Коронавірус / REUTERS
Ефективна реакція урядів на коронавірус у світі мало залежить від того, чи вони демократичні, чи авторитарні.
Коли пандемія коронавірусу, яка зараз охопила весь світ, була локалізована в Китаї, багато людей почали стверджувати, що китайська автократична система блокувала потік інформації про серйозність ситуації. Випадок лікаря Лі Венляня, який одним з перших розкрив правду про хворобу й, зрештою, помер від неї, розглядали як символ авторитарної нездатності функціонувати.
Тепер ситуація здається не такою вже й чудовою для демократичних урядів, - пише відомий американський філософ і економіст Френсіс Фукуяма на сторінках The Atlantic. На плечі Європи впав більший тягар захворювань, ніж в Китаї. Кількість смертей лише в Італії більша, ніж говорять китайські офіційні цифри. Хоча італійське населення складає лише одну двадцяту від кількості людей в КНР. Виявилося, що лідери в багатьох демократичних країнах почувалися під таким же великим тиском, щоб применшувати загрозу від пандемії заради власних інтересів чи щоб захистити економіку від удару. Так сталося не лише з урядом Жаїра Болсонару в Бразилії чи Лопеза Обрадора в Мексиці, а й Дональда Трампа в США, який до середини березня наполягав, що в його країні коронавірус під контролем і скоро зникне.
Читайте такожІталія отримає від США для боротьби з COVID-19 медичні засоби на $100 мільйонів
Це пояснює, чому США втратили два місяці, які можна було б використати для підготовки до удару, запасаючись тестами для діагностики і медичними засобами. Китай, тим часом, повідомляє про відсутність нових випадків зараження. Китайські студенти у Великій Британії були шоковані слабким підходом уряду Бориса Джонсона до коронавірусу.
"Коли пандемія стихне, підозрюю, ми відмовимося від простих дихтомій. Головна лінія розділення в реальній кризі не поставить автократів з одного боку і демократів з іншого. Натомість вона протиставить успішні автократичні режими іншим диктатурам, які зіштовхнулися з катастрофічними наслідками. Такою ж була різниця наслідків серед демократій. Критичне визначення успішності буде залежати не від типу режиму, а від можливостей держави і, перед усім, довіри до уряду", - пише Фукуяма.
Всім політичним системам потрібно делегувати велику владу виконавчій гілці влади, особливо в часи кризи. Жодні ухвалені заздалегідь закони й правила не зможуть передбачити всі нові й швидкі зміни, з якими країнам доведеться зіштовхнутися. Здібності людей на "верхівці", їхні судження створять хороші чи погані результати. І коли відбувається така велика передача влади виконавчій гілці, довіра - це єдиний найважливіший ресурс, який визначить майбутнє суспільства.
"У демократіях не менш ніж в диктатурах громадяни повинні вірити, що їхня влада знає, що робить. І довіра, нажаль, - це саме те, чого бракує Америці сьогодні, - вважає Фукуяма.
Читайте такожNewsweek: Китай міг приховати тисячі смертей від COVID-19, дані крематоріїв це викривають
Він зауважує, що досить поширеним стало уявлення про обов'язкову слабкість уряду в ліберальній демократії через його залежність від вибору народу й юридичних процедур. Але це помилкова точка зору. Всі сучасні уряди створили могутню виконавчу гілку влади, тому що суспільство не здатне вижити без неї. Потрібна сильна, сучасна, ефективна держава, здатна концентрувати й застосовувати владу, коли це необхідно, щоб захистити спільноту, зберегти громадський порядок і забезпечити основні державні послуги.
Однак, ліберальну демократію відрізняє від авторитарних режимів те, що у ній державна влада збалансована за допомогою інститутів стримування, таких як верховенство закону й демократична відповідальність. США це стосується не менше, ніж інші демократичні країни. Фукуяма зауважує, що Америка показала свою здатність генерувати велику державну владу в разі необхідності. В Латинській Америці парламенти досить часто наділяли президентів надзвичайними повноваженнями, які вони потім зберігали й ставали диктаторами. Аналогічне захоплення влади спостерігається в Угорщині й на Філіппінах. Натомість США часто повертали її суспільству після завершення кожної надзвичайної ситуації. Армії були швидко демобілізовані в 1865, 1918 і 1945 роках. Президент Вудро Вілсон повернув залізниці приватним власникам після кількох років. Повноваження, які отримала виконавча гілка за "Патріотичним актом" після терактів 11 вересня 2001 року, були поступово скасовані. Тож хоч Америка діє повільно на початку, її можливості нічим не поступаються тому, на що здатні найбільш авторитарні уряди включно з Китаєм.
Читайте такожDie Zeit: Лікарі в Нью-Йорку пишуть заповіти, а морги переповнені через COVID-19
"Демократія делегує надзвичайну владу виконавчій гілці, щоб розібратися з загрозами, які швидко розвиваються. Але бажання делегувати цю владу і її ефективне використання залежить, перш за все, від довіри й віри, що лідери використають отримані повноваження розумно й ефективно. І саме з цим у США зараз найбільша проблема", - пояснює Фукуяма.
Довіра будується на двох основах. Перша з них - громадяни повинні вірити, що їхні уряди досить кваліфіковані, мають технічні знання, здібності й досить неупереджені, щоб приймати найкращі з доступних суджень. Здібності визначаються тим, чи є в уряді адекватна кількість людей з правильною підготовкою й навичками, щоб виконувати завдання, які їм вручили: від місцевих пожежників, поліцейських і лікарів до урядовців, які ухвалюють рішення найвищого рівня про такі проблеми, як карантин і фінансова підтримка. Довіра - це той ресурс, якого в 2008 року не бракувало Державному резерву США. Його тогочасний керівник Бен Бернанк був колишнім вченим, який глибоко й детально досліджував "Велику депресію". Держрезерв був наповнений професійними економістами, а не призначеними з політичних мотивів кадрів, які віддавали перевагу своїм друзям і поплічникам.
Друга основа - це довіра до найвищого ієрарха. В політичній системі США - це президент. Авраам Лінкольн, Вудро Вілсон і Франклін Рузвельт користувалися великою довірою під час криз, з якими доводилося мати справу кожному з них. Будучи президентами в часи війни, вони стали символами національної боротьби. Джордж Буш-молодший теж спочатку користувався такою довірою після 11 вересня. Але після вторгнення в Ірак американці почали ставити під питання, чи достойний він тієї влади, якою його наділили після терактів.
США сьогодні переживають кризу політичної довіри. Виборча база Дональда Трампа - це 35-40% населення, які будуть його підтримувати не зважаючи ні на що. Чотири роки цих людей тримали на дієті теорій змов про "таємну державу". Вони недовіряють будь-якій експертизі, яка активно не підтримує президента США.
Читайте такожThe Atlantic: Це далеко не останній карантин через коронавірус
Сам Трамп продовжує підривати агенції, які вважає ворожими до себе: розвідувальні управління, Департамент юстиції, Державний департамент, Раду національної безпеки, навіть Національну адміністрації океанографії й атмосфери. Багато відомств в останні роки страждали від скорочення професійних кадрів. А відповідальні посади переходили в руки політичних друзів президента.
Через не бажання Трампа поставитися до пандемії COVID-19 серйозно, багато консерваторів почали заперечувати, що криза взагалі існує. Вони наполягали, що паніка навколо коронавірусу - це результат спроб демократів повалити Трампа. Сам президент США короткий період часу виставляв себе лідером "воєнних часів". Але потім він оголосив, що хоче зняти карантин в країні до Великодня. Він також визнав, що обрав дату не на основі епідеміологічних даних, а тому що це було би "красиво".
Читайте такожWashington Post: Росія використовує COVID-19, щоб поширювати свою брехню
"У підсумку, я не вірю, що ми зможемо досягти широкого висновку, хто більше здатен пережити пандемію: диктатури чи демократії. Зрештою, демократичні Південна Корея і Німеччина відносно успішно розібралися з кризою, хоч США показали себе гірше. Зрештою, важливий не тип режиму, а те, чи громадяни довіряють своїм лідерам і чи ці лідери очолюють компетентну й ефективну державу. З цієї точки зору, американське заглиблення в клановість лишає мало причин для оптимізму", - пише Фукуяма.