Уроки незалежності від Уладзімера Арлова (фоторепортаж)

20:00, 19.05.2009

5 хв.

Творчим вечором по-маршальськи командував Олександр Ірванець... Фінальним акордом зустрічі прозвучав твір, перекладений 28-ма мовами... Незалежнасьць - гэта...

Завершилася “Білоруська весна-2009” в Україні. Вона принесла багато приємних сюрпризів і залишила безліч приємних вражень. Хрещатиком знову проклали лижню, киянам показали Білорусь у найвідвертіших образах, українські слемери узяли реванш (хоч було багато нарікань на суддівство, втім, як завжди), а ще до нас завітав відомий білоруський письменник, історик Уладзімер Арлов.

За словами Олександра Ірванця, Арлов - не лише гарний стиліст, цікавий прозаїк, есеїст і перекладач, це передусім урбаністичний письменник, один з тих, хто позбавив білоруську літературу такого собі “тавра селянства”, яким грішила колись і українська література. Після від’їзду за кордон провідних білоруських письменників, саме Уладзімер Арлов залишається моральним авторитетом для молодих літераторів та національно свідомої частини суспільства Білорусі, а на усі запитання про еміграцію відповідає, що поїде з Білорусі тільки по етапу.

Відео дня

Уладзімер Арлов

Сам про себе пан Уладзімер пише от що:

Прийшов на світ

у рік Змії

згідно зі східним календарем

і в рік смерті Сталіна

згідно з календарем радянським,

під знаком Діви,

у пологовому будинку

навпроти Софійського собору

у Полоцьку;

був таємно охрещений

православним попом,

якого схопив за бороду

й не відпускав,

аж поки не показали

солодкого півника на паличці...*

(читати далі)

Полоцьк, як зізнається сам автор, це його альфа і омега, місце, яке він не втомлюється досліджувати і оспівувати.

“Я пераехаў у Менск ужо дваццаць гадоў таму, але Полацк не адпускае i нiколi не адпусцiць мяне. Штомесяц мне проста неабходна хоць на дзень прыехаць туды, каб падыхаць яго паветрам...

У Полацку былi прамоўленыя i напiсаныя мае першыя беларускiя словы.

У Полацку я навучыўся беларускаму светабачанню, светаразуменню i светаўяўленню

”...

До речі про світосприйняття, на творчому вечорі у Києві Уладзімер Арлов виступав не сам, а зі своїм українським побратимом за духом і світоглядом - Олександром Ірванцем.

Олександр Васильович, дарма що з температурою, як завше, був "на коні", сипав дотепами і по-маршальськи “командував парадом”. Наприклад заявив: “На правах ведучого я почитаю свої вірші“.

І завадити йому ніхто не зміг. Та, певно, і бажаючих не було :)

А прочитав живий класик “Гімн українсько-білоруській дружбі”. Вірш цей присвячений ще одному видатному білоруському автору Андрею Хадановічу, який цієї весни не зміг навідатися до Києва (але, за даними “розвідки”, устиг “засвітитись” у Луцьку)

Ірванець нарікав, що і в тексті, і в житті мріє обійнятися з Хадановічем, але з того часу, як був написаний вірш, зробити це йому ніяк не вдається. Доводиться просити інших. Таким чином, у цій ролі вже побували: білоруська поетка Марія Мартисевич, Сергій Жадан, Віктор Неборак, Тарас Прохасько. І ось – прийшла черга Уладзімера Арлова.

"Обнімімося ж як хохол з бульбашем"

Випустивши зі своїх міцних обіймів білоруського гостя, Ірванець “дозволив” йому узяти слово :)

Пан Уладзімер читав свої вірші і уривки з есеїв, уміщені до збірки “Сланы Ганібала”. Читав білоруською. Аудиторія слухала зачаровано (якщо ти не схибив - поезія твого народу зрозуміла іншим без перекладу).

Особливо зворушили автобіографічні зізнання про те, як і чому пан Уладзімер хотів стати (в міру дорослішання) дівчинкою, водолазом, патологоанатомом, шпигуном, а став врешті-решт письменником (ті, кому не пощастило почути це з перших вуст, можуть зазирнути до збірки “Реквієм для бензопилки”, виданої у Києві (Факт, 2005)).

Фінальним акордом зустрічі прозвучав твір, що на цей час перекладений уже 28-ма мовами (у тому числі чеченською, автор перекладу - Зелімхан Яндарбієв). Арлов розповів, що найдорожчим гонораром за нього були не премії і гроші, а коли на телевізійних зйомках, де він читав цей текст, за кулісами заплакали кілька жінок. Сам же автор мріє, аби цей есей, написаний у 1990-му році, втратив свою актуальність...

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ – ЦЕ…

...

Незалежність – це коли ти й на ложі Господньому певен, що після того, як зміниш цей світ на кращий, на місці церкви чи костьолу, в якому тебе хрестили і де ти вінчався, не викопають штучної водойми з брудним лебедем, і не збудують басейну імені XXVIII з’їзду КПРС, а цвинтар, на якому спочиватимуть твої кості, не знесуть, і не перетворять на закиданий порожніми пляшками парк культури та відпочинку імені товариша Горбачова чи імені товариша Лігачова.

Незалежність – це…

Незалежність – це коли від народження до скону почуваєшся своїм на своїй землі.

Я вірю, що колись так і буде.

Бо інакше просто не варто жити.**