Що заважає Зіброву, Кудлай, Білозір, Білоножку та іншим потрапляти в телевізор?
Що заважає Зіброву, Кудлай, Білозір, Білоножку та іншим потрапляти в телевізор?

Що заважає Зіброву, Кудлай, Білозір, Білоножку та іншим потрапляти в телевізор?

14:31, 26.01.2007
7 хв.

Українські автори та виконавці музичних творів обурені “бєспрєдєлом”, що твориться в українському теле- і радіоефірі. І навіть написали з цього приводу гнівного листа. Ось як це було...

Українські автори та виконавці музичних творів обурені “бєспрєдєлом”, що твориться в українському теле- і радіоефірі. І навіть написали з цього приводу гнівного листа. Ось як це було.

У залі Нацради з питань радіо і телебачення, де сиділи в очікуванні журналісти, раптово запахло нафталіном. І я зрозумів, чому: до приміщення вервечкою потягнулися “зірки”: Павло Зібров, Іво Бобул, Алла Кудлай, Анатолій Матвійчук, Віталій Білоножко, поет Олександр Рибчинський. Названі естрадники, а крім них – й інші (які не з’явилися) -  Василь Зінкевич, Оксана Білозір, Павло Дворський та ще кілька представників старої естрадної гвардії сконцентрували свій гнів у листі до згаданої державної установи.

Відео дня
Алла Кудлай
Плач естрадників, правда, виявився зовсім неоднозначним. З одного боку, вони скаржилися Нацраді на те, що українське радіо і телебачення забите російською естрадою. Інакше кажучи, попсою. Навіть у новорічному концерті, що транслювався з палацу “Україна” на УТ-1, “за три години ефіру прозвучала лише одна україномовна пісня. І ведучі були російськомовні. Начебто концерт транслювався з Брянська чи Ліпецька, а не столиці України, – каже Павло Зібров. – Це просто неповага до держави. Невже державний канал, який дивляться не тільки в містах, а й в українських селах пересічні українці, не може підтримати своє?” – цитує колись сивий, а тепер фарбований і гарний  співак текст листа.

Можу погодитися: щодо держави й народу така політика електронних ЗМІ є справді ганебною. Та є й інший бік медалі, який навряд чи дасть змогу швидко змінити ситуацію: політика телерадіокомпаній єдина для всіх – гроші. Примітно, що про це не соромляться говорити ні представники комерційних ЗМІ, ні керівники державного телеканалу УТ-1. Та й що, мовляв, поробиш, якщо російські продюсери приносять в Україну купу грошей для розкрутки своїх виконавців, купують ефіри й відкривають свої радіостанції.

До слова нагадаємо, що система цінностей в українських телерадіокомпаній трохи деформована порівняно з західною. Якщо ТАМ за прокрутку пісень і кліпів гроші платять виконавцям, в Україні навпаки – платять самі виконавці та продюсерські центри. Безкоштовно кліпи в український ефір не потрапляють. Тож цілком зрозуміло: хто більше заплатить керівникам теле- й радіоракомпанії, той і потрапить у прайм-тайм.

Українські артисти, котрі адаптувалися до умов сучасного музичного та медіаринку, давно до цього звикли й мають у бюджетах необхідні кошти. Вони, хоч і жаліються на таку систему відносин, проте роблять це ненав’язливо й спокійно. Більше приділяють уваги поточній роботі. Зокрема зйомці кліпів, на які теж іде чимало коштів.

Директор гурту “Мандри” Володимир Гергель розповів: торішній рекламний бюджет групи становив близько 90 тисяч доларів. У цю суму зокрема входила вартість зйомки трьох кліпів, кожен по 18–20 тисяч доларів. Два з них устигли прокрутити на кількох телеканалах – такий тримісячний «пакет трансляції» коштує 15–20 тисяч доларів за кожен кліп. Решта – сувенірка, поліграфія і таке ін. Як бачимо, саме виготовлення й показ кліпів є найбільшою статтею витрат.

За радіотрансляцію пісень грошей платити як правило не доводиться. Але й пісні “Мандрів” радіостанції крутять не так часто. Навіть за гроші. Ближчий формат для них – та сама російська попса. 

Павло Зібров
“Нєформат” був другим приводом поплакатись для динозаврів “української традиційної естради”. Вони, кажуть, і є найбільший “нєформат” для вітчизняного радіоефіру. Павло Зібров бідкався, як тяжко бігати по радіостанціях і пропонувати для ефіру свої диски: “Я ходив по багатьох радіостанціях, і всюди мені або казали “це нєформат”, або: прийдіть завтра. Це все відмовки. І виходить, що ми пишемо в тумбочку сусідам”.

Співачка Алла Кудлай спершу кокетувала перед телекамерою: “То нічого, що я в беретику? Я не зніматиму його, бо це в мене ансамбль із взуттям,” – ненав’язливо демонструвала вона чорні з блискітками елементи свого гардеробу. А потім мало не розревілася перед журналістами: “Ви розумієте, мене запросили на зйомки концерту, я сукню спеціально пошила, зробила зачіску для зйомок... Ну, виступила, а потім як побачила по телевізору!... Мене ж усю “вирізали!” Невже я так погано виглядаю?”

“Цей бєспрєдєл треба припинити! –  продовжувала співачка. – Я хочу, щоб це почули керівники всіх телекомпаній».

Потім хтось із естрадників сказав, що не розуміє, що ж таке цей “нєформат”.

Готовий пояснити – спеціально для них.

Перше: це музика, за трансляцію якої автори й виконавці не платять гроші. І не розуміють, навіщо це робити й навіщо адаптуватися до умов ринку. Як наслідок – не потрапляють у жодну телепрограму чи концерт. 

Друге: це виконавці, які вважають, що тридцять років можна співати одну попсову пісню  й переконані, що і через півстоліття вона вважатиметься “форматом”.

Мабуть, зовсім не дивно, що мою думку цілком поділили молоді музиканти, котрі грають і альтернативну музику, і фольк, і рок.

Анатолій Матвійчук
Щоправда, останніх представники “традиційної української естради” вважають “поза законом” – музичним. Анатолій Матвійчук висловив ось так своє розуміння музики: “Сьогодні в клубі будуть танці” – це не українська культура!”

Мушу нагадати, що тут прозвучали слова з пісні виконавця, який протягом десятка років не сходить з топів будь-яких вітчизняних хіт-парадів – Олега Скрипки.  

Цікаво стає, що ж тоді співак Матвійчук вважає українською культурою? Прямо з’ясувати в нього не вдалося – він зі своїми колегами були настільки захоплені собою, що інших слухати зовсім не хотіли. Та це було зрозуміло – Матвійчук, схоже, вписує в історію української культури лише себе та своїх колег-ветеранів по сцені.

То що ж, врешті, естрадники збиралися донести до журналістів?

Били на сполох щодо засилля російської попси чи щодо власної неспроможності бодай як-небудь знову потрапити на сцену?

Але ж пропонована ними музика – не що інше, як попса радянського періоду, яка вже давно віджила своє.

Згадав оце й інших представників радянської естради – однолітків названих співаків. Тарас Петриненко, Софія Ротару, Ніна Матвієнко, гурт “Кобза”. Але я не чув, щоб вони скаржилися на “нєформат”, проте з задоволенням слухаю їхні пісні на концертах і в телевізорі. Думаю, вони можуть поділитися добрими засобами від “нєформата”. Ніна Матвієнко і гурт “Кобза” частенько записувалися і виступали разом з молодіжними групами – ТНМК, Плач Єремії, Тартаком, ВВ...

І всі в повному форматі!

Дмитро Стаховський

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся