки про навчання?

Такі випадки були. Перший був Слов'янську, там було кримінальне переслідування, були судові позови, все це було. Але я скажу, що за моєї роботи в міністерстві ми руйнували це все дуже сильними законодавчими ударами. То більше позовів було не проти тих, хто відкривав філії і штампував дипломи, а проти міністерства, що воно ті філії закривало. 

Приватні виші в певний час перетворились на бізнес, тому що всі хотіли мати диплом про вищу освіту. Потім почалася боротьба з неякісними закладами, а зараз, об'єктивно, до цього додалася ще і демографічна криза, війна, і вони почали самі масово закриватися. 

Люди вже розібралися і зрозуміли, що дешеві гроші у приватному дрібному університеті, тим паче у філії, це просто гроші на вітер, це ганьба і це безперспективно. Але є тепер нова проблема – доля державних закладів.

Через демографічну кризу?

Ні, через законодавтво. 21 серпня 2025 року Верховна Рада України ухвалила новий Закон "Про професійну освіту". Коли мене запитали журналісти про моє перше враження від нового Закону, я його назвав інструкцією по позбавленню майна ліцеїв руками Наглядових рад, переведенням їх в статус неприбуткових підприємств з наступною корпоратизацією і приватизацією. 

Дуже цікавою є ст. 31, яка присвячена організаційно-правовому статусу закладів освіти. Вона не дає реальних важелів господарювання, проте декларує перехід ліцеїв від форми господарювання в статусі бюджетної установи до статусу неприбуткової державної чи комунальної установи. А також ст. 42, що присвячена діяльності Наглядової ради. Вона переконливо позбавляє демократичних основ, у тому числі фінансової самостійності колективів, їхніх керівників. 

Директор повинен погоджувати навіть тендерні процедури з Наглядовою радою в разі перевищення суми тендеру на 5% кошторису. Відразу виникає питання: а чи не є це прямим шляхом до корупції, впливу членів Наглядової ради на фінансові операції? А яка при цьому відповідальність Наглядової ради, її членів за ці порушення? Ніякої. 

Хочеться запитати, а якими нормами права визначається відповідальність Наглядової ради за її рішення, зокрема фінансово-господарського, майнового, земельного характеру? Передбачаю в майбутньому тут безліч проблем і порушень Закону. Це своєрідний пробний камінь у реформування і вищої освіти, і коледжів. 

Влада наполягає, щоб університети, як і ліцеї, коледжі, ставали державними некомерційними установами, а, отже, їхнє управління майном підпадало під дію Господарського кодексу, де вони протягом трьох років корпоратизуються, читай – приватизуються. Зрозуміло, що владу цікавить, перш за все, майно, земля, будівлі. Для цього і треба наглядова рада як механізм дерибану.

Тобто умовно і університет Шевченка так може спіткати така доля, і КПІ?

Так. У 2000-х торгували дипломами, а сьогодні хочуть торгувати університетами. Бо цей закон дає механізм як руками наглядової ради змінити всіх ректорів, які чинять супротив, і перевести університети з бюджетних установ у товариства, і пустити їх на корпоратизацію, приватизацію. 

Уряд в особі віцепрем’єра Михайла Федорова і МОН наголошує, що запровадження системи Наглядових рад, передача їм багатьох функцій, у тому числі управління бюджетом, майном, призначення керівників ЗВО – це наріжний камінь політики у вищій школі. Вважаю, що це впевнений шлях позбавлення університетів автономії і самоврядності. Таким шляхом не йшла жодна країна ЄС, а ми ж туди інтегруємося. 

До речі, у Законі про професійну освіту засвітились і наступні кроки авторів цієї грандіозної оборудки "а-ля Міндич" – дуже ймовірна заміна всіх керівників, читай – ректорів, протягом року після оприлюднення Закону. Про ймовірні дії наглядових рад можна здогадатись на прикладі "Енергоатому", "Нафтогазу" чи "Укрзалізниці", де члени наглядової ради купаються у величезних зарплатах у мільйони гривень, а спритники роблять все, що хочуть, з цими підприємствами.

Тетяна Стежар

УНІАН в Google News