УНИАН

30-ті роковини ЧАЄС: "період піврозпаду" людяності

17:47, 26.04.2016
11 хв.

2016 рік оголошено роком вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС, однак вони самі скаржаться, що про них забули. Мовляв, держава закриває очі на їхні потреби.

30 років – період піврозпаду тільки одного з радіоактивних елементів, які потрапили у навколишнє середовище внаслідок страшної техногенної катастрофи в Чорнобилі, - цезію. Змінилась і буде змінюватись країна, вже виросли і будуть народжуватись нові покоління українців, і «локальна катастрофа з глобальними наслідками», за міжнародною шкалою ядерних подій, залишатиметься в історії України.

Втім, щороку згадуючи трагічні події давнини, і проводячи прес-тури до будівництва саркофагу, владі слід не забувати про людей, які по суті, врятували світ від більшого поширення чорнобильського атому, - ліквідаторів аварії на ЧАЄС. Їхні історії сумні, багато у чому схожі. І, незважаючи на те, що наприкінці минулого року президент Петро Порошенко оголосив 2016 рік роком вшанування ліквідаторів аварії в Чорнобилі, так само схожі і їхні теперішні проблеми…

61-річний чернігівець Олександр Корєнь – учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. За іронією долі, чоловік у 1977-1978 роках працював зварювальником, монтажником на будівництві 4-го енергоблоку Чорнобильської станції, закладав фундамент 5-го енергоблоку. Адже на Чорнобильскій АЕС планувалося збудувати, принаймні, шість енергоблоків. Але ці наміри так і залишилися назавжди тільки планами: об’єктивно, після аварії на четвертому енергоблоці, будівництво третьої черги -  п'ятого і шостого енергоблоків з такими ж реакторами – було зупинене при високому ступені готовності об'єктів.

Відео дня

Одружившись, Олександр переїхав до Чернігова. Чоловік пішов працювати на камвольно-суконний комбінат акумуляторником в електрокарне депо, а його дружина Наталія – диспетчером на цьому ж підприємстві. До 1986 року у родині вже підростали троє дітей. Молодшому - Андрію – на той час виповнилося тільки два, доньці Тетяні – три, старшому Роману - сім.

У квітні 1986 році Олександр Корєнь був у відпустці: у батьків у селі Дніпровському. Про те, що на Чорнобильській АЕС не все гаразд, дізнався від кума, який жив у Прип’яті та працював оператором на атомній станції. Але загальна атмосфера «заспокоювання», проведення Першотравневих парадів, не спонукала вживати додаткових заходів із убезпечення дітей і родини, всі жили звичайним життям. Повістка з військкомату 31-річному Олександру, батькові трьох малолітніх дітей, прийшла трохи згодом.

УНІАН

«Офіційно ніхто не казав, куди і для чого нас мобілізують. У військкоматі зібрали чоловіків, посадили у чотири автобуси і відправили до Білої Церкви. Там переодягнули у військову форму, зібрали у ленінській кімнаті – «чекайте, вас скоро відправлять». Звідти привезли у наметове містечко у 30-кілометровій зоні ЧАЕС. Завжди керівництво підкреслювало, що ми добровольці, хоча особливо ніхто і не питав», - згадує ліквідатор аварії на ЧАЕС.

У тому таборі перебували чернігівські пожежники, бригада із Дніпропетровська та інші. Режим життя і дисципліна нагадували військові навчання, але до кінця, мабуть, небезпеку присутні там не усвідомлювали.

Читайте такожГлава "Енергоатома" в 30-ту річницю аварії на ЧАЕС запевнив у безпеці українських атомних станцій

Ці слова підтверджує інший ліквідатор аварії, Анатолій Мазуркевич з Житомирщини. На момент трагедії чоловік був начальником випробувальної пожежної лабораторії відділу пожежної охорони УМВС Житомирського облвиконкому, і на початку травня, коли в Житомирі відбувалося формування зведеного пожежного загону, очолив цей загін. До речі, саме він змінив на чергуванні у 30-кілометровій зоні чернігівців, серед яких був і Олександр Корєнь.

«Пригадую, що коли вже безпосередньо ми прибули до Іванкова, Чернігівський зведений загін, який ми міняли, ще не зміг звільнити нам намети та територію, однак команди та розпорядження вже надходили на нашу адресу, - розповідає Анатолій Мазуркевич. - За 5 метрів від території наметового містечка загону лежала купа нових пожежних рукавів. Все було б добре, але радіаційний фон їх складав майже 3 рентгени на годину. Біля цієї купи ходили ми, військовослужбовці та цивільне населення. Скільки я не просив дозволу вивезти їх на «могильник», так його і не одержав від високих посадових осіб. А радіації ж не відчуваєш на смак, на дотик, навіть поглядом неможливо окинути. Це не каміння, не зброя, це пронизуючі промені, яких не видно».

Олександр Корєнь перебував на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС один місяць і один день. Це був другий етап робіт у червні 1986 року. Разом з іншими добровольцями лугом знешкоджував обладнання та саме приміщення у третьому енергоблоці. Працював на акумуляторній підстанції. Роботи біля реактора тривали до 4 годин на день. Кожен із тих, хто перебував там, мав дозиметр, але вони, за словами чоловіка, не працювали, тому що постійно розряджалися через перевищення рівня радіації.

«Особовий склад виконував  завдання безпосередньо на ЧАЕС, у Чорнобилі та Прип’яті, - розповідає, у свою чергу, Анатолій Мазуркевич. - Подавали воду на майданчики, де виготовляли бетон, проводили дезактивацію міст Прип’ять, Чорнобиля та інших населених пунктів, техніки, гасили торф’яні та лісові пожежі в 30-кілометрові зоні. Робота велася на території з високим рівнем радіації та за шаленої спеки».

Зважаючи на те, що рівень радіації на території біля зруйнованого реактора сягав 50-70 рентген на годину, а ліквідатори часто працювали навіть без належних засобів захисту, люди отримували значні дози опромінення. Однак їх ніхто точно не фіксував. Самі ж ліквідатори не знали про фактичний радіаційний фон, у якому перебували. Як не знали і про можливі наслідки для свого здоров’я.

vk.com/poroshenko.petro

Олександр Корєнь зазначає, що мало з тих людей, з ким він був у Чорнобильській зоні на сьогодні залишилися жити. Приміром, його сусід по намету помер у 35 років. Сам Олександр Романович зараз має першу групу інвалідності. Він говорить, що про ліквідаторів нині забувають, адже у суспільстві з’явилися інші, більш важливі, проблеми та інші категорії людей, що потребують соціального захисту – ветерани АТО, родини загиблих. «Це й закономірно, з одного боку, бо часу багато минуло. Але з іншого боку, ми втратили своє здоров’я, багато хто поплатився життям, проте належної уваги з боку держави, на жаль, до цього часу немає», - нарікає «чорнобилець».

Так, усі 30 років він перебуває у черзі на отримання автомобіля, що було передбачено законодавством, та уже й припинив сподіватися. Житлове питання (а родина з 5 осіб мешкала в одній кімнаті у гуртожитку) вирішено не завдяки його статусу «чорнобильця»: квартиру отримала дружина як багатодітна мати. Нині чоловік має 100% знижку на оплату комунальних послуг та безкоштовний проїзд.

Читайте такожПорошенко озвучив "прямі та опосередковані" людські втрати внаслідок Чорнобильської трагедії

Пенсія у чоловіка – 3 000 гривень, хоча мало би бути значно більше, зауважує він. На думку ліквідаторів, на заваді більшим виплатам стає і недосконале українське пенсійне законодавство, і бажання влади зекономити на незахищених верствах населення. Приміром, для чорнобильців збережено пільги на санаторно-курортне лікування, але це, радше, тільки на папері. Олександр Корєнь, звісно, щороку отримує путівку на санаторно-курортне лікування. Але в останні роки їх якість теж стала гіршою – за процедури у закладах хочуть доплати, про повноцінне раціональне харчування вже, на жаль, не йдеться. На його думку, керівництво «чорнобильських» організацій може дозволити собі кращі путівки, а ось для рядових ліквідаторів вони не доступні.

Взагалі, ліквідатори скаржаться на погіршення медичного забезпечення. «Фактично «чорнобильці» отримують допомогу на оздоровлення в розмірі, що значно менше, ніж потребують. Це копійки і сльози, порівняно з цінами», - розповідає Анатолій Мазуркевич.

«Раніше я двічі-тричі на рік лікувався стаціонарно. І доводилося купувати тільки окремі препарати. А зараз за все необхідно платити – безкоштовно лише шприци та системи на крапельниці. Останній раз лікувався два тижні витратив 2 тисячі грн. Тож недоступною стає медицина для ліквідаторів, а нас, справжніх, і так лишилися одиниці», - нарікає Корєнь.

Про тих же людей, які «зробили» собі посвідчення, а насправді не знають, де й знаходиться Чорнобиль, або були на рибалці у Прип’яті і стали «липовими ліквідаторами», він говорить з образою. Мовляв, людина лише на декілька годин з’явилася в зоні, і статус отримала, а якби таких «чорнобильців-одноденок» не було, реальні ліквідатори змогли би отримувати значно більшу соціальну допомогу. «Звичайно, боляче і образливо, несправедливо. Хтось отримав вищі військові звання, хороші пенсії, а для нас – звичайних людей – усе залишилося без змін. За декого стає просто соромно, коли за віком виникають питання, чи була людина там. Але ми нічого не змінимо», - вважає чернігівець.

чернобыльская аэс припять / Фото УНИАН

Наразі в Мінсоцполітики обіцяють створити робочу групу, яка займатиметься оновленням «чорнобильського» законодавства, в тому числі, щодо встановлення норм пенсій по інвалідності у розмірі 6, 8, 10 прожиткових мінімумів (в залежності від групи інвалідності). «Ми зустрічаємося та постійно перебуваємо в контакті з чорнобильськими організаціями, щоб знайти якісь можливості для посилення пенсійного забезпечення співгромадян», - зазначає віце-прем'єр-міністр Павло Розенко.

На його думку, ревізія «чорнобильського» законодавства повинна призвести до концентрації коштів і грошових ресурсів «на людях, які дійсно потребують цієї допомоги». Мовляв, Уряду слід не розпорошувати фінансову і пільгову допомогу, а надавати її справжнім ліквідаторам та тим, хто став інвалідом внаслідок чорнобильської катастрофи.

Втім, ліквідаторам болять спекуляції на темі соціального захисту «чорнобильців», адже політики прагнуть отримати підтримку і свої «виборчі дивіденди», а потім успішно про обіцяне забувають.

Яскравий приклад – активізація так званих опозиційних депутатів, які саме напередодні роковин аварії на ЧАЕС «згадали» про людей і, спекулюючи на соціальних гарантіях для постраждалих від Чорнобильської катастрофи, розпочали множити відповідні «соціальні» законопроекти. Причому, реєструючи документи 21 квітня, за день до закриття пленарного тижня.

Ірина Синельник, Зоя Юхимчук

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся