Останні дні тільки й чути "вий на болотах" щодо відключення російських окупантів від американського Starlink. Оцінки наслідків різняться від "усе пропало", до "так навіть краще", бо "діди й так до Берліну дійшли". Але перша точка зору домінує.
Взагалі, вражає дві речі. Перша - інфантилізм російської влади, яка покладається у "війні з усім НАТО" на технології зв’язку з країни НАТО. Що могло піти не так, га? Друге ж - чому росіяни досі не були відключені Ілоном Маском від ключової технології зв’язку.
Зараз вже мало хто пам’ятає, але провали російської армії у 2022 та 2023 роках були пов’язані значною мірою з її технологічною відсталістю порівняно з українцями у зв’язку. ЗСУ могли реагувати значно швидше за противника, використовуючи більш точну сучасну зброю (ті ж дрони). Що нівелювало переваги росіян у кількості живої сили та традиційних озброєннях (танки, літаки тощо).
Успіхи РФ після 2024 року були пов’язані, серед іншого, з поступовим переходом військ на "передньому краї" на американські технології зв’язку.
Вони наростили не лише кількість військ до 2025 року, але й якісно покращили їх координацію, тактичну обізнаність штабів всіх ланок тощо. ЗСУ втратили тоді ключовий "козир" попереднього етапу війни - спроможності до швидких раптових контрдій. Але Маск, після запиту від міністра Федорова, миттєво "відкотив" Армію росії 2.0 до "заводських налаштувань".
Відкотив до "дідівського" зв’язку по дроту та з через раз працюючими китайськими раціями, з цивільним вайфаєм (який легко глушиться РЕБом та є гарним орієнтиром для наведення українських дронів). Зараз росіяни експериментують з LTE та мобільним зв’язком, але то все не те.
Звісно, зовсім без зв’язку вони не залишаться. Але у сучасній "прозорій" війні ключову роль має не лише наявність зв’язку як такого, а й швидкість передачі великих об’ємів інформації задля створення "цифрового поля бою" у штабах у режимі онлайн. Ось вже пішли повідомлення, як росіяни вдарили по своїх.
Може б’ють своїх, щоб чужі боялися, а може - через відсутність зв’язку між підрозділами. Те, що було досить масово у 2022-2023 роках. Саме неспроможність росіян швидко відреагувати підкріпленням на прорив ЗСУ у Харківській області створила можливості для українського контрнаступу 2022 року.
Чи є в нас сили на те, щоб скористатися тимчасовою вразливістю ЗС РФ та вдарити у яке-небудь вразливе місце - то питання до Генштабу, хоча логіка процесу просто вимагає якихось більш активних дій саме зараз, і, судячи з російських воєнних пабліків, українські оборонці вже пробують влаштувати ворогу пекло на Запоріжжі.
Так, перевага у зв’язку дала Україні можливість триматися проти переважаючого ворога.
Але ця залежність від Маска та США мала "болючі" "побічки" і для українців. Передусім, обмеження зв’язку для дронів - БПЛА та, особливо, морських.
Не забуваємо, що одночасно з обмеженнями на постачання зброї та зупинки обміном розвідданими на початку минулого року (коли Трамп одразу після виборів намагався примусити нас до свого "пісділу" на російських умовах) американці хотіли й Starlink нам відключити. Але Маск на це тоді не пішов.
Бо інші держави-споживачі у НАТО його б не зрозуміли. І почали б переходити на більш дорогі й менші зручні та ефективні, але працюючі технології конкурентів. Втрата європейських ринків була б для нього досить відчутною, що зіграло тоді на користь України.
Зараз, до речі, введення верифікації для всіх користувачів цієї технології в Україні теж не проходить безболісно. Бо армія - неповоротка й забюрократизована. І за ці пару днів, які надали на верифікацію, встигли це зробити далеко не всі. Опозиція вже хоче роздмухати з цього потужну "зраду", але виходить слабко, бо верифікувати свої термінали українці зможуть і пізніше, а ось можливість "осліпити" ЗС РФ та їх ударні дрони та тлі кампанії по знищенню енергетики - цей "бонус" перекриває будь-які тимчасові незручності.
Тим не менш, історія зі Starlink наочно показує, що "ключ" від війни лежить у Вашингтоні. І навіть не у тому Вашингтоні, що в окрузі Колумбія, а у штаті Вашингтон - у місті Редмонді, в робочому кабінеті Ілона Маска. І навіть не ключ, а пряме ручне керування - "перемикач", який, за необхідності, вимикають то для однієї сторони, то для іншої, в залежності від настроїв у Білому домі.
Цю ж думку підтверджує й історія з блокуванням танкерів "тіньового флоту", які обслуговували одночасно і Венесуелу, і Росію, і Іран. Хоч він і "тіньовий" (себто, "невидимий"), але коли американці забажали, то навіть намальований на борті російський прапор не зупинив їх від захоплення судна й перепродажу нафти з нього.
Інший приклад - ввели мита проти Індії за купівлю російської нафти, і вже є зниження закупівель.
Ввели санкції на китайські банки-прокладки, і російські транзакції значно вповільнилися та подорожчали, і так далі. Можливості для тиску на Кремль у США величезні. Немає лише бажання.
Втім, чомусь саме зараз Маск пішов на рішення, яке було "на поверхні" останні пару років, але він його не помічав. Невже чекав саме на призначення пана Федорова міністром оборони? Навряд чи. Значно більша ймовірність, що зараз це вигідно США.
По-перше, попри публічну гру у "дурника" з боку Трампа, що, ось, бачте, "Путін обіцяв перемир’я з неділі до неділі і слово втримав", реально він та його оточення все розуміють. І як це виглядає, і чим є насправді - Кремль порушив обіцянку, чим поставив Трампа у принизливе становище. І це на тлі передвиборчої кампанії, коли він просто не може виглядати слабким. Так, "штрикнули" у найболючіше - у "велич".
І тому одразу після вкрай недружньої до Трампа та республіканців інформаційної хвилі у західних ЗМІ, Білий дім почав грати у "поганого поліцейського" проти Путіна, який вперто не хоче йти навіть на символічні поступки американським перемовникам (не кажучи вже про Україну). І це по-друге - бо саме зараз між США та РФ відбувається значно більше "договорняків", ніж щодо суто російсько-української війни.
Так, ключовим питанням у американсько-російських відносинах зараз є тема продовження угоди про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-ІІІ - більш відома з російською абревіатурою "СНВ-ІІІ"). Нещодавні перемовини в Абу-Дабі були начебто присвячені темі перемир’я на фронтах в Україні, проте серед тем, які Віткофф та Дмітрієв обговорювали, сплила саме тема СНО-ІІІ, якщо вірити американському Axios.
А Axios - це досить знакове ЗМІ, куди напряму інформацію "зливає" Віткофф, якщо це йому вигідно. Це було "злито" саме у той момент, коли російська сторона відмовилася продовжувати угоду про СНО. Точніше вона прив’язала це та інші питання з американцями до поступок України на фронті.
Але Вашингтон не здатен реально натиснути на Київ зараз.
Бо, по-перше, Білий дім вже задіяв проти нас все, що міг (без зайвих втрат для себе). Всі програми підтримки зупинено - є лише продаж європейцям озброєнь та послуг з супутникової розвідки.
Зупинка навіть цього комерційного співробітництва означатиме втрату "преміальних" європейських ринків для американських зброярів. А вони буквально платять республіканцям гроші в якості офіційних спонсорів та лобістів. Якщо не можна натиснути на Україну, то залишається лише натиснути на Кремль, хоча американцям дуже не хочеться.
По-друге, Трамп однією рукою "зажимається" по кутках з Путіним, але другою - активно маніпулює "російською загрозою" задля власної торгової експансії. І приклад Індії не єдиний. Міністр фінансів США Бессент, до речі, після ганьби… тобто "перемовин" в Абу-Дабі знов натякнув на нові санкції проти покупців російських ресурсів.
По-третє, Трамп сподівався піти на поступки Кремлю по Україні та ЄС, щоб разом з Путіним та Сі поділити світ на зони впливу. Але Путін хоче занадто багато, й все більше заважає Трампу "наводити лад" по світу - хоч у Венесуелі раніше, хоч у Ірані і Газі зараз. Індія, африканський Сахель, Сирія, Латинська Америка тощо - всюди у США є конфлікт інтересів з Росією. А Сі взагалі вкотре "динамить" Трампа з зустріччю, очікуючи кульмінації протистояння США і ЄС з РФ.
Цікаво, що саме на тлі цих всіх процесів стався замах на вбивство першого заступника начальника головного управління генштабу РФ, генерал-лейтенанта Володимира Алексєєва. Він - заступник керівника тієї самої ГРУ, якщо говорити простіше.
Це людина, яка народилася в Україні (і мала тут значну агентуру - екс-ГРУшник Гіркін підтвердить), і яка була "смотрящим" за всіма російськими проксі по світу - "Вагнер" (зараз "Африканський корпус"), "Редут" тощо. У зоні його відповідальності була не лише Україна, але й Сирія, Лівія, Судан, ймовірно, співпраця з іранською КВІР та всі інші непрості регіони.
І спроба ліквідації стається на другий день після того, як його шеф зустрічався у Абу-Дабі з його українським "колегою" та принциповим суперником Будановим. Але, як ми вже знаємо, у Абу-Дабі перемовини за українським треком були лише приводом для російсько-американських контактів, де росіяни "послали" Трампа з його побажаннями по СНВ-ІІІ та по всіх інших питаннях. ГРУ в Абу-Дабі дуже підставилося, бо відіграє роль того посланця, який приносить королю погані новини - особливо "королю" чужому, такому як Трамп.
Навряд чи Трамп знав, хто такий цей Алексєєв, але йому й не потрібно.
США достатньо було просто не заважати іншим охочим (а таких в Алексєєва була ціла черга по світу). Все - щоб подати сигнал Путіну, що той занадто загрався у "велич". За логікою процесу, тепер зону впливу Алексєєва у Африці та Азії почнуть активно "смикати" США та інші, щоб вибити звідти росіян. Турки та єгиптяни, до речі, вже помирилися після 10 років "холодної війни", й тепер разом будуть "освоювати" Лівію та Сахель, що дуже засмучує росіян.
Могли по ГРУшнику відпрацювати навіть свої ж російські "колеги", які ще не забули, як на перемовинах з Пригожиним під час "походу на Москву" той же Алексєєв, як "головний по найманцях", пропонував "забирати" повстанцям Шойгу та Герасимова, але тільки не йти на Москву.
Незалежно від участі США та України безпосередньо у спробі ліквідації, ми точно не будемо журитися через це. Хоча Україна офіційно вже заявила, що "це не ми", а хтось, хто "хоче зірвати перемовини".
Як пов’язані Алексєєв та Starlink, з якого ми починали? Прямо - ніяк. Але одночасно з відключенням ЗС РФ від американського інтернету Маск оголосив про запуск цього сервісу у Таджикистані (а це дає контроль над усією Центральною Азією, з афганським прикордонням включно). Раніше були новини про запуск сервісу в інших регіонах російської присутності. Що це, як не претензія з боку США на російську зону впливу? Адже хто контролює інформацію - той і головний у в "інформаційному світі".
Повертаючись від конспірології до фактажу - США має дуже багато як публічних, так і прихованих можливостей впливу на Кремль, російську економіку та армію. Все питання - лише у бажанні різні інструменти використовувати. Американцям достатньо просто ділитися розвідданими з іншими партнерами по світу, щоб обнулити там російський вплив. І на тлі наростаючих проблем у російській економіці, що вже змушує їхню зону впливу "зжиматися" як мокру шкіру на сонці, РФ стає все більш вразливою для будь-якого тиску.
Україна ж з партнерами повинна такою кон’юнктурою скористатися - як на фронті, так і політично у світі. І, судячи зі спроб активності нашого МЗС у Азії й Африці, ми це розуміємо. Але чи реально скористаємось - покаже час. Нам варто створювати й власні важелі впливу та "козирі", чому кон’юнктура сприяє.