Сам себе забрав у військо

Криза на сході у розпалі. Поки дипломати на численних переговорах намагаються знайти формулу миру, від терористів, яких зброєю та найманцями активно підгодовує Москва, Україну захищають військовики, добровольці та нацгвардійці. 

Вони своєю мужністю й професіоналізмом, силою волі й сталевими нервами відстоюють Україну. Належно їхній подвиг ще буде оцінено, а поки «Голос України» намагається зробити і свій внесок у цю справу. Ми продовжуємо писати не лише про загальний хід АТО, визволені міста, знищені блокпости терористів, а й про конкретних людей, які це роблять. Про всіх розповісти неможливо. Та конкретні приклади значно яскравіше свідчать про героїзм наших людей, ніж узагальнені повідомлення.

Ось історія одного з таких бійців, якого я зустрів на відомій уже всій Україні горі Карачун, десантника Володимира Ткачука.

"Строкову службу я проходив у цій самій 95-й Житомирській окремій аеромобільній бригаді 2000 року. Нині працюю юристом у Житомирській міськраді. Коли розпочалася війна, був, м’яко кажучи, не згоден з тим, що відбувається, і вирішив, що змінювати треба щось самому. Це виявилося зовсім нескладно, бо я ще й є членом призовної комісії у військкоматі. Коли почалася мобілізація, першим прийшов до військкомату і скористався службовим становищем — 11 березня 2014 року сам себе забрав у військо. Згідно з законом за мною зберігається робоче місце на час перебування у військах без обмеження строку", — розповідає передісторію своєї війни на Донбасі Володимир.

Приціл снайперської гвинтівки / Фото Олександра Клименка

Далі, за його словами, усе теж відбувалося дуже логічно: «Десантників колишніх не буває, і зрозуміло, що я знову потрапив у 95-ту бригаду, свою рідну. Звання — старший сержант. З 6 травня перебуваю на горі Карачун. Командир відділення мінометної батареї, калібр — 120 міліметрів, так само як і служив під час строкової».

Матрац у БТРі — про всяк випадок / Фото Олександра Клименка

Утім, Володимир уже далеко не просто юний романтичний старший сержант. У нього за плечима навчання на історичному факультеті Прикарпатського університету, а потім — диплом Національної академії МВС у Києві.

Він, на відміну від багатьох політиків, розуміє, які виклики стоять перед Батьківщиною.

«Війна ця брудна, вона не оголошена нам ворогом, хоча й мала дитина вже знає, з ким воює Україна. Це не антитерористична операція, тут не терористи, тут російські війська, російська зброя, російські гроші, російські ЗМІ. Вони переходять кордон нашої держави. Це широкомасштабна неоголошена війна. Ми знаємо, що тут працює їхній 45-й десантний полк, спецназ — це видно по почерку. Ми це розуміємо. Я не тільки юрист, а й історик. Я добре пам’ятаю пропаганду Геббельса і нині, те саме, слово в слово, чую з боку Росії. Ми не Русь, ми — Київська Русь, а те, що вони називають Руссю, весь час було Золотою ордою, хай уважно вивчають історію, потім будемо говорити», — каже десантник і продовжує захищати ввірену йому гору.

Вдома у нього залишилися дружина, мати, брат. «Дружина й брат знають, що я тут, а мамі не казав. Як я їй можу пояснити, що я на війні й довкола вибухають міни і снаряди, впритул працюють снайпери. Для мами я на навчаннях на Широкому Лані».

Олександр Клименко, "Голос України"

УНІАН в Google News