Борис Філатов: Кочівник і бродяга – абсолютно не співвідносні одне з одним поняття

Номади – це останні романтики сучасного суспільства… Якщо ти не в дорозі, то ти на узбіччі… У Києві відкрилася фотовиставка

Номади – це останні романтики сучасного суспільства… Тільки експансія як спосіб життя дає людині єдиний шанс боротися… Якщо ти не в дорозі, то ти на узбіччі…У Києві відкрилася фотовиставка «Номади: Facebook»

У виставковій залі бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія» (приміщення колишнього Центру сучасного мистецтва) на цьому тижні проходить незвичайна фотовиставка «Номади: Facebook». Ця виставка стала другою в художньому проекті «Номади». Перша – «Номади. На лінії горизонту» – пройшла в березні 2008 року на території Музею Київської фортеці «Косий капонір».

На ній представлено більше 150-ти фотографій, які зроблені непрофесійними авторами, мотомандрівниками з України, Росії, Молдови та Казахстану, що об`їздили на своїх мотоциклах п`ять континентів – Євразія, Північна і Південна Америка, Африка та Австралія. Саме з континентів зібрано фотографії у виставкових залах галереї і кожному континенту відповідає образ певного героя виставки.

Докладніше про експозицію розповідає комісар проекту, а також мотомандрівник, адвокат і журналіст Борис Філатов.

Борис Філатов. США

Пане Борисе, спершу дозвольте запитати, хто такі «номади»?

Номади – це група друзів, однодумців, які живуть у різних містах і навіть країнах, – в Україні, Росії, Казахстані, Молдові. Це окремі самодостатні індивідууми, для яких не має значення приналежність кого-небудь з нас до будь-якого роду мотоформаціям, співтовариствам.

Кожен з нас вільний жити в цьому житті так, як він вважає за правильне. Ми з повагою ставимося до життєвих принципів інших людей і кожного з нас, ніколи не обговорюємо чуже бачення світу, тому що дорога навчила нас одній істині – життя багатогранне і часто нез`ясовне. Ми можемо не бачити один одного місяцями, а іноді навіть не знаємо імен один одного, а тільки клички.

Нам без різниці, на якому мотоциклі і за які гроші їздить кожен з нас. Єдине, що нас об`єднує, вважаємо, – краще їздити, а не розмовляти про це.

Чому ви себе так називаєте?

Ми вирішили, що термін «номад» найкращим чином відображає наш стан духу. Якоюсь мірою кочовий.

Тим більше, сам термін «номад» означає «кочівник», «кочівники» (від грець. nomados – кочівний). А сенс життя кочівника полягає в прагненні підкорення простору. Але, як кажуть, кочівник кочівникові нерівня.

Деякі люди, що раптом усвідомили себе кочівниками, чомусь вирішили, що номадизм тотожний бродінню. Але кочівник і бродяга – абсолютно не співвідносні одне з одним поняття.

Принципова різниця між номадом і бродягою полягає в тому, якщо, наприклад, перший вважає, що весь світ – це його будинок, то другий вважає, що в нього дому не має зовсім. За великим рахунком, справжній номад – це господар світу. І ще, мені здається, що номади – це останні романтики сучасного суспільства.

Фото Ігоря Соколова. Індія

Чому ви вирішили формалізувати своє захоплення в цьому проекті?

Одного прекрасного дня я зрозумів, що не існує жодного проекту, видання, сайту, які б розповідали про людей, до яких я себе також відношу, про мотомандрівників, або сучасних номадів. Тому коли люди бачать людину на мотоциклі вони асоціюють його з бомжем, п`яницею, бешкетником. Ми захотіли розвіяти цей міф.

Останньою краплею стала відмова у видачі американської візи. Ми тоді захотіли проїхати на мотоциклі вісім тисяч кілометрів через 12 штатів США, але в американському посольстві нам відмовили в отриманні візи. Консул не зміг зрозуміти мотиви нашої поведінки, а нам важко було пояснити, що це стан душі, коли в тебе за спиною «виростають крила» і манить дорога. Врешті-решт візи там тоді дали, але довелося пройти через певні круги бюрократичного пекла.

Тому коли зробили першу виставку «Номади. На лінії горизонту», яка пройшла в березні 2008 року на території Київської фортеці «Косий капонір» запросили на її відкриття представників дипломатичного корпусу. Серед гостей, що прийшли, опинилася посол Канади в Україні пані Абайна M. Данн. На її особисте запрошення ми потрапили до Канади й змогли зробити черговий грандіозний мотопробіг. До речі, фотографії з якого увійшли вже до другої виставки «Номади: Facebook».

До речі, звідки пішла назва експозиції?

Коли йшла підготовка, відбір фотографій для виставки, було бажання створити своєрідну книгу, книгу людей зі всього світу, відкрити сторінку кожного з них. Тому й вибрали назву соціальної мережі Facebook, що стала брендом, яке найкращим чином відображало нашу ідею.

До експозиції увійшло багато фото осіб людей з різних континентів, але всіх їх об`єднує те, що вони несуть позитив: люди на фото посміхаються. Адже коли хтось бачить людину на мотоциклі – свого роду бродягу, – вони розуміють, що йому важко, може бути холодно, він знаходиться далеко від дому, тому завжди приймають його щиро і доброзичливо.

Знімки, які увійшли до виставки, зроблені професіоналами чи аматорами?

Номади не є професійними фотографами, але їхні любительські знімки, на мій погляд, не поступаються тим, які міг би зробити професіонал. Вони показують спосіб життя людей зі всього світу, через них мандрівник, номад намагається передати своє сприйняття світу.

Ті люди, фотографії, яких Ви бачили, не прагнуть досягти висот професійного фотографування, вони просто щиро намагаються відобразити ті моменти, які бачать. Їх прагнення йде від серця, від щирого серця.

Фото Ігоря Соколова. Індія

Розкажіть детальніше про авторів знімків?

Людей, які присилали свої фото, було багато. Але до експозиції увійшли фотографії десь двадцяти авторів. Шість з – представляли певні континенти. Наприклад, я представляв Північну Америку. Обличчя Південної Америки – Олег Чиж, Європи – Олексій Романєєв. З Африкою знайомлять мандрівники з Росії брати-близнята Олександр і Сергій Синельники, з Азією – їхній земляк Ігор Соколов, на спідометрі якого, до речі, давно вже пройдена відмітка 500 тисяч кілометрів, Австралію – мандрівник з Молдавії Геннадій Шатов, який зараз знаходиться в кругосвітній подорожі.

Фото Олексія Романєєва. Перу

Ви назвали номадів «останніми романтиками», можете докладніше розповісти про життєві принципи номадів про їхню життєву філософію?

Говорити про філософію – завжди невдячне справа. Адже люди, коли говорять про «тонкі матерії», не те щоб не розуміють, але часом навіть не слухають один одного. І тому, я не хочу нікому нічого доводити, а просто вважаю, що нашою філософією є номадизм. У працях різних мислителів можна знайти різні його визначення. Але щоб довго «не розтікатися думкою по древу» наведу лише декілька тез, які імпонують саме мені.

Можна багато міркувати про мерзоту суспільства споживання, але як би далеко від нього не намагалася сховатися людина, воно рано чи пізно дістане кожного з нас, як би ми цього не хотіли і куди б не ховалися. А тому вважаю, що тільки експансія як спосіб життя дає людині єдиний шанс боротися. Саме у цьому місці, хочу попередити критиків. Для мене експансія не є прагнення до накопичення матеріальних благ чи суспільного впливу.

Розумію «експансію» у найширшому значенні цього слова. Вона необхідна у всіх сферах людського життя, а особливо – у духовній сфері. Адже якщо ти в чомусь не кращий за інших, то навіщо тоді жити? І тому, прагнення людини бути першим у кільцевих мотогонках – це теж експансія, яка абсолютно органічно лягає в нашу філософію.

