"Якщо США зможуть надати велику допомогу Ізраїлю та Україні, це допоможе залучити більше прихильників до Байдена", - політолог Владислав Фарапонов

Президент США Джо Байден має намір звернутися до Конгресу з приводу фінансування для України, Ізраїлю та Тайваню. Політолог-американіст Владислав Фарапонов розповів в інтерв’ю УНІАН про перспективи затвердження цієї підтримки та доцільність поєднати допомогу Україні з допомогою для інших країн.

Пане Владиславе, що ви думаєте з приводу заяви президента США Джо Байдена про те, що Сполучені Штати є найпотужнішою державою в історії світу, тож США можуть одночасно підтримувати Україну у війні з Росією та Ізраїль у війні з терористами ХАМАС?

Однозначно, слова Джо Байдена в такий момент спрямовані на те, щоби показати американську могутність як ворогам, так і союзникам. Щоб вони не сумнівались у тому, що Сполучені Штати будуть продовжувати підтримувати Ізраїль та Україну.

Слова Джо Байдена - це також сигнал опонентам-республіканцям, які говорять, що треба підтримувати лише Ізраїль, або тим, хто каже, що навіть не треба підтримувати Ізраїль, а зосередитися на безпеці південного кордону… Можна згадати, у якій політичній ситуації опинилася Палата представників США - фактично без спікера. Проте її робота не повністю заморожена, а лише у контексті засідань, як у нас кажуть, у пленарній залі. Натомість комітети продовжують працювати і у наступні два тижні в комітетах буде проводитися близько 50 засідань. Робота Конгресу не повністю паралізована.

На вашу думку, чому президент США хоче поєднати оборонну допомогу для України та Ізраїлю в одному пакеті?

По-перше, ми повинні розрізняти пакет допомоги і етап допомоги. Етап допомоги – це те, що було проголосовано у Конгресі під час передостаннього візиту в США Володимира Зеленського. Наприклад, тоді було більше 40 млрд доларів. Можна сказати, що ці кошти віднесені до резерву. Конгрес їх резервує, а адміністрація потім ними розпоряджається. Ті усі пакети, які ми отримували раніше – це якраз були маленькі частинки тих великих коштів. І аналогічно адміністрація президента США  хоче так зробити зараз, коли попередній етап починає себе вичерпувати.

По-друге, щодо 2 млрд, про які ви говорите, я переконаний, що мова не йде про етап, а мова йде про пакет. Адже у нас були пакети обсягом більше, ніж один мільярд. Зараз для двох держав, в умовах активних бойових дій, ми не говоримо про довгострокову перспективу. Тобто, це можливо на період до листопада-грудня, бо на більший термін для обох держав таких коштів не вистачило би.

Цілком логічно, що адміністрація Байдена збирається зробити усе можливе, щоби збільшити шанси на ухвалення того пакету, який запросить. Скоріше за все, що запросять близько 50 млрд доларів, а, можливо, й 100 млрд. Зараз дуже складно сказати, яка буде сума, щоби кошти були у резерві і щоби у рік виборів не давати можливість республіканцям заважати будь-яким ініціативам адміністрації. Адже у рік виборів відсутність позитивного голосування за ініціативи адміністрації буде вважатися мінусом і буде виглядати як поразка. Напередодні виборів - це не бажаний варіант для Білого дому.

Тобто, цілком логічно, що про це говорять зараз. Це дуже добре, бо чим ближче до виборів, тим складніше буде схвалення будь-якого пакету, етапу допомоги.

Наскільки висока ймовірність що зараз запит адміністрації буде підтриманий?

Можливо, зараз не проголосують ті 100 млрд, про які говорили американські ЗМІ з посиланням на адміністрацію. Але навіть якщо проголосують за 50 млрд – це теж буде добре. Це краще, ніж нічого. Це краще, ніж 2 млрд, які можуть себе вичерпати ще у цьому календарному році.

Це було б дуже добре для адміністрації Байдена і для України. І плюс, можливо, до цього пакету ще додадуть Тайвань.

Щодо Ізраїлю, у США досить сильне ізраїльське лобі, останні 20 років Ізраїль щорічно отримує лише військову допомогу з оборонного бюджету на рівні більше, ніж 3 млрд доларів. Ми з 2014 року отримували 250 млн, а потім 300 млн доларів на рік. У минулому році отримали 500 млн. У цьому можемо знову отримати 300 млн. Тобто, 300 млн і 3 млрд – це різні речі.

Так само Тайвань. Це особлива історія, тому що у Сполучених Штатах у 1979 році був схвалений закон про відносини з Тайванем, у якому передбачено, що Сполучені Штати зобов’язуються надати засоби захисту для Тайваню. Таке формулювання у внутрішньому законодавстві Сполучених Штатів дозволяє перемістити дискусію із законодавцями і адміністрацією не у площину "треба або не треба", а "до якої міри, як швидко, і скільки" допомагати.

Це, звісно, теж бажаний варіант для України, коли ми говоримо і про безпекові гарантії після перемоги.

На мій погляд, для адміністрації буде вигідно об’єднати допомогу для Тайваню, Ізраїлю і України. Можливо, буде так, що в одному пакеті Ізраїль та Україна. Це залежить від того, коли він буде надісланий до Конгресу. Дуже багато буде залежати від республіканців і від того, щоб адміністрація знала, з ким розмовляти. Одна справа – розмовляти з Кевіном Маккарті, а інша справа – розмовляти з Джимом Джорданом, можливим майбутнім спікером Палати представників (на момент публікації інтерв’ю Джордан відмовився від боротьби за посаду спікера Палати представників, - УНІАН).

Чи слід очікувати, що від того, як розвиватимуться події у визвольній війні України і війні Ізраїлю з ХАМАС, будуть залежати майбутні перспективи Байдена в переобранні на другий президентський термін?

Прийнято вважати, що американська зовнішня політика грає невелику роль на виборах. Хоча, мені здається, що два останні електоральних президентських цикли цей тренд змінюють. У тому сенсі, що зовнішня політика стає усе більш пов’язаною з внутрішньою, тому, власне, вона теж частково відіграє достатньо вагому роль.

Якщо Сполучені Штати зможуть надати таку велику допомогу, або надати її так швидко, або до такої міри Ізраїлю та Україні, то звісно, теоретично, це може залучити більше прихильників до Байдена з числа так званих незалежних виборців, які не зареєстровані у жодній партії. Але, якщо ми говоримо про вихідців з України чи з Ізраїлю, або у цілому про мігрантів, то вони і так зазвичай підтримують Демократичну партію.

Звісно, щодо Ізраїлю не усе так однозначно. Мені так видається, що не усі американські євреї підтримують демократів, хоча, знову ж таки, це і додає козирів адміністрації Байдена, коли ми говоримо про поєднання пакетів допомоги. Тобто, вони сподіваються на цьому зіграти. Це - один із варіантів розвитку подій: запросити для України допомогу разом з Ізраїлем у надії на те, що багато законодавців з єврейським корінням та їхні виборці підтримають такий пакет.  

Як на вашу думку буде розв’язане питання з обранням спікера Палати представників США?

Звісно, республіканці мають вирішити питання з призначенням спікера. Тому що, чим більше хаосу, тим більше у демократів буде шансів повернути собі Палату представників.

Спікер – це людина, яка має домовлятися з усіма. До Ненсі Пелосі спікером був Джон Бейнер (у 2011-2015 роках). Я теж з ним бачився, спілкувався, він дуже чітко казав, що треба вміти розмовляти і треба вміти домовлятися. Йому це дозволяло бути спікером під час каденції демократичного президента Барака Обами, та ще й мати авторитет у Республіканській партії. Зараз так видається, що це - унікальна ситуація. Але усе цілком можливо. Як кажуть, політика – це мистецтво можливого.

Треба буде дійсно балансувати. У республіканців перевага у Палаті представників лише у 9 голосів. Якщо, наприклад, деяких немає у залі, то рахується 50% від кількості присутніх. Тому, цілком можливо, що і голоси демократів колись знадобляться республіканцям. У Палаті представників часто буває обмін компромісів. Республіканці підтримують демократів в одному голосуванні, і навпаки в іншому – демократи республіканців.  

Як ви оцінюєте сьогоднішній стан справ у лавах Республіканської партії США? Більше панує єдність чи роз’єднаність?

Не можна сказати, що Республіканська партія є на сьогодні таким єдиним монолітом, що можна сказати, що має таку-то позицію щодо України, Росії чи співпраці з Європейським Союзом. Республіканська партія - це різні групи, різні інтереси, різні бачення світу і американської ролі загалом. У партії досі йде трансформація, яку я називаю "після Трампа". Це розуміння того, куди Америку привело перше президентство Трампа, куди може привести його друге президентство. Скільки конгресменів і конгресвумен на нього реально орієнтуються.

А як ви розумієте традиційну заяву американців, що вони підтримуватимуть Україну стільки, скільки буде потрібно?

Це заява демократів, заява Джо Байдена. Тут республіканці праві, коли кажуть: "Незрозуміло, що це означає". Тобто, вони хочуть бачити стратегію, яка чітко визначена у часі, має певні дедлайни, і яка означає, чого Америка хоче досягнути, коли настане українська перемога. Вони праві у тому сенсі, що це треба озвучити. І це не так складно, як видається.

Я думаю, що адміністрація Байдена дуже системна, насправді. Просто вони зараз бояться озвучити те, що потім може бути змінене, щоб не виглядати непрофесійно. Один аргумент: вони навіть оголошення стратегії національної безпеки перенесли майже на рік через російське повномасштабне вторгнення в Україну. Її мали опублікувати у січні, максимум, у лютому 2022 року, а перенесли, здається, на жовтень минулого року.

Плюс є багато політичних питань - від наявності у Росії ядерної зброї до того, що існують певні таємні канали комунікації з російською стороною, які американська сторона час від часу, коли треба, використовує.

Чого ми можемо очікувати до кінця цього року і на наступний рік від США для України?

Я можу сказати, що треба робити. Треба розвивати формат стратегічного партнерства, оновлений у 2021 році. Тому що війна – це не виправдання, чому не треба проводити внутрішні реформи і так далі.

Треба активно співпрацювати з новопризначеною спеціальною представницею з економічного відновлення Пенні Пріцкер, яка якраз зараз перебуває у Києві. Вона є ще одним потужним і впливовим радником для Байдена. Вона не обтяжена великою кількість адміністративних задач з точки зору посади. Це не державний секретар. Це не міністр оборони. Тому, це треба використовувати.

Треба розмовляти про безпекові гарантії. Розмовляти саме зі Сполученими Штатами. Україна вже це розпочала. І краще комбінувати – брати "за основу" гарантії безпеки Ізраїлю, але пам’ятати про аналог Тайваню, коли підтримка передбачена внутрішньо американським законодавством. Думаю, що треба продовжувати говорити про це і адвокувати це. І треба виходити на перемовини про двосторонню безпекову угоду. У Сполучених Штатів є такі приклади з Японією і Південною Кореєю. Але, для прикладу, там  передбачено перебування американських військ на території. Ми цього не просимо.

Посилене оборонне і військове співробітництво із Сполученими Штатами є ключем для розширення оборонних співробітництв в усьому світі для України. І звісно, це буде великою іміджевою і практичною історією. Тобто, спільне виробництво зброї, про що натякали в українській владі після візиту Володимира Зеленського до Вашингтона. У мене склалося враження, що були певні непублічні домовленості, які найближчим часом можуть стати відомі, і у цьому контексті згадується Форум оборонних індустрій у Києві. Адже це дуже перспективна історія для американців.

Взагалі парадигма про більшу кількість коштів на зброю у Сполучених Штатах після Другої світової війни пов’язана з тим, що тобі завжди потрібно більше зброї, ніж у тебе є. Це актуально і для України. Нам зараз завжди буде потрібно більше, аніж у нас є. Тому, це точно наша історія. А двостороння безпекова угода в різних формулюваннях стане основою для тисячі різних оборонних партнерств. Думаю, що це треба реалізовувати.

Віталій Саєнко

Віталій Саєнко

УНІАН в Google News