Релігієзнавець пояснив ситуацію із Софійським собором у Стамбулі / Андрій Юраш, Facebook

Андрій Юраш: Ердоган робить все для зміцнення своїх позицій всередині турецького суспільства. Перетворення Собору Святої Софії на мечеть - один з таких кроків

Про те, що спонукало Ердогана перетворити християнський собор та музей Святої Софії у Стамбулі на мечеть, та чи виллється це у протистояння християн з мусульманами, УНІАН розповів релігієзнавець Андрій Юраш.

Собор Святої Софії у Туреччині став мечеттю. Чи не суперечить перетворення християнського храму на мечеть канонам ісламу?

Мабуть, не знайдемо жодної релігії, яка б не зверталася до моделі перетворення храмів попередньо існуючих релігій або релігій завойованих ними народів на власний храм. Це поширена практика.

Наприклад, коли християни утверджувалися в Єгипті, то свідомо перетворювали попередні язичницькі багатобожні храми на християнські святині. В тому ж Стамбулі Софія - не єдиний приклад церкви, яка була перетворена на мечеть. Звісно, тут мова йде не просто про перетворення, а пристосування. В 15-му столітті після завоювання Константинополя до колишньої церкви Святої Софії були прибудовані мінарети, а християнські фрески та святині були викинуті та знищені. В кращому випадку, віддані християнам.

Розумієте, у будь-якій релігійній свідомості існує певна ментальна схема. Згідно з нею, сакральні місця мають традицію та намоленість, навіть якщо існували до цієї релігії та не пов'язані з нею. Перетворення місць одного релігійного культу чи поклоніння у храм чи святиню іншої релігії абсолютно вкладається в схеми, пов'язані з новою релігією.

У що може вилитися рішення щодо Софії, чи варто очікувати протистояння між ісламом та християнством?

Це рішення не було несподіваним. Логіка розвитку політичного, суспільного і, врешті-решт, релігійного життя в Туреччині готувала нас до цього. Звичайно, це символічно знакова подія, але вона буде локалізована в ідеологічно-символічній, а не практичній площині. Не думаю, що це призведе до якогось глобального конфлікту чи переформатування. Навіть західні суспільства, блоки, Євросоюз чи НАТО, членом якого є Туреччина, не переглянуть стратегічної політики щодо Туреччини.

Коли ми говоримо про тактику, то Євросоюз максимально обмежив інтеграційні процеси з Туреччиною, почавши це робити не вчора, а двадцять років тому. Власне, рішення щодо Софії – це не причина чогось майбутнього, а наслідок існуючої політики. Це результат того, як розчаровані політичними процесами в Туреччині європейці моделювали стосунки з цією, однією з найбільш розвинутих демократій мусульманського світу. Демократією, яка все одно за багатьма критеріями не відповідає міркам Європи.

Тут є ще один момент -  президентські вибори в Туреччині, на яких Ердоган не отримав більшості у Стамбулі, знаковому регіоні. Зараз він робить все для зміцнення своїх позицій всередині турецького суспільства. І рішення по Софії - один з таких кроків. Тобто, воно було продиктовано переважно внутрішніми міркуваннями, виходячи з політичної логіки розвитку ситуації в Туреччині, аніж зовнішніми обставинами. 

Читала, що згідно з нещодавнім опитуванням суспільної думки, рішення перетворити музей на мечеть підтримує близько 73% громадян Туреччини. 

Правильно, адже турецьке суспільство досить гомогенне в релігійному плані, там абсолютна більшість - мусульмани. До цього я вам розповідав більше про моменти геополітики, але без георелегійної політики теж не обійшлося.

Один із напрямів внутрішньої політики Ердогана - посилення ісламізаційних тенденцій та впливів у суспільстві. Будуючи свої стратегії, він, зокрема, опирається на так званий Diyanet - Генеральний директорат з питань релігії. Це один з найвпливовіших державних інститутів, який відіграє надзвичайну роль у турецькому суспільстві. Механізм запуску діючої мечеті Айя-Софія буде покладений саме на цей орган, що випливає із внутрішньої релігійної політики держави. 

Між іншим, напрочуд цікавою була одна з останніх заяв Ердогана про те, що Султан Мехмед та інші правителі Османської імперії були правителями і покровителями не лише мусульман, але й православних. Зрозуміло, що завоювавши Константинополь чи інші східні території, де було багато християнських етносів, вони були і їх правителями. Але ця аргументація свідчить, що маємо справу ледь не з віднесенням до ідеологем, пов'язаних з імперською султанською традицією в Туреччині.

У Соборі відтепер відбуватимуться регулярні щоденні намази / фото Arild Vågen, wikipedia.org

У ЗМІ зараз підіймають питання, чи зможе мечеть гарантувати якість збереження історичної пам’ятки, як це робив музей? Що думаєте?

Максимально фахово відповісти зміг би музейник, який знає нюанси зберігання в музейному середовищі, яка в Софії температурна система, режим вологості та рівень дослідженості. Але Туреччина навряд допустить, щоб постраждали фрески та інші пам'ятки  унікального та важливого для світової цивілізації об'єкту.