Сьогоднішній номад має установку на безперервний пошук. Знаходячись у постійному контакті з іншими культурами, проте він залишається вірний своєму корінню. Номад толерантний до будь-якого світогляду, але при цьому нетерпимий до чортівщини і богопротивних занять. І без різниці, де він перебуває на момент свого переміщення в просторі: мокне під дощем у наметі чи знаходиться в п`ятизірковому готелі. Головне, щоб його серце перетинала дорога.

Підкорюючи простір, номад, у першу чергу, підкорює себе. Він розуміє, що ніколи не досягне горизонту, але це не означає, що через це він повинен сидіти на місці, немов овоч на грядці. Адже фактично тільки кочовий спосіб життя може зробити людину щасливою в усіх відношеннях. Успішне підкорення простору свідчить не тільки про прагнення індивідуума до постійного пізнання невідомого. Насправді, перебування в дорозі також говорить і про успіх номада, як особу в цілому. Адже, якщо він може дозволити собі постійно чи періодично переміщуватися по всьому світу, то це означає, що він затребуваний скрізь. І, у першу чергу, затребуваний саме в тій конкретно узятій точці, звідки він починає свій шлях.

І якщо номад дозволяє собі в будь-який момент зірватися туди, куди йому заманеться, це значить – він відбувся в житті, і у нього все добре: на роботі і в побуті, у відносинах з рідними і близькими. Поки він кочує, його чекатимуть і справи, і люди стільки, скільки треба.

Номад завжди знайде з ким розділити дорогу. І це великий успіх, що в нього є попутники – люди, на яких він завжди може розраховувати. Але й наодинці з самим собою йому зовсім не нудно.

Ще в номада обов`язково повинен бути будинок. І це неправда, що в кочівників він відсутній. Адже дорога існує лише для того, щоб завжди повертатися.

Сінельники. Австралія. Велика піщана пустеля

Що для вас означає мотоцикл? Якщо відкинути за дужки його фізичну вартість, він має для вас якусь емоційну цінність?

Мотоцикл створений для руху. Це твердження – аксіома, що не вимагає доказів. Так, мотоцикл є ідеальним транспортним засобом, але жодним чином не символом віри чи засобом самореалізації.

Коли людина набуває мотоцикла, то йому чомусь здається, що разом з ним вона купить певний спосіб життя, модель поведінки, любов до свободи. Деякі абсолютно щиро вважають, що мотоцикл додає їм навіть сексуальної привабливості.

Іншим здається, що їхнє пересування на двох колесах є протестом «суспільству обивателів». Неначе, якщо ти заліз на мотоцикл у брудних джинсах, забувши помити при цьому голову, це означає, що ти кинув виклик соціуму. Проте це глибока помилка.

Треті займаються тим, що роками свій мотоцикл виготовляють, адже мотоциклетний міф створив навколо себе сотні, якщо не тисячі дармоїдів, які тусуються поряд з цим міфом, але завжди відкладають «на потім» покупку персонального тотема. У багатьох це «потім», так ніколи і не наступає.

І, нарешті, є публіка, яка намагається компенсувати мотоциклом відсутність дитинства, проведеного в підворіттях. Так вийшло, що нещасні «білі комірці» і замучені бізнесмени проскочили непомітно «піонерсько-комсомольську» молодість, а зараз судорожно намагаються нагнати своє не існуюче минуле, граючи сьогодні в машинки, тільки трохи більшого розміру.

Ми ж, у свою чергу, абсолютно щиро вважаємо, що мотоцикли живуть тільки в дорозі. Не в дешевих розмовах або нездійснених мріях, холодних гаражах чи п`яних тусовках, а саме – в Д-О-Р-О-З-І. А без дороги мотоцикли поволі, але невідворотно помирають.

Фото Ігоря Соколова. Індія

І насамкінець, ваше життєве кредо?

Якщо ти не в дорозі, то ти на узбіччі.

Розмовляв Сашко Гордий

УНІАН в Google News