Ігор Гайдай: Круглий український хліб нагадує мені планету, а лаваш - астероїд

Я був у 4-му класі, і це був «Смена-8М» - пластмасовий за 16 рублів. У свій перший день я зняв, здається, 10 плівок – усе, що бачив… Зараз найкрасивішими мені здаються зморшки й усмішки.

Я був у 4-му класі, і це був «Смена-8М» - пластмасовий за 16 рублів. У свій перший день я зняв, здається, 10 плівок – усе, що бачив… Зараз найкрасивішими мені здаються зморшки й усмішки.
Фотограф за фахом і філософ у душі Ігор Гайдай відповів на питання УНІАН.

Ігорю, сьогодні проект «Космос українського хліба» як ілюстрація до Дня продовольства, мета якого привернути увагу людей до проблеми голоду, бідності і культури харчування. Але ж він був створений ще років 5 тому. Як виникла ідея створення такого проекту, і чому саме «хліб»?
Людина складається з того, що вона їсть, як говорить східна мудрість. Хліб - це більше, ніж їжа, це й праця, і символ. Той символ, який поєднує в собі буденність і святість. Дивлячись на фотографію хліба, людина впадає в якийсь стан медитації, що відносить її до наших витоків.
Хліб - ніби звичайна річ, яка супроводжує нас усе життя і щодня зустрічається. Коли ти поглинений щоденними турботами, часто немає можливості побачити по-справжньому речі, які тебе оточують. Якось я в магазині купував буханець хліба. Подивився на нього і подумав: «Цікаво, чому кожен буханець хліба, який мільйонами випускають на хлібозаводах, має свій неповторний малюнок?». Мені захотілося загострити увагу на цьому предметі, тому що він дуже суперечливий. З одного боку хліб - це повсякденний продукт, а з іншого - абсолютно фантастична річ, що з`явилася, схоже, одночасно на всій території Землі. Як він міг виникнути сам по собі? Подібні думки привели до того, що я сфотографував буханець хліба, причому не у вигляді натюрморту, де є й інші елементи, а саме хліб сам по собі. Потім створив серію таких фотографій і розглядаю їх до цих пір.
Для кожної людини, особливо для людей старшого покоління, хліб - це святе. У нас уже небагато інше відношення.
Так, але я думаю, що якщо хліб викликає інтерес, значить, ти повинен формувати своє відношення до нього. Фотографії хліба зачаровують, як зоряне небо, і примушують по-новому поглянути на звичні речі.
Люди, які купують Ваші фотографії, діляться своїми відчуттями? Так, це те, що я говорив про медитацію. Ось, наприклад, мою плетінку купив один француз. Для французів хліб, особливо білий, це святе. А ще одна людина, яка купила фотографію круглого хліба, розповідала потім: «Коли я знаходжуся наодинці з цією фотографією, відчуття, ніби в трансі, почуття оголюються, з`являються якісь видіння...». Я сам, коли дивлюся на дві мої улюблені фотографії…
Які саме?
Одна фотографія, на якій справжній такий український хліб, а друга - круглий, трохи сплюснутий, хліб - схожі мені на планети. А ось, