Субота,
19 серпня 2017
Наші спільноти

Два–нуль: помогла Бессарабка?

Узяв гру на себе Шевченко – штанга, Несмачний потужно протягнув м’яча – штрафний... Гості Києва в кілтах змушені були випити після матчу додаткові кеги пива...

Бессарабка нашим футболістам допоможе обов’язково – у це вірять усі, хто хоча б раз побував у вирі  київського стадіону біля підніжжя Черепанової гори.

Достеменно ніхто не знає, чи насправді більше голів господарі забивають у північні, бессарабські ворота, але така легенда існує, мабуть, стільки, скільки в Києві стоїть цей стадіон, який спочатку носив ім’я Микити Хрущова, потім – Центральний, Республіканський, а нині по суті залишився без назви.

Адже хіба може стадіон називатися НСК?

Але, як бачимо, назви змінюються, а традиція Бессарабки залишається. Учора в матчі Україна–Шотландія вона знайшла своє продовження на радість усім уболівальникам нашої збірної, і на горе гостям Києва в кілтах, які змушені були випити після матчу додаткові кеги пива.

Саме в другому таймі українці грали на бессарабські ворота й спромоглися саме туди забити два  приємних м’ячі, котрі й визначили результат матчу.

2:0, і збірна України з почуттям виконаного обов’язку йде на зимову перерву. Наступного року їй доведеться провести в рамках відбору на Чемпіонат Європи 9 непростих матчів, які вирішать її подальшу долю.

Тож згадуючи вчорашній матч, хоч-не-хоч, а думаєш про рік наступний. 

Уже стало традицією говорити про те, що збірна України не вміє грати проти щільної оборони, та й що з того?

Голи й справді народжуються дуже тяжко, управних забивачів по всій Україні потрібно шукати днем з вогнем, а тут ще турнірна ситуація склалася таким чином, що треба було будь що вигравати в шотландців.

Перемога на замовлення дорого коштує, це раз. По-друге, здобута вона над номінальним лідером нашої відбірної групи, який приїхав до Києва на хвилі своєї перемоги над віце-чемпіонами світу.

По-третє, що, на мій погляд, дуже суттєво, збірна України продемонструвала вміння посилювати гру протягом матчу, змінювати тактику, а не просто битися головою об стіну, виконуючи певну суму технічних прийомів.

Хоча перша половина гри не вселяла такого оптимізму. Атаки жовто-синіх були, по суті, безударні, майже без голевих моментів.

Наші розігруючі ніяк не могли налагодити комбінаційну гру і, не знаходячи кращого продовження, віддавали передачі гравцям атакуючої лінії, які, теж без зайвої вигадки, займали положення спиною до воріт суперника. Обіграти захисника в такій ситуації майже неможливо, і м’яч відпрацьовувався назад. У таку дрібну перепасовку грають обважнілі ветерани в райцентрівських командах, ще не втративши техніки, але вже не в змозі робити швидкісні ривки, грати на випередження.

Забувши тренерські настанови “не вантажити парашути” в центральну зону, наші крайки, особливо Свідерський, так і робили, наче не бачили минулої суботи, як цих шотландців не могли перестрибати Анрі з компанією.

Тягар обов’язкової перемоги заважав просто наочно.

Лише десь наприкінці тайму Воронін показав, що значить миттєво, в один дотик  обіграти захисника, і відразу вискочив на ударну позицію.

По перерві українці довели, що вміють робити висновки. Узяв гру на себе Шевченко – штанга, Несмачний потужно протягнув м’яча – штрафний. Саме таке поєднання індивідуальних дій з колективною грою нарешті розхитало захисну побудову шотландців. Було помітно, що їм нічого протиставити проти швидкісних проривів господарів.

І коли на 60-й хвилині захисник Кучер краще за всіх нападників зорієнтувався в штрафному майданчику гостей і відкрив рахунок, наша збірна нарешті заграла розкуто, зі смаком. Гравці навіть дозволяли собі виконувати удари по м’ячу “шведою”, підрізати його, хоча до того, перестраховуючись, намагалися грати переважно внутрішньою стороною стопи, контролюючи м’яч на всі “сто”.   

Без великої напруги для уяви можна сказати, що вчорашній матч повторив сюжетні ходи суботньої гри Італія–Україна.

Як і італійці тоді, наша збірна відчула себе в приємній ролі фаворитів, вирішила долю матчу в другому таймі й навіть у схожій ситуації заробила не зовсім необов’язковий, але зовсім незайвий “господарський” пенальті.  

Суттєва відмінність залишається в турнірному майбутньому цих команд. Можна бути впевненим, що й через рік, коли чемпіони світу приїдуть до нас на матч-відповідь, вони збережуть свої найкращі якості, зможуть зіграти на класі, на техніці.

Українській збірній поїздка на Британські острови 13 жовтня 2007 року обійдеться значно дорожче, у тому сенсі, що спокійного життя там не буде. Шотландці тиснутимуть не менш, а то й більш самовіддано, ніж ми їх учора.

А це значить, що доведеться знову грати на межі можливостей, вигризати кожен м’яч у кожному епізоді. Інших аргументів на нашу користь не проглядається. З такою-то технікою, коли вчора дозволяли гостям прокидати м’яча собі між ноги… 

Така вже в нас збірна – як раніше казали, людина складної долі. Але інших гравців немає, поки що.

Як на мене, нинішній склад збірної України нічим не сильніший від своїх попередників, а от характер демонструє зовсім інший. Знає підходи до гравців Блохін, якось таки змушує їх рватися через терни до зірок, робити висновки з невдач, і це втішає.

Отже, на сьогодні поки що програємо сильнішим від себе, зате беремо очки в рівних і слабших. Це непогано, значить, є стабільність, є певний рівень. Є на сьогодні 6 очок з 9 можливих.

Небагато, але й не мало, адже хоча й попереду в турнірній таблиці Шотландія з Францією – по 9, в Італії – 7, проте Україна має гру в запасі, тобто потенційно йде врівень з лідерами групи.  

Виходить, з потенціалом у нас усе в порядку. Реалізувати б його.

Олег Олійник

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку