Динамо-Дрогеда: шкода, що не приснився Сьоміну швейцарський "Тун"

Назвати те, що ми побачили  у двох матчах киян з “Дрогедою”, переможним виходом до наступного раунду відбору – язик не повертається...

Назвати те, що ми побачили  у двох матчах киян з “Дрогедою”, переможним виходом до наступного раунду відбору – язик не повертається...

Одне з двох -  або кваліфікаційний рівень нинішнього складу київського “Динамо”  однаковий з рівнем ірландської “Дрогеди” або ж хтось десь грає у свою,  позафутбольну гру з букмекерами.

Можна лише уявити собі, які ставки були зроблені на перемогу киян у вчорашньому матчі і хто  у підсумку зірвав банк після зовсім несподіваного рахунку –2:2.

Втім, облишимо такі здогадки для любителів кримінальних сюжетів, зрештою, якби не сенсації, то букмекерські контори збанкрутували б.

А, як на мене, маємо просто визнати, що така нічия, така гра засвідчила – “Динамо” послідовно,   сезон за сезоном, опустилося з колишніх висот до категорії цілком  посередніх команд, і для нього кожен матч поза околицями Охтирки  перетворюється на вимучене, надсадне випробування.

Якби київському “Динамо” знадобилося закарбувати на своїх брендах девіз, то кращого вислову, ніж - Для нас слабких суперників не буває! – нині не знайти. Домашні поразки від “Металіста” вже не видаються сенсацією, натомість сенсацією видається, як учора нашому уславленому екс- і віце-чемпіону вдалося  встояти під ударами цілком заштатної “Дрогеди”, яка у своєму чемпіонаті Ірландії з 19 матчів програла шість і посідає скромне п’яте місце серед 12 команд.

Не по лінії динамівських воріт прокотився вчора мяч на останній хвилині матчу, а по лінії розмежування на “Динамо”, яке ми знали, і “Динамо”, яке ми бачимо.

Уже майже чотири роки минуло, як динамівці здобули свою останню перемогу  у Лізі чемпіонів, у команді змінюються тренери, гравці, концепції і підходи, а віз і нині там – скрипучий віз, який колись називався динамо-машиною.

Можна скільки завгодно казати, що кияни після гостьової перемоги в Ірландії дещо недооцінили суперника, та ще й швидкий м`яч приспав їхню пильність, і  штанги всі облупили  та й суддя якось не туди свистів спочатку, але це все розмови на користь бідних.

Висококласна команда якраз і вирізняється від посередньої тим, що вміє швидко робити висновки і знає, як контролювати хід подій на полі, не доводити справу до інфарктів. Вміє, зрештою, відсунути настирного суперника від своїх воріт і просто вбивати час, доводячи матч до потрібного результату.

Для сильної команди забитий гол додає адреналіну і кидає гравців вперед на добиття суперника. На динамівців же гол Алієва учора подіяв неначе седативний препарат – вони почали просто імітувати гру, не завершуючи майже кожен епізод. Трохи тут не дотягли, трохи там не добігли, не дострибнули, трохи поступилися в єдиноборстві…  Неозброєним оком було видно, що біло-блакитні вже готові піти на перерву, вважаючи справу цілком зробленою.

Дивно, що такий досвідчений фахівець як Сьомін не вловив цю зміну настроїв, не нагнав чортів на розслаблених  “горе-дембелів”. Адже один забитий мяч – це завжди непевно, невиразно, непереконливо, особливо для нинішнього ”Динамо”, яке так і не навчилося свої ворота тримати сухими.

Прямий обов’язок тренера – бачити гру не лише в окремих епізодах, відрізках часу, але відчувати її як цілісне і водночас мінливе явище. Керувати – значить  передбачати. 

Тим паче, це був для ЮрПалича прем’єрний єврокубковий матч вдома, міг би «накрутити» гравців як слід, довести, що він таки щось оновив у команді, яка вже котрий рік у євро кубках  ледве дихає.

Чи може його приспала показна  скромність тренера ірландців у передматчевих інтерв’ю, який прикидався шлангом, мовляв, та куди нам з киянами тягатися.   

Шкода, що  в такому випадку не приснився Сьоміну  швейцарський “Тун”.

Суддя  на 42-й хвилині смикнув за ручку холодного душа і ми побачили, чого варті всі поважні розмови про трансфери “Динамо”, про селекцію, про іноземних фахівців з фізпідготовки, про млинці з ікрою червоною і чорною…

Не без підстав хронікери «Дрогеди» на  офіційному сайті команди написали: лише  ширина голевої лінії відділила нас  від історичної перемоги у Києві. 

Це ж лише співставити бюджети “Динамо” і “Дрогеди”, порівняти масштаби клубної інфраструктури, чисельність  людей (фахівців?), які задіяні у клубах, і ми зайвий раз переконаємося, що таки так -  на одиницю  ВВП в Україні енерговитрати у 3-4 рази більше, ніж у розвинених країнах. І у футбольному господарстві, на жаль,  також - ККД як у паровоза.  

Не хочеться впадати у критицизм, але назвати те, що ми побачили  у двох матчах киян з “Дрогедою”, переможним виходом до наступного раунду відбору – язик не повертається.

 Питань більше, ніж відповідей.

Наприклад, як готувався ( чи як готували) до матчу  воротаря Луценка, що він припустився дитячо-юнацьких помилок у грі?

Чому Діакате з Михаликом ніяк не навчиться грати позиційно, не втрачати з виду нападників суперника?

Чому втратили форму Бангура і Кравець?

Перелік можна продовжити, але зрозуміло одне -  якщо “Динамо” не дасть на такі питання позитивних відповідей у наступних поєдинках з московським “Спартаком” (“Спартаком”!), тоді можна констатувати – рік Сьоміна у Києві минув даремно.

Олег Савицький

Відео забитих голів і небезпечних моментів можна подивитися тут