Олена Франчук: У мене друзі тільки серед російських мільярдерів

Єдине, чого я ніколи не прощаю, – це зрада. Бути дочкою президента – це не коли все можна, а коли все не можна... Я як мій тато – більше люблю робити, ніж говорити... Інтерв`ю

Єдине, чого я ніколи не прощаю, – це зрада. Бути дочкою президента – це не коли все можна, а коли все не можна. Я як мій тато – більше люблю робити, ніж говорити.

Донька колишнього президента Леоніда Кучми, дружина олігарха Віктора Пінчука, глава Фонду «АнтиСНІД» Олена Франчук відповіла на запитання УНІАН.

Олено, чи можете пригадати момент, коли ви вирішили зайнятися добродійністю?

Так, я цей момент дуже добре пам`ятаю. Це сталося, коли я була вдруге вагітна. Я тоді трохи зменшила ритм життя і почала більше замислюватися про речі філософські: що таке життя, хто ти є на цій землі, чому в твоєму житті все так відбувається, що таке Бог, що ти можеш зробити для інших. Отоді я чітко зрозуміла, що хочу робити щось для інших людей. Це виявилося для мене внутрішньою потребою. Можливо, це було просто вікове. (Сміється. – Авт.).

Так я почала шукати, де докласти своїх зусиль.

Чому саме тема СНІДу?

Щойно до мене прийшла ідея допомагати іншим людям, нести відповідальність ще за когось, то перш за все я подумала про дітей – тих, які ростуть у дитячих будинках, позбавлені батьківського тепла і ласки.

Спочатку просто хотіла узяти під опіку дитячий будинок, шефствувати над ним. Ми це обговорювали вдома, я говорила про це з Віктором, і в тій розмові прозвучала і тема СНІДу.

Я заглибилася в цю тему і зрозуміла, що це саме те, чим я повинна займатися, де можу серйозно змінити ситуацію. Тоді я дізналася, скільки в Україні ВІЛ-інфікованих, які прогнози поширення епідемії. Я зрозуміла, що із своїм великим досвідом у галузі комунікації можу донести потрібні месиджі до суспільства. Адже країна дуже мало знала про проблему СНІДу. Якщо навіть я, донька президента, не розуміла всіх масштабів катастрофи, то що казати про інших?!

Перше, що потрібно було зробити, – спробувати зупинити темпи зростання СНІДу, а зробити це можна було, тільки інформувавши країну про ситуацію, що склалася.

Пам`ятаю, коли вийшли наші перші телевізійні ролики, то в країні був шок, адже раніше про це всі мовчали. Мовляв, соромно про це говорити. Думаю, це залишки комплексів з часів Радянського Союзу: у нас і сексу не було, і презервативами не користувалися, і таке інше.

Мої знайомі, коли дізналися, що я займатимуся проблемами СНІДу, були просто уражені.

З якими міжнародними і українськими організаціями по боротьбі із СНІДом ви співпрацюєте?

В Україні ми співпрацюємо з усіма неурядовими організаціями... Із зарубіжних – з фондами Елтона Джона і Білла Клінтона. Це два найвідоміші фонди в світі.

У нас з ними не просто співпраця – заради співпраці, – а справді плідна робота.

А в чому саме полягає ця співпраця?

Результати співпраці з фондом Елтона Джона я презентуватиму в Макіївці. А про проект з фондом Клінтона я вам готова розповісти зараз. Якось мене і Віктора запросив до Нью-Йорка Генсек ООН Кофі Аннан на світову зустріч з мас-медіа, на якій обговорювали як можна протистояти епідемії ВІЛ/СНІДу в світі. Це було в січні 2004 року. Цього ж дня американські газети вийшли із заголовками про те, що Білл Клінтон оголосив про ініціативу створення спеціального співтовариства виробників антиретровірусної терапії, яку країни з високими темпами епідемії можуть одержувати за мінімальною ціною. (Антиретровірусна терапія – це пігулки, що дозволяють людині із статусом ВІЛ не перейти в статус хворого на СНІД. Маючи таку терапію людина стає практично безпечною для навколишніх, тобто ймовірність передачі ВІЛ зведена до нуля). Ця ініціатива стосувалася, перш за все, країн Африки, Карибського басейну. Тоді я зрозуміла, що нам дуже потрібно, щоб Україна теж потрапила до списку таких країн.

Для України було принципово важливо дістати доступ до ліків за нижчими цінами, тому що коштує антиретровірусна терапія дуже дорого, і нашій державі з її бюджетом вона просто не до снаги. Ми реально не могли купувати потрібну кількість препаратів.

Під час зустрічі з паном Клінтоном я порушила цю тему і запитала: «А чи можна включити Україну?» Він поцікавився, скільки коштує річний курс антиретровірусної терапії в Україні, я йому назвала цифру. Він погодився, що для України це багато, і пообіцяв щось зробити.

Ми в січні поговорили, а у вересні вже був підписаний меморандум між Міністерством охорони здоров`я України і Фондом Білла Клінтона про те, що Україна стає членом цього закупівельного консорціуму. І будь-який покупець з України – міністерство чи неурядові організації – можуть купувати препарати за спеціальними цінами.

Нині ми спільно реалізуємо ще один проект – спершу тільки на Дніпропетровщині. Ми проінвестували 2,5 мільйона доларів. На ці гроші надається медична допомога, купуються засоби замісної терапії, проводяться тренінги для лікарів. (Замісна терапія дозволяє наркоманові вийти з наркозалежності. Тобто заміщає прийом наркотиків прийомом пігулок, і приблизно через рік, зменшуючи прийом пігулок, він виходить з наркозалежності).

Боюся, що без Клінтона замісна терапія досі не була б упроваджена. Це все робилося за його особистого втручання, тому що в Україні це всіляко гальмувалося. Перед цим громадські організації за те, щоб упровадити замісну терапію, боролися кілька років.

Донедавна Україна мала перше місце в Європі за поширенням ВІЛ/СНІДу. Чи змінилася ситуація сьогодні? Або, можливо, спостерігається тенденція до зміни?

На жаль, ми як і раніше в «лідерах». Але останні роки (після грандіозного концерту Елтона Джона в 2007 році) у нас спостерігається зниження темпів зростання нових випадків захворювань.

Ще немає статистики за 2009-й, але, сподіваюся, ця тенденція збережеться.

Утім, що буде цього року, я не знаю, оскільки в країні вже рік криза, коїться хаос.

Як ми всі вже знаємо, СНІД – проблема не медична, а соціальна.

12 вересня Елтон Джон прилітає до України на презентацію нового проекту. Чи часто ви з ним бачитеся? Які у вас враження від співпраці з ним?

Елтон Джон прилітає до України для того, щоб привернути увагу до проблеми ВІЛ-позитивних дітей і змінити ставлення суспільства до них. Ми досить часто бачимося з Елтоном, нас зв`язує не тільки спільна діяльність, а й дружні відносини. Він дуже відкрита і цікава людина, яка щиро переживає за те, що робить.

Бачу перші результати проекту, і дуже задоволена нашою співпрацею. У фонду Елтона Джона багатий досвід роботи з ВІЛ-позитивними дітьми, який вдалося ефективно застосувати в Україні.

Ви багато присвячуєте свого часу фондові. А чим ще займаєтеся?

Займаюся управлінням медіа-бізнесу, розвитком каналів: ICTV, «Новий», СТБ, «М1»...

Який з каналів більше подобається?

У кожного з них є свій глядач. Медіа-холдинг тому і став успішним, що кожен канал був правильно розрахований на різну категорію глядачів.

Я дивлюся передачі на різних каналах. Дивлюся новини, із задоволенням дивилася «Україна має талант» на СТБ, «Свободу слова» на ICTV.

Взагалі люблю добрі і якісні фільми.

Який з останніх фільмів вам сподобався?

З тих, що пригадую, це «Мільйонер з трущоб» і «Вікі Крістіна Барселона» Вуді Аллена. Взагалі люблю Вуді Аллена.

Чи не нав`язуєте своїм телеканалам свою політику?

Ні, цієї помилки ми не робимо. Треба до всього підходити професійно. Адже ці канали розраховані не на мене одну, не на те, що мені було б приємно дивитися. Ось точно, що не потрібно робити, – це нав`язувати свою думку і смаки.

Чи маєте ви друзів серед українських мільярдерів?

Ні, тільки серед російських (Сміється. – Авт.).

Де ви любите відпочивати?

Люблю море, Крим, Сардинію, люблю кататися на лижах.

Люблю «стареньку» Європу з її культурою, традиціями.

Пригадала одну цікаву подію – перегони the Palio of Siena в Сієні (Італія). Ми відвідали їх цього року в серпні. Всі, хто дивився останнього «Джеймса Бонда», напевно їх бачили. Тому що фільм починається саме з перегонів у Сієні: Бонд бігає підземними коридорами, а нагорі скачуть.

Це вражаюче видовище! Відчуття, що ти занурюєшся в XVI –XVII століття, адже все це давня традиція, все відбувається за правилами, розробленими 500–600 років тому. Нічого не змінилося...

Єдине правило тих перегонів – немає правил. Ніяких обмежень на допінг. Вершники перед стартом можуть між собою торгуватися, мовляв, ти мені поступися, а я тобі заплачу стільки-то. І такі торги відбуваються у всіх на очах.

Ми більше години чекали, поки вони домовляться. Хтось стояв на площі, хтось виглядав з балконів. Уявіть собі, як ми, висунувшись з вікна, півтори години чекали, коли вони рушать!

Інтрига була шалена!

То ви азартна людина...

Так, я азартна, але в дуже здоровому сенсі. Азартна щодо роботи, в спорті, а от казино я не люблю, мені це не цікаво.

А займаєтеся спортом?

Так, в принципі із спортом дружу з дитинства. Займалася бадмінтоном, грала у великий теніс. Зараз, якщо я нікуди не відлітаю, ходжу до спортзалу.

Олено, а ви любите куховарити? Щоправда, дуже важко собі уявити, щоб така бізнес-леді, дружина багатого чоловіка, донька президента стояла біля плити.

(Сміється.) От-от, ви самі відповіли на своє запитання.

Пам’ятаю, колись ми с подружкою їхали з університету, вона мені розповідає: «Учора ось прийшла з універу, дивлюся, задачі треба розв’язувати з математики. Поглянула на них, поглянула… Та хай їм, піду краще курку приготую». Для мене це був шок. Мені було краще десять задач розв’язати, ніж піти на кухню щось приготувати!

Але, знаєте, у мене був в житті період, коли мені подобалося готувати. Я це пам`ятаю.

Так склалося, що мені нікуди було подітися: я виїхала в інше місто, зажила самостійним життям, коли, якщо сама не приготуєш, помреш з голоду. Це було одразу після закінчення першого курсу, я тоді вийшла заміж.

Перший досвід був доволі смішним: я дзвонила мамі, тримаючи в двох пальцях шматок м`яса, і питала: «А в яку воду його кидати: гарячу чи холодну».

Потім навчилася і готувала добре. Тому що якщо за щось беруся, то роблю добре або не роблю ніяк.

Але тільки-но в мене з`явилася можливість цього не робити, я лише зраділа.

Знаю, вам багато з того, що представляє ваш чоловік у своєму «ПінчукАртЦентрі», не подобається...

Це застаріла інформація. Насправді у нас багато в чому смаки збігаються, нам багато речей дуже подобаються. Але є речі, які хоч тобі і не подобаються, але ти розумієш, що їх треба розмістити в музеї.

Сучасне мистецтво не тільки має приносити задоволення, а й примушувати про щось замислитися.

Чи можете назвати найголовніші речі у вашому житті?

Моя сім`я і моя самореалізація.

Коли ви відчували більший душевний спокій: коли ваш батько був президентом чи зараз?

Звичайно, зараз мені ЗНАЧНО спокійніше. Тобто це взагалі не можна порівняти.

А що взагалі означає бути донькою президента?

Я колись уже казала: це не коли все можна, а коли все не можна. У тебе з`являється маса внутрішніх обмежень. Це дуже велика ілюзія, що все дозволено.

Чи маєте ви свого роду образу на тих політиків, які свого часу кричали: «Кучму геть», а тепер намагаються стати вашими друзями, ходять до вас на прийоми, виставки?..

Пам`ятаю, якось мій тато, він ще не був президентом, сказав дуже мудру фразу: «Людям треба прощати їх слабкості». Так, людина дуже легко піддається різного роду спокусам. Але це їй потрібно прощати, це робить тебе тільки сильнішою.

Єдине, чого я ніколи не прощаю, – це зрада. Для себе я розділяю поняття «слабкість» і «зрада». Ці люди, про яких ми говоримо, не були такі близькі з моїм батьком, щоб я їх вважала зрадниками.

Чому ви дуже рідко даєте інтерв`ю, практично ніколи?

Це правда, я не люблю давати інтерв`ю. Для мене, наприклад, легше реалізувати проект, ніж про нього довго розповідати. У мене в цьому сенсі «погана» спадковість. Мій тато теж більше любить робити, ніж говорити.

Чи багато часу випадає провести з чоловіком? Він сильно зайнятий, ви теж.

Боюся вас розчарувати, але ми весь час разом. Навіть наші офіси через стінку. Тож ми завжди разом.

Розмовляла Оксана Климончук