Пам’яті олександрійського самурая

Його і досі не поховано, хоча свій останній бій розвідник прийняв місяць тому, 15 липня… Двадцятичотирьохрічний сержант-контрактник 3-го окремого полку спеціального призначення пішов у вічність. Разом з тими, із ким пліч-о-пліч воював, із ким ділив останній кусень хліба, кого прикривав у бою і ким був надійно прикритий сам. Пішли усі разом, вбиті однією ворожою міною… “Крилата піхота” пішла у небо…

Максим вже в юному віці став справжньою легендою не лише рідної Олександрії, а усієї Кіровоградщини. З шести років хлопець займався панкратіоном – динамічним видом спорту, який, по суті, є міксом найкращих бойових мистецтв. За роки заняття спортом він став майстром спорту України з панкратіону, володарем чорного поясу 1 дан з цього виду спорту, а крім того, майстром спорту України з рукопашного бою та майстром спорту міжнародного класу з військово-спортивного багатоборства. Максим Бендеров неодноразово ставав призером престижних європейських змагань, був чемпіоном світу з військово-спортивного багатоборства, членом збірної команди України з цього виду спорту та панкратіону. Він любив життя й вчив його любити оточуючих.

– У Максима було дуже багато друзів, – говорить тренер Костянтин Ліщенко, який займався із спортсменом від самого початку, з шести років. – Він завжди був центром, лідером. Згуртував навколо себе зовсім різних людей, об’єднавши спільними думками, спільними емоціями. Коли його не стало, нас зібралося більше трьохсот чоловік. І ми вирішили зробити все, аби тепер, коли Максима немає з нами, наша велика група різних людей не розпалася, щоб ми й надалі зустрічалися в пам’ять про нашого справжнього друга…

Максим Бендеров не лише постійно тренувався сам, а й тренував інших. Головним напрямком його тренерської роботи були маленькі спортсмени. Попри свій зовсім молодий вік юнак проявив найкращі риси педагога, чудово знався на психології, умів не примусити дітей займатися спортом, а вчив його любити.

– Сказати, що він був гарною людиною – це не сказати зовсім нічого, – продовжує Костянтин. – Максим мав величезний авторитет у колективі завдяки своїй надійності та справедливості. Він був непохитним і рішучим, як справжній самурай… А як він вів поєдинки! Приємно дивитися! Спокійний, зважливий, точний…

Декілька років тому Максим Бендеров почав займатися разом із декількома кіровоградськими спецназівцями. Згодом, очевидно, пройнявшись романтикою блакитних беретів, вирішив пов’язати свою долю з військом. Рік тому, у квітні, одразу ж після свого 23-го дня народження, Максим уклав контракт про проходження військової служби у 3-му окремому полку спеціального призначення. До занять спортом додалася військова служба та заняття спецдисциплінами, стрибки з парашутом, стрільба з усіх видів зброї та інші премудрості спецназу.

А свій двадцять четвертий день народження Максим зустрів вже на війні… Ще в перших числах березня спецназ підняли за сигналом тривоги й відправили “туди, де буде гаряче”. Із початком проведення антитерористичної операції сержант Бендеров постійно перебував у боях та рейдах. Розвідник, він постійно у складі групи діяв у тилах противника. Ось і того разу, у трагічний день 15 липня, – розвідгрупа Максима щойно повернулася з завдання…

За декілька днів до того була ротація. Перші десятеро спецназівців після майже чотирьох місяців боїв поїхали у відпустку. Мав таку можливість і Максим Бенедеров, але він вирішив, що, мовляв, нехай інші їдуть. Сам він хотів приїхати додому так, щоб потрапити на день народження своєї похресниці – доньці тренера та друга Кості Настусі 1 серпня виповнилося 2 рочки. Та до 1 серпня хлопець не дожив…

Це було під Ізвариним. Групи спецназу поверталися з завдань, збираючись у заздалегідь оговореному місці. Останні декілька днів у “блакитних беретів” вже майже не було ні набоїв, ні їжі, ні води – закінчувалася їхня автономна “робота” в тилу ворога. Вони зібралися разом під командуванням заступника командира загону підполковника Юрія Коваленка. І раптом – мінометний обстріл. Декілька мін влучило у саму гущавину людей…

Одинадцятеро спецназівців були поранені, а решта, вісім офіцерів, сержантів та солдатів на чолі з командиром полетіли додому у домовинах. Та ще б добре, якби насправді одразу у домовинах... Спочатку протягом п’яти діб під шаленим сепаратистським вогнем наші хлопці не могли витягти з території, зайнятої ворогом, тіла загиблих бойових побратимів. А потім, коли після п’ятиденного перебування на спеці нарешті витягли, навіть не змогли розпізнати. Не вдалося це й батькам Максима, які їздили до моргу Кіровоградської лікарні… Наразі зараз тривають процедури з визначення ДНК – лише так можна впізнати, де є хто та нарешті поховати загиблих героїв…

Наостанок залишилося сказати, що Міністерство молоді та спорту України підтримало ініціативу федерації панкратіону щодо проведення щорічного турніру з панкратіону імені Максима Бендерова…

Олексій Береговий

УНІАН в Google News