Якщо програвати, то лише чемпіонам світу

Збірна України провела вчора свій, мабуть, найкращий матч сезону. Але знову програла... П`ять матчів на рівні збірних і чотири поразки. Воно нам треба?...

Збірна України провела вчора свій, мабуть, найкращий матч сезону. Але знову програла італійцям. Цього разу 0:2.

Загалом до поразки ми всі, зізнаймося, були готові - програти чемпіонам світу не соромно. І слова  головного тренера Олега Блохіна про те, що він не бачить проблем на випадок поразок від Італії чи Франції  у  матчах на виїзді, сприймалися як твереза оцінка реального стану справ.

Ну нема зараз в Україні футболістів, виконавців, такого класу, як в Італії. У 1988-му, коли українські хлопці у футболках збірної СРСР легко і невимушено "зробили" італійців у півфіналі чемпіонату Європи - були, а зараз нема.

І для того, щоб цей склад міг обіграти італійців, чи принаймні, вивезти з Риму очко, треба було стрибнути вище власної голови.

Не вийшло, хоча іноді здавалося, що щастя таке близьке і таке можливе.

Дві третини матчу  нашій збірній  вдавалося витискати з ситуації майже все. Відчувалася тренерська стратегія - грати  активно в середині поля, затоптуючи тут усі паростки атак італійців. Особливо вражала здатність гостей удвох-утрьох (!) пресингувати суперника, відбираючи у нього оперативний простір на шляху до воріт. Помітно, що і Пірло, і Гаттузо, і Дель П`єро  не були готові до такої силової контргри, і  їм вдавалося вислизати з -під щільної опіки українців дуже зрідка.  

Навіть дещо надмірний фол з боку українців виглядав у такі періоди досить органічним - у тому сенсі, що він був по грі, в самий момент двоборства, а не, як буває,  навздогін, коли епізод безнадійно програно.

Найшла коса на камінь. Донадоні після його експериментів з награванням нового складу  відступати нікуди, поразка і нічия у перших двох матчах не залишали італійцям варіантів - на цей раз треба було вигравати обов`язково.

В такій ситуації та якби спіймати їх раз-другий на контратаці! На жаль, вістря української збірної не було того вечора достатньо  гострим, щоб пробити захист чемпіонів світу. Воронін і Воробей, наші номінальні форварди, виконали величезний обсяг робіт, донечанин іноді  навіть страхував позаду Несмачного, але це і все.

Поблизу воріт Буффона особливої напруги не було створено,  шанси виникали  лише після ударів з середної та далекої дистанції.  

В такі моменти зайвий раз згадуєш, чому у футбольному світі найбільшу ціну правлять саме за форвардів, а не за гравців іншого аплуа.

В італійців попереду грав Тоні –два голи у чвертьфіналі -  і це неабияк напружувало наших центральних захисників Шершуна з Русолом

У другому таймі італійці, що називається,  побігли, їм почала вдаватися швидка, комбінаційна  гра і різниця у майстерності, чистоті виконання технічних прийомів ставала наочною. До честі наших, вони не сіли у глухий захист, продовжували свої намагання щось протиставити натиску господарів, але картина гри змінилася. Буквально підряд помиляються у передачах вперед Тимощук, Назаренко, Гусєв, гострого пасу просто немає, і італійці професійно дотискують суперника.

 Хапати руками суперника у власному штрафному майданчику не можна, це всі захисники знають, і - все одно хапають. Суддя іноді не звертає увагу на це, дозволяючи такий контактний  футбол.

Вчора грек Вассарас, хай йому грець, все - таки звернув увагу, як  Русол схопив футболку Тоні.. Цілком звично схопив, наче пробуючи її ґатунок, скільки таких епізодів бачимо у матчах будь-якого рангу, але Тоні упав, і суддя вирішив, що цього достатньо для пенальті. 

Далі все було справою техніки, з якою в Оддо виявилося все в порядку,  і другий гол  Тоні теж довів, що італійці на тренуваннях  відпрацьовують не лише  колективні вправи.

Отже, малоприємну традицію програвати італійцям на різних рівнях - на чемпіонатах світу, Європи, у Лізі чемпіонів - перервати не вдалося. П`ять матчів на рівні збірних і чотири поразки. Воно нам треба?

Але, як на мене, у вирішальні хвилини матчу прикметною була заміна, яку зробив Блохін. Він випустив на поле Мілевського замість Воробея, даючи зрозуміти, що не хоче змиритися з   прикрою гримасою долі.

Загалом, треба сказати, що цей настрій на боротьбу, бажання не поступитися іменитому суперникові в жодному епізоді, впевненість у собі наша збірна демонструвала протягом майже всього матчу у Римі.   

Залишається сподіватися, що всі ці характеристики сповна  проявляться у грі в середу проти Шотландії.

Матч обіцяє бути, що називається, стиковим. Шотландці спромоглися на гучну сенсацію, і після цілком  заслуженої перемоги над збірною Франції, їдуть до нас, маючи 9 очок з 9.

А нашій збірній тепер, перед зимовою перервою, треба будь що поповнити очковий запас, та й заодно нагадати шотландцям, як їхній "Селтік" виносив з Києва ноги.

Певного оптимізму додає побіжне порівняння  двох учорашніх матчів. Здається, що обидві збірні - Україна і Шотландія досить рівні за своїм нинішнім класом, обидві віддають перевагу швидкому, атлетичному футболові. І це вже не банальне "бий - біжи", а цілком сучасна, прагматична  гра, яка приносить дивіденди.   За умови, уточнимо, якщо в команді є  вправні форварди, здатні одним ударом вирішити долю матчу…

Ставимо тут три крапки, сподіваючись на те, що Шевченко вже викинув термометра подалі.

Олег Олійник

УНІАН в Google News