Сервіс по-українськи (записки подорожуючого)

Український сервіс – най... сервіс у світі. Замість крапок кожен нехай для себе поставить той прикметник, який, на його думку, найбільше підходить до цього словосполучення...

Український сервіс – най... сервіс у світі. Замість крапок кожен нехай для себе поставить той прикметник, який, на його думку, найбільше підходить до цього словосполучення. Бо у кожного з нас свій, як негативний, так і, сподіваюся, позитивний досвід. Напевно, вам є що сказати, якщо згадати ті чи інші, проведені в рідній країні, вихідні. Я також вирішила поділитися кількома епізодами з подорожі до чарівного краю – Буковини.

Поїзд-рукавичка

Потяг “Львів-Чернівці” для мене поки найказковіший поїзд з усіх, в яких доводилося подорожувати. Бо лише він має так багато спільного з казками, зокрема “Рукавичкою”. По-перше, шість годин перебування в ньому перетворилися на піввічності. По-друге, наш вагон виявився настільки вмістимим, що, думаю, перевершив досягнення відомої рукавички. Плацкартний вагон перетворився на базар, в якому головним продавцем послуг став провідник, а споживачами – пасажири із загальних вагонів або з тамбура. Не дивуйтеся, у святкові дні навіть стоячі місця у тамбурі користуються великим попитом. В Івано-Франківськ їхало багато студентів з рюкзаками, що більші за них, але на рюкзаки не нарікаю, вони тихо поводились. Виходити їм серед ночі (як одним, так і другим), тому нема коли спати, але й стояти не так вже й добре. І тут знову з’являється провідник, який пропонує кращі умови за додаткові гроші: пересісти у плацкарт на вільне місце. Мені не пощастило, бо одне з вільних було якраз біля мене. На одному місці помістилося сім хлопців і одна дівчина. Хочу вам сказати, що якщо стільки людей, то навіть їхнє дихання заважає. А вони ще й пошепки говорили і те їхнє “т-с-ссс” було голоснішим за розмови, але... студенти намагались. Наскільки намагались бути тихо, настільки їм то не виходило. Не заснеш, але я навіть не злилась, мені просто було смішно...

Таки дочекалися усі того Івано-Франківська. З’явилася надія, що засну, проте швидко згасла. Не встигли вийти усі студенти, як почали заходити люди з візками та кульками, які їхали на базар у Чернівці. Я досі не розумію, що їм треба було серед ночі в тих кульках, якими вони так довго шуміли. Але маю сказати, ці люди поводились таки краще за студентів, бо вони раціонально використовують кожну годину, тому, розмістивши всі свої речі, таки лягли спати. Вже мало часу залишалося до пункту призначення, але нічого, думаю, може, хоч на трохи засну. Ага, за півгодини прокинулася, бо стало дуже холодно. Встала, вдягнула все, що мала, і... їдемо в чарівне місто Чернівці.

Нарешті – Чернівці!

Чернівецька міська рада Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Чернівцям я дуже втішилася. Думаю, розумієте чому. Незважаючи на те, що весь час згадувала про ліжко, місто мені сподобалося. Але були свої нюанси. Якщо ви впевнені, що на Чернівецькому вокзалі є туалет, мушу вас розчарувати. Він то є, але там ремонт. А тимчасовий туалет, яким пропонують скористатися, не всі знайдуть. Далі – поїсти також проблема. Може, місцеві жителі знають місця, але ми з тим дуже поморочилися, особливо зранку. О 9.00 майже всі заклади харчування ще закриті, зате вже працюють перукарні та салони весільного одягу. Знайшли щось таке страшненьке з кавою і тортиками. Нехай, хоч то. Взяла каву і кусок торта, який відразу виглядав підозріло, тому, коли я його не могла розколупати ложкою, навіть не здивувалася. Невиспана, голодна і, як результат, зла, випила таку-сяку каву і пішла шукати щастя далі. Через невеликий проміжок часу знайшли ресторан-паб. Гарне приміщення, відповідні ціни. Втішилася, що хоч нормально поїм. У замовленні не були оригінальними, попросили вареники. Довгенько їх чекали, але ми терплячі. Приносять – розлізлі, нехай, їсти хочу. Попробувала... Настільки несмачні, що не могла змусити себе проковтнути другий вареник. Хоча, бабця моя би сказала: “Так ти їсти хотіла”. Може, але я вирішила потерпіти.

Ми перестали шукати нормальний заклад у Чернівцях і вирішили відразу їхати в Хотин. Як кажуть, не все так погано у нашому домі: в Чернівцях дешеве таксі. Проте, є одне але. Якщо ви візьмете машину просто на вулиці і відразу не домовитесь про ціну, то сума вас здивує вкінці. Я ж, читаючи багато про місто (коли читала, то забула про їжу:), знайшла телефон найдешевшого таксі, яке й возило нас. Від центру на автовокзал – 12 грн., халява.

Квиток “на вільне місце”

Сідай, де хочеш, але місця нема... Так виглядали наші подорожі маршрутними таксі Чернівецької області. Але будемо чесними, особисто нас така особливість обласного автобусного сполучення не зачепила, бо, здогадавшись, що тут не так все просто, ми чергували на платформі, щоб одними з перших зайняти місця. Пояснюю: на автостанції тобі дають квиток, але без конкретного місця, лише зазначено на який автобус. Пасажир мусить тішитися написом: “на вільне місце”. Навіть, якщо ви готові чекати годину для того, щоб їхати комфортно, ніхто не гарантуватиме, що ваше чекання не буде надаремно. У проїзних маршрутках “вільних місць” було обмаль, а квитків у людей багацько. Організованої черги на платформі ніхто не визнає. Отакі-то справи. Ще однією особливістю маршруток є їхня непунктуальність. 

Хотинська фортеця Туристів було багато

Хотин зустрів нас не сам, а разом із великою кількістю людей. Треба було довго стояти в черзі, щоб нам сказали: “Сьогодні Битва націй, квиток на весь день 60 гривень з людини, екскурсовод – 50 грн. на групу”. Виявилось, що екскурсоводів на всіх не вистачає, а просто заплатити за вхід не можна, бо фестиваль. Та й 60 гривень викидати не хочеться, адже ми далеко не на цілий день приїхали. Зрозуміли, що неприступна фортеця залишається такою і сьогодні, особливо для туристів на травневі свята. Нам пропонують варіант: можна взяти псевдоекскурсовода, який проведе, однак не зможе багато розповісти, бо майже нічого не знає. А шо робити: маємо те, що маємо. Ми погодились і не пошкодували, бо наш екскурсовод, хоч і знала менше за нас про фортецю, зате виявилась дуже доброю і виділила нам багато часу. Довго вибачалася, що так вийшло: їй запропонували бути екскурсоводом для кількості лише в переддень, тому багато вивчити не встигла. Хочу вам сказати: сервіс сервісом, а люди в нас таки хороші.

Забула головне – у Хотинській фортеці я нарешті смачно поїла. Там було всього кілька страв, які готували середньовічним способом, тобто в казані, але мені й однієї вистачило. Порції величезні і смачнезні.

Кам’янець-Подільський

Кам’янець-Подільська фортеця Смотрицький каньйон

Їдемо далі. Кам’янець-Подільська фортеця. Історія подібна до хотинської. Ви не можете взяти екскурсовода на невеличку групу, хоча готові заплатити зазначену суму, бо екскурсоводів мало, тому групи набирають лише великі. Наш екскурсовод зібрав свою масовку і повів усіх дивитись фортецю. В жінки ще трохи горло боліло, але хто хотів, той міг почути. Не встигли ми обійти кілька веж і набратися азарту, як нам кажуть: “Дякую. Сподіваюсь, вам сподобалося”. Чого не встигли побачити з екскурсоводом, оглядали самі.

Про “їсти” в Кам’янці-Подільському теж варто згадати. Знайшли цікаву кав’ярню, де й вирішили перекусити. Зайшли. Офіціант запропонувала нам місце в одному із залів, принесла меню, взяла замовлення. Сидимо, чекаємо. Приходить офіціант: “Вибачте, але ми не можемо виконати ваше замовлення, бо цей столик зарезервовано”. Ми би впали, якби не сиділи. По-перше, де вона була раніше, по-друге, а таблички з написом “замовлено” у них існують? Ми про це й запитали, але відповіді не отримали. І що цікаво: попросили не пересісти, а, як ми зрозуміли, забратися. Ну, принаймні, ввічливо. Зайшли в інший зал, де було кілька вільних столиків. Оскільки ми вже знали місцеву специфіку обслуговування, то запитали, чи не зайнято. Ви здивуєтесь, а може, ні, але все було зарезервовано. Ми остаточно переконалися, що нам не раді. А, ще забула згадати: поки чекали замовлення, якого так і не дочекалися, то весь одяг пропах димом з каміна, що погано працював. Отакі-то справи, панове. Тому бажаю вам рідше потрапляти в подібні ситуації і аналогічні заклади, щоб ніщо не псувало ваш відпочинок.

Про те, наскільки гарними є Чернівці, Хотинська фортеця і Кам’янець-Подільський, пропоную дізнатися самим, поїхавши туди. Я ж розповіла про деякі негативні нюанси для того, щоб ви були готові. Бо, повірте, знання змінює сприйняття. І ще одна порада – вчіться бачити красу і позитив в усьому, це запорука хорошого настрою.

Р.S. Як заїхали, так і приїхали, але, щоб там не було, головне – нам сподобалося.                

Мирослава Холявінська (УНІАН)

УНІАН в Google News