«Книга Ілая»: брати Х’юз створили другого Мойсея, тільки темношкірого

«Книга Ілая»: брати Х’юз створили другого Мойсея, тільки темношкірого

Подібно до Мойсея, що блукав пустелею, наразі випаленими вселенською катастрофою просторами Америки вже тридцять років мандрує чорношкірий месія на ім’я Ілай…

Подібно до Мойсея, що блукав пустелею, наразі випаленими вселенською катастрофою просторами Америки вже тридцять років мандрує чорношкірий месія на ім’я Ілай…

Символічна дата «2012» для багатьох сьогодні означає не лише початок чемпіонату Європи з футболу, але й кінець будь-яким іграм з реальністю. Оскільки саме цим роком завершується календар Майя, і що буде після того, як настане всесвітній Апокаліпсис, відомо хіба письменникам-фантастам і голлівудським режисерам. Але якщо перші з них просто завалюють нас інтелектуальними бестселерами про кінець світу, то другі намагаються сконструювати у своїх трилерах про «майбутнє без майбутнього» сяку-таку альтернативну історію. Не стала винятком з цього правила і «Книга Ілая» братів Х’юз.

Тема виживання індивідуума в часі ядерної катастрофи віддавна почала цікавити режисерів новітньої доби. Тому не дивно, що чергова кінематографічна сага про апокаліптичне майбутнє нагадує попередні стрічки, з яких її автори черпають не лише натхнення, але й дещо з декоративно-сценарного антуражу. Наприклад, не так давно ознайомитися з невтішними перспективами близького кінця світу ми могли за фільмами «Водний світ» з Кевіном Костнером, «Я – легенда» з Уїлом Смітом і «Війною світів» з Томом Крузом. Але «Книга Ілая» за «камуфляжною» суттю ближча до атмосфери давнішої стрічки «Безумний Макс» з Мелом Гібсоном, а також до «Шестиструнного самурая» режисера Ленса Манджіа. Адже яка основна фішка в цьому релігійному бойовику з псевдобіблійною назвою?

Подібно до Мойсея, що блукав пустелею, наразі випаленими вселенською катастрофою просторами Америки вже тридцять років мандрує чорношкірий месія на ім’я Ілай (Дезел Вашингтон). Мовляв, має він високе покликання і захист небес задля того, аби дістатися крайньої точки континенту, а що буде далі, про це йому нічого не сказали.

У наплічнику в нього – вчорашня кошатина, напівзотлілий айпод і таємнича книга, яка врешті виявилась Біблією, єдино вцілілою на землі. Довкола – випалена пустеля, брак води, набоїв і пального, а також банди мотоциклістів, яких наш Ілай січе на капусту своїм мачете і розкидає прийомами айкідо. У цьому він, до речі, нагадує героя «Шестиструнного самурая» 1998-го року, схожого на рок-легенду Бадді Холлі, який теж мандрував апокаліпсичною пустелею Америки до зацілілої столиці рок-н-ролу Лост-Вегасу, вирубуючи дорогою цілі банди мародерів. Але там було весело і лунала музика «Червоних Елвісів», а тут усе всерйоз, оскільки тема, нагадуємо, – релігійна. І тому ані головний тиран-злодюга з комунікабельним прізвищем Карнегі (Гаррі Олдман), який полює за Біблією для влади над усім світом, ані його красуня-дочка (Міла Куніс), яка тікає із прибульцем, ані бармен-меломан (Том Вейтс) не рятують глядача від невеселих думок.

Справді, без численних штампів у цій апокрифічній картині не обійшлося. І нехай серед руїн Сан-Франциско зруйнованого багатотонною бомбою, стоять цілісінькі «Золоті ворота»; їжі, води і пального саме в злодіїв чомусь не бракує, а розкиданих по руїнах цивілізації брендам типу «Puma» не загрожують ніякі ядерні вітри, – картина братів Х’юзів кумедна іншим. Ось, наприклад, чому головний герой фільму мандрує з кінця в кінець Америки рівно тридцять років, коли навіть пішки цей маршрут можна пройти рівно за два місяці? По-друге, якщо за сюжетом письменних людей на землі майже не лишилося, і Біблію, яка, до речі, виявилась виданою за системою Брайля, не змогла прочитати навіть сліпа дружина головного злодія, то про яке владарювання світом може бути мова? Чесно кажучи, фінальна радість від отримання «ходячої книги» у вигляді самого Ілая – зацілілими на острові-тюрмі інтелектуалами, які зберегли мудрість світу в бібліотеці – також сумнівна. Так, у даному випадку наш герой, діставшись місця призначення, нагадує Джонні-Мнемоніка з однойменного фільму з Кіану Рівзом, оскільки за роки блукань вивчив текст Книги напам’ять, тому й віддав її тирану. Утім, нести в маси Біблію, надиктовану помираючим Ілаєм, островітяни-технократи навряд чи будуть, тож недаремно у фіналі фільму щойно видрукуваний примірник Святого письма просто ставлять на полицю – десь між розрізненими томами «Британіки» і «Походження видів» Чарльза Дарвіна.

Ну і, нарешті, головного в своїй задумці не втямили, мабуть, самі творці «Книги Ілая», і це вже, товариші, не смішно. Будь-яка священна книга – навіть врятована з радіаційного пекла, до якого вона, власне, призвела людство в результаті міжрелігійних воєн – це всього лише символ. Натомість адептом віри завжди була й залишається людина, і це, здається, не підлягає сумніву. Якщо усе ж таки здається, і людина гине в черговому апокаліптичному кіно, то чи не варто просто перехреститися, і піти глянути інше?!

Ігор Бондар-Терещенко

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter