Путін хитрить щодо України

Намагаючися всіма правдами і неправдами утримати владу, Янукович накликає на себе "усесвітній потоп". Є одна людина, здатна примусити його слідувати демократичним нормам. Це президент Росії Володимир Путін...

Виборча кампанія (вибори відбудуться 30 вересня), ледве почалася, а прем`єр-міністр Віктор Янукович вже намагається поступово чинити тиск на неї. Янукович - людина, яка намагалася фальсифікувати результати президентських виборів 2004 року, що і слугувало поштовхом до початку "помаранчевої революції"`.

Але результати були отримані чесним шляхом, оскільки тодішній президент України Леонід Кучма відмовився удатися до насильства (яке пропонував Янукович для свого обрання). Але цього разу Янукович, мабуть, готовий до всього, лише б утримати владу.

Нечесна гра почалася опівночі 11 серпня, коли Центрвиборчком України (який складається з чиновників Януковича) відмовився допускати до участі у виборах найбільшу опозиційну партію, блок колишнього прем`єр-міністра Юлії Тимошенко.

Наведені при цьому доводи були б смішними до абсурду, якби їхніми наслідками не стала відмова ЦВК в реєстрації тільки тому, що кандидати від блоку Тимошенко вказали лише назви своїх міст, а не точні адреси.

Проте партія Тимошенко успішно надала свої документи в такому ж форматі на березневих виборах 2006 року, продемонструвавши тим самим явну вузькопартійну спрямованість дій комісії.

Намагаючися всіма правдами і неправдами утримати владу, Янукович накликає на себе "усесвітній потоп"`. Для України це означатиме: масові безлади, економічний спад і відновлення використання сили для придушення безладів.

Зрештою це може привести до великої хвилі вуличних протестів (що призвели до "помаранчевої революції") і до спроб їх жорстокого придушення.

Нещодавня історія наповнена тривожними прикладами диктатури, і завжди існуватимуть диктатори, які відмовляються визнати, що їх час вийшов. Але в останні двадцять років їх кричущому політичному крутійству протистоїть нова політична сила: численні голоси звичайних людей, які не бажають бути заляканими.

Починаючи з революції "Сила народа"`, що повалила Фердинанда Маркоса на Філіппінах в 1986 році, і до спроби перевороту, зробленої Борисом Єльциним проти Михайла Горбачова в серпні 1991-го, а також "революції троянд","помаранчевої" і "кедрової" революцій диктаторів примушували визнати поразку, коли достатнє число людей протистояло їм.

Невже повторення "помаранчевої революції", здійснене мільйонами людей, що знов зібралися, дійсно необхідне Україні для зміни політичного курсу Януковича (Який до вступу до політики двічі відбував ув`язнення як кримінальний злочинець)?

Є одна людина, здатна примусити Януковича слідувати демократичним нормам і тим самим не допустити таких протестів. Це президент Росії Володимир Путін. Запобігання хаосу в країні, що є великим сусідом, - у національних інтересах Росії.

Але уявлення Путіна про національні інтереси Росії робить такий тип втручання маловірогідним. Країни, що є слабкими сусідами, Кремль може контролювати, то чом би не розширити вплив Росії, не реагуючи на рух України у бік протесту і анархії, якщо такі дії повертають цю країну під контроль Володимира Путіна?

Більше того, Путін сам робить безглуздою російську демократію, готуючи собі наступника і примушуючи суди і виборчі комісії усувати своїх політичних опонентів від участі в політичній діяльності, часто називаючи їх зрадниками. Людина з таким ставленням до демократичних прав своїх громадян навряд чи стане захищати їх у іншій країні.

Будучи колишнім співробітником КДБ, Путін хитрить щодо України, але він помиляється, думаючи, що, стоячи на боці Януковича, поверне Росії контроль над Україною. Час імперії минув. І лише коли Україна збереже свою незалежність, імперська ностальгія російської еліти похитнеться.

Таким чином, Євросоюзу і США слід удатися до тиску. У 2004 році і ЄС і США із запізненням виступили на захист українських демократів. Тільки коли сміливість мільйонів простих українців, присутніх в центрі Києва, пожвавила світову думку, США і ЄС встали на захист чесних результатів виборів.

Єдина країна, яка вже тоді встала на сторону демократичної України, - Польща - тепер протистоїть думці більшості країн ЄС (і особливо Німеччини) через параноїдальну поведінку її теперішніх лідерів. Таким чином, вплив Польщі на Раду Європи в даний момент практично відсутній.

На щастя, лідери трьох найбільших країн Європи - Анжела Меркель, Николя Саркозі і Гордон Браун - володіють чіткішим розумінням проблем безпеки ЄС на сході, і, таким чином, зможуть проявити волю діяти рішучіше, ніж їхні попередники в 2004 році, коли Україна переживала кризу.

Доти, доки українська демократична опозиція не буде допущена до участі у виборах, нова криза неминуча. Тимошенко, яка пережила три замахи на вбивство по політичних мотивах, не та людина, яка припинить свою передвиборну кампанію через технічні проблеми.

І хоча "помаранчева революція" дала простим мешканцям України таке усвідомлення своїх прав, якого ніколи раніше не було, одне лише це не може гарантувати, що вони напевно побачать відновлення цих прав в найближчі тижні. Проте, завдяки цьому, зазіхати на їхні права буде значно складнішим завданням, ніж раніше. І чи не в цьому полягає суть боротьби за демократію?

Ніна Хрущева - викладач університету Нової школи в Нью-Йорку

”Postimees”, Естонія (16 серпня)

УНІАН в Google News