Переконаний, що турецька сторона докладе максимальних зусиль, щоб виключити можливі звинувачення на свою адресу щодо постраждалої музейної складової храму після перетворення Софії знову на мечеть (після вісімдесяти шести років функціонування суто як музейного середовища). 

Думаю, що згаданий мною Diyanet разом із музейними працівниками будуть активно випрацьовувати модель функціонування музейної частини храму. Питання тільки, наскільки вона буде доступною для відвідувачів. Бо так, тепер вхід буде безкоштовний для туристів. Однак, відбуватимуться регулярні щоденні намази, фрески будуть відкритими тільки в певні години, певні технологічні моменти виникатимуть.

Турецькі ЗМІ повідомляють, що, коли в храмі розпочнуться молитви, християнські символи, ймовірно, прикриють. Як думаєте, а цей момент може зіпсувати відносини між християнами та мусульманами принаймні на рівні риторики?

Зауважу, що поки ми не знаємо, в який спосіб буде відбуватися перекриття, як воно буде організовано, коли буде доступ. Але питання складне і неоднозначне. З одного боку, зараз є напруження. З іншого боку, ніхто з обох боків не зацікавлений перервати ці стосунки.

Зрозуміло, що для грецької історії, культури та традиції Софія є знаковим об’єктом. Однак, стосунки між греками і турками історично є напруженими. З часів Першої світової війни, після закінчення якої відбувся обмін населенням між Грецією та Туреччиною. Потім була Кіпрська криза, розділення Кіпру на Турецьку та Грецьку території… Ще щось погіршити в цих стосунках тяжко. Це якби ми обговорювали, чи додатковий обстріл на Донбасі погіршить українсько-російські відносини. Звичайно, погіршить. Але вони і так гірші нікуди.

Якщо говорити в більш глобальному вимірі, певною мірою це буде знаковою подією. Але не вірю, що це змусить християн відмовитися від діалогу та перервати стосунки ліберальних мусульманських теологів з християнами. Це буде показовий чинник, але він не переформатує світову геоцерковну чи просто політику. 

Але є інша річ, про яку варто згадати. Бо активізувалися дискусії, які були актуальними, коли греків сотнями тисяч вивозили з Малої Азії до Греції. А турків, навпаки, із Фракії переселяли до Анатолії. Дискусії про те, чи взагалі лишатися Вселенському Патріарху в Стамбулі. 

10 липня президент Туреччини Ердоган виступив з телевізійним зверненням з приводу рішення щодо Собору / REUTERS

Я так розумію, ви переконані в потребі зміцнювати та посилювати його присутність.

Однозначно, і в цьому контексті треба забезпечити максимальну присутність. За різними даними, населення Стамбулу становить близько двадцяти мільйонів. А частка християн не складає навіть сотої долі відсотка. Постає питання, якщо навіть теоретично ставити питання про повернення Софії статусу християнського храму колись в майбутньому, то хто буде його відвідувати?

При цьому, нині в Стамбулі існує понад сотня християнських храмів багатьох християнських спільнот. Але туристи ніколи цих храмів не бачать, бо навіть не знають про їхнє існування. Ці храми розташовані в мусульманських кварталах, затиснуті мусульманським середовищем. Інколи частина історичного великого храму вже є мечеттю. І тільки десь збоку будівлі, в напівпідвалі чи непоказовому приміщенні, залишається церковка,  яку відкривають раз на рік на храмове свято.

Тому, якщо зараз світова християнська спільнота прагне бачити збереженою історію та традицію християнства, то варто «оживити» існуючі святині, надати їм нове дихання. Мова йде не тільки про молитви, хоча це найважливіше для будь-якого храму. Потрібна фінансова підтримка, створення спеціальних туристичних схем відвідання святинь, які є зараз. Треба дати можливість їм існувати. А вже потім в якийсь спосіб говорити і про повернення.

Зрозуміло, що домінантою християнства в Константинополі є Вселенський Константинопольський патріархат. Тому зараз на рівні державних програм та громадських ініціатив треба докласти максимальних зусиль, щоб підтримати цей осередок духовності християнства.

Я це говорю в двох вимірах. У глобальному християнському, як обов’язок цілої християнської європейської цивілізації, включно, з католиками і протестантами (тут вони не можуть себе відмежовувати). Також говорю про вужчу площину, власне, про Україну, яка зобов’язана і вдячна Константинопольській церкві за рішучі та впевнені кроки, що дозволили показати самостійність та повноцінність української традиції для православного світу.

Туреччина має побачити, що християнський світ не просто так говорить про Айя-Софію, бо не сказати не можна. А говорить, як про річ, до якої ця цивілізація може простягнути руку і доторкнутися. Поки це все теорії, історія та якісь ментальні схеми. Наразі християнство нічого не зробило, щоб «оживити» якісь форми. Маю на увазі, наприклад, форми паломництва та створення моделей комунікації з турецьким урядом тощо. 

Ірина Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter