"Європейці зацікавлені в успіхах України на фронті та в продовженні війни", - директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара

УНІАН поспілкувався з директором Центру оборонних стратегій Олександром Харою про те, які кроки робить Європа, готуючись до розширення російської агресії на країни НАТО та чому це не зупиняє російсько-українську війну.

Пане Олександре, після усіх помилок, які Захід зробив у 2008-му з Грузією, у 2014-му з Кримом, і що, врешті, призвело до повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022-му, у Європи, схоже, з’явилось розуміння, що наступною може бути якась із країн НАТО. Які кроки європейці роблять зараз для того, щоб цього не сталося?

Перший крок, який Європа почала робити - це допомога Україні. Звичайно, вони були шоковані 2022 роком. Вони були не готові. Це вже фактично як анекдот, але голова німецької розвідки був у переддень російського вторгнення в Києві, і німці вважали, що всі розмови про агресію - це блеф і ніякого вторгнення не буде. Звичайно, зараз ситуація кардинально змінилася.

Приміром, та сама Німеччина є одним з ключових наших партнерів, які нам постачають велику кількість озброєння, техніки, боєприпасів, допомагає в економічному плані, мобілізуючи ресурси всієї Європи…

Таким чином, допомога нам – це дуже важлива частина стримування Росії. Європейці чудово розуміють, що ми знищуємо російський агресивний потенціал, не даємо росіянам накопичити сили та засоби, необхідні для широкомасштабної війни проти усього європейського континенту.

Друга частина – це усвідомлення загрози і фактичне його втілення у вигляді документів. В цьому контексті дуже важливим був фінальний документ Саміту НАТО в Гаазі, в якому Росія була визначена як загроза трансатлантичної безпеки. І при цьому європейці та американці домовилися про інвестування у власну безпеку 5% ВВП (3,5% з яких йтимуть, власне, на оборону, і 1,5% - пов’язані з оборонними речами). Фактично, було прийнято рішення,  що в оборонних бюджетах європейських країн будуть закладатися суми на тривалу підтримку України - до 2035 року.

Крім того, буквально торік була прийнята європейська індустріальна стратегія, в якій є важливі положення про те, що Україну треба інтегрувати у загальну європейську оборонну індустрію. Тобто, що ми маємо бути частиною цього вже зараз, а не тоді, коли ми станемо членами Європейського Союзу і НАТО. Це теж – інвестиція Заходу у власну безпеку.

Страхи про те, що США можуть зменшити свої безпекові зобов'язання, підштовхують європейців подивитися на ті прогалини в спроможностях, які будуть виникнути. Для цього вони намагаються вже створити певні структури, розробляти технології і так далі. Адже у випадку конфлікту між Російською Федерацією і НАТО, фактично, головними мають бути командні структури НАТО, де присутність американців має велику вагу не лише з точки зору керування обороною військових генералів, а й з точки зору технічних речей – системою управління військами, планування, космічної розвідки тощо.

І, в принципі, європейці вже в процесі завершення створення власних командних структур, щоб замістити американців. Далі буде питання, власне, озброєння різних систем. Якщо, наприклад, військово-повітряні сили в Європі більш-менш потужні, то, якщо кажемо, приміром, про наземні, то там є прогалини. І європейці, звісно, хочуть наростити цей умовний "залізний кулак" танками та іншими видами бронетехніки.

Крім того, зараз вони дуже сильно інвестують у виробництво дронів, бо розуміють, що характер війни докорінно змінився і потрібно мати змогу протистояти тисячам дронів в один момент (а також уміти їх використовувати теж).

І ще одна дуже важлива стратегічна річ – це ядерне стримування.

Нещодавно були повідомлення, що американці повертають свою ядерну зброю до Великої Британії.

Попри те, що Велика Британія сама є ядерною державою, вона просто заповнює прогалини своєї безпеки. Існує так звана ядерна тріада - носіями ядерної зброї можуть бути атомні підводні човни, також задіяні наземні пускові установки, і третя компонента – повітряна. Так ось, у британців була одна "нога" тріади – морська. Вочевидь, вони хочуть набути і повітряну компоненту. Тому, власне, американські бомби і з’являються на території Британії.

А як бути з тим, що США за президентства Дональда Трампа можуть стримувати використання американської зброї чи зброї з американськими компонентами через небажання входити в конфлікт із Росією? Можливо, європейцям в такому разі вигідніше (і бажаніше) мати якісь спільні підприємства з українцями: десь посилити наші розробки, десь ми можемо посилити європейські?

Безумовно, така співпраця вже є. І є розуміння, що в Україні багато що можна зробити дешевше і скоріше. В якійсь західній аналітиці я бачив таке, знаєте, здивування (в позитивному плані), що українські дрони, щоб адаптуватися до змін на полі бою та технічних спроможностей Росії, можуть перепрошиватися, буквально, двічі на день. При цьому, у тих же Сполучених Штатів і немає такої кількості дронів, і такі оновлення відбуваються, в кращому випадку, раз на квартал.

В чомусь ми можемо бути передовими, і в цьому, звичайно, зацікавлені наші партнери. Приміром, Німеччина оголосила про те, що вони будуть інвестувати в українську далекобійну зброю. Правда, я не певний, що німці зголосилися допомагати нам вдосконалювати нашу ракетну зброю. З тих публічних заяв я зрозумів, що йдеться виключно про дрони або гібридні дрони-ракети.

Я вже казав, що європейці прийняли стратегію розвитку оборонної індустрії, в якій чільне місце відведено для України. Фактично йдеться про прямі інвестиції західних країн в українську оборонку, в її масштабування. Наші партнери обрали цей шлях, бо розуміють, що він – найправильніший, аби Україна вистояла зараз, а європейці потім мали зиск з наших розробок і нашого виробництва.

Тобто, у нас є, чому повчитися і з точки зору технологій (ті самі КБ "Луч" роблять геніальні речі), і з точки зору виробництва (ми можемо робити дешевше), і з точки зору тактики застосування… Але я б не перебільшував наші спроможності. Адже, по великій кількості позицій ми не маємо виробництва і не маємо навіть розробок. Наприклад, ми не будуємо бойові літаки. Або у нас є "Моторсіч", яка виробляє, в тому числі, двигуни для гелікоптерів. Але двигуни ми робимо, а самих гелікоптерів – не робимо.

Коли ми говоримо про виробництво чогось, ми ж розуміємо, що це не швидка історія? І чи не ризикує Європа, коли розглядає у своїх стратегічних документах ймовірність вторгнення Росії десь після 2030 року? Насправді Росія доволі непередбачувана і таке вторгнення може відбутись набагато швидше.

Тут є різні оцінки. Не так давно розвідка Данії визначила, що Росії після завершення війни в Україні (мова не про мир, а про так зване криваве перемир’я) потребуватиме десь півроку для того, щоб провести успішний прикордонний наступ в Європі. Якщо подивитись на мапу, то дехто вважає, що це може бути Фінляндія. Хоча Москва вже ламала об неї свої зуби і особисто я не думаю, що спробує зробити це ще один раз. Але Балтійські країни справді під загрозою. Передусім, це Естонія, частково Литва. Особливо, якщо брати до уваги, що сусідня Білорусь є проксі-державою, фактично поглинутою РФ…

… І з території якої в Литву "випадково" залітали російські дрони.

Звісно, це не випадково. Росіяни цілком могли це запланувати, розуміючи, що фюрер "белорусского мира" нічого поганого не скаже фюреру "русского мира", бо він від нього залежить.

Загалом, Росії не потрібно воювати з Балтійськими країнами чи з НАТО так, як вона воює з Україною – намагатись захоплювати столицю, всю територію і так далі. Для РФ найголовніше в такому конфлікті, який може відбутися найближчим часом, це показати неспроможність НАТО. Приміром, захопити якихось 10 квадратних кілометрів і потім, погрожуючи застосуванням ядерної зброї, запропонувати якусь "мирну угоду", новий "компроміс" з урахуванням так званих легітимних російських інтересів.

Тому ми бачимо провокації, які Росія постійно вчиняє, аби показати неготовність європейців до безпосереднього зіткнення. І, власне, тому європейці намагаються, допомагаючи Україні, відтягнути час, необхідний їм самим для розширення власного виробництва озброєння, збільшення власних армій і так далі. Наша боротьба дає їм цей час.

Як тоді бути з примусом України до "миру"?

Я не думаю, що, власне, найближчим часом буде якийсь тиск на Україну стосовно "миру", адже, хоча це і цинічно, європейці зараз зацікавлені в успіхах України і в продовженні цієї війни. Шкода лише, що вони не переходять поки що з "режиму оборони" (дають нам здебільшого системи ПРО чи якісь інші речі для стримування) в "режим наступу".

Важливо зрозуміти, що у цього конфлікту немає дипломатичного вирішення, є виключно військове. І для того, щоб Україна не зникла, щоб не була обезкровлена, їй треба давати сучасну авіацію, ракетні системи, інші компоненти, які потрібні для того, щоб знищувати важливі об’єкти, командні пункти, виробництва РФ глибоко на російській території.

Повна відео-версія інтерв’ю доступнанаYouTube-каналі УНІАН за посиланням.

УНІАН в Google News