Великі кияни: Микола Бердяєв

Великі кияни: Микола Бердяєв

Горбаль не хоче допустити, аби великого киянина філософа Миколу Бердяєва пам`ятали і шанували на Заході, а в Україні – тільки священнослужителі і випускники філософських факультетів...

Микола Олександрович Бердяєв народився 6 березня 1874 року в Києві в старовинній дворянській сім`ї з глибокими військовими традиціями. Саме тому Микола був зарахований у пажі з самого дитинства, а потім вчився в Київському і Володимирському кадетських корпусах.

Казармове життя з жорсткою дисципліною, не дивлячись на даний Бердяєву дозвіл повертатися вечорами додому, було непростим випробуванням для незвичайного хлопця, який уже в 14-річному віці читав книги Канта і Гегеля. Пізніше Бердяєв писав про цей час: «Я не любив корпусу, не любив воєнщини, все мені було не миле». Проте, Бердяєв провів у кадетському корпусі в цілому близько шести років. Коли за логікою подій він повинен був перевестися для подальшої освіти в пажеський корпус до Петербургу, Микола умовив батьків дозволити йому залишити корпус. Врешті-решт, він зміг переконати рідних, що військова дорога – не для нього.

Вийшовши в 1891році з кадетського корпусу, Бердяєв почав надолужувати упущене, – він не один рік серйозно готувався до складання іспитів на атестат зрілості, що відкривало б для нього дорогу в університет. Атестат був одержаний лише з другої спроби (Бердяєв, який надзвичайно багато читав і інтелектуально розвинений не за роками, проте ніколи не відрізнявся особливими успіхами в навчанні). У 1894 році Микола Бердяєв поступив в Київський університет імені св. Володимира. Спочатку – на природний факультет, а через рік він перевівся на юридичний.

Як пише Волкогонова, у біографії великого мислителя, саме тоді в молодого Бердяєва з`явилося захоплення книгами Карла Маркса. У 1897 році він був арештований за участь у демонстрації, а через рік, у 1898, – арештований удруге за організацію безладів. На цей раз Бердяєв провів місяць у в`язниці, звідки його змогли витягнути родичі. Розгляд справи тягнувся майже два роки, а після суду Бердяєв був висланий на три роки – у Вологодську губернію. Його університетська освіта обірвалася назавжди. Майбутній професор Московського університету, доктор теології Honoris causa Кембріджського університету, мислитель з прижиттєвою світовою славою, ніколи не мав звичайного університетського диплома.

Літом 1922 року Бердяєв був звинувачений в антирадянській діяльності і за рішенням Політбюро ЦК РКП(б) і Презідіума ВЦВК був висланий за межі Батьківщини. У вересні 1922 року Бердяєв і його дружина відплили на пароплаві з Петрограду до Німеччини разом з іншими «інакомислячими» професорами, журналістами, письменниками.

Літом 1924 року Бердяєв переїхав до Франції, де прожив у передмісті Парижа чверть століття. Разом з дружиною, її сестрою, Е.Рапп, і їхньою матір`ю він знімав квартиру в Кламарі, а в 1938 році переїхав у власний будинок, залишений йому в спадок другом сім`ї і шанувальницею його філософії англійкою Ф.Вест.

Саме в Кламарі було написано багато відомих творів філософа – «Про рабство і свободу людини», «Про свободу творчості», «Розбрат миру і християнство», «Екзистенціальна діалетика божественного і людського», «Самопізнання» і багато чого іншого.

Сьогодні дім Бердяєва – музей, пам`ятник нашому великому землякові. Бердяєв не мав дітей, тому все своє майно та літературну спадщину заповів церкві. У будинку живе отець Йосип, який із задоволенням розповідає і про Бердяєва, і про його дім.

За словами святого отця, цей будинок був центром слов`янської культури на французькій землі. Сюди приїжджали багато великих філософів, богословів. Серед них, Сергій Булгаков, отець Кіпріян. У одній з кімнат знаходиться каплиця, створена за ініціативою самого Бердяєва, де і сьогодні проходять богослужіння. Іконостас у храмі розписав відомий на заході іконописець Григорій Круг. У церкву і сьогодні приходять люди, що особисто знали філософа. Наприклад, батько Михайло Осоркин розповідає, що Микола Олександрович дуже любив дітей, але його незвичайний зовнішній вигляд дуже часто відлякував їх.

Усього в будинку два поверхи, вісім кімнат. У домі зберігся кабінет філософа, де він і помер.

Посеред затишного дворика розташувався величезний київський каштан, який нагадував Бердяєву, про його дитинство та юність. Можливо, саме в тіні цього «символу Києва» Бердяєв і написав рядки з «Самопізнання»: «Київ один з найкрасивіших міст не тільки Росії, але і Європи. Він весь на горах, на березі Дніпра, з незвичайно широким виглядом, з чудовим Царським садом, з Софіївським собором, однієї з кращих церков Росії. До Печерська примикали Липки, теж у верхній частині Києва. Це дворянсько-аристократична і чиновницька частина міста, що складається з особняків з садами. Там завжди жили мої батьки, там був у них будинок, проданий, коли я був ще хлопчиком. Наш сад примикав до величезного саду доктора Мерінга, що займав серцевину Києва. У мене на все життя збереглася особлива любов до садів. Але я відчував себе таким, що народився в лісі і понад усе любив ліс. Все моє дитинство і отроцтво пов`язане з Липками. Це вже був світ дещо інший, ніж Печерськ, світ дворянський і чиновницький, з більш сучасною цивілізацією, світ, схильний до веселощів, яких Печерськ не допускав».

Тому, напевно, не випадково саме кияни викликалися допомагати в реставрації будинку Бердяєва. Народний депутат від партії Регіонів Василь Горбаль спеціально приїхав на день до Парижа, аби побувати в цьому будинку і обговорити необхідну допомогу з відновлення протікаючого даху і багато чого іншого.

Горбаль пообіцяв не обмежуватися тільки фінансуванням відновлених робіт будинку в Парижі, але і після відновлення роботи Київської міськради, разом з своєю фракцією ініціювати питання про привласнення однієї з вулиць на Печерську, де народився філософ, його імені, а також про встановлення пам`ятника або меморіальної дошки.

Горбаль підкреслив, що сьогодні киянами забуто багато великих земляків, тому Київська міська організація Партії регіонів ініціюватиме проведення конкурсу «Великі кияни».

За його словами, це буде проект, подібний до проекту телеканалу «Інтер» «Великі українці».

– Не хочеться брати участь у конкурсі, хто скільки тролейбусів Києву купить, а хочеться сприяти тому, яким бачитимуть нащадки Київ через 50-100 років», – каже Горбаль.

Він також підкреслює, що не можна допустити того, щоб, наприклад, великого киянина філософа Миколу Бердяєва пам`ятали і шанували на Заході, а в Україні – тільки священнослужителі і випускники філософських факультетів.

Горбаль вважає, що цей проект повинен сприяти тому, щоб в Києві з`явилися вулиці Бердяєва, Вертинського і багатьох інших киян, які прославилися на весь світ, і шанобливі всіма, окрім їх співвітчизників.

Як відомо в Києві також народилися поет і художник Максиміліан Волошин, письменник Михайло Булгаков, співак Олександр Вертинській, танцюрист Серж Ліфарь, авіаконструктор Ігор Сикорський, художник Казимир Малевич, письменник Ілля Еренбург, дитячий письменник Микола Носов, композитор Рейнгольд Глієр, четвертий прем`єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр, виробник сигар Davidoff Генрі Давідофф.

Жили і працювали в Києві Олександр Купрін, Ганна Ахматова, Михайло Врубель, Микола Пирогов та багато-багато інших.

Отже проект «Великий кияни» може стати не менш захоплюючим, ніж проект «Великі українці».

Олена Гітлянська

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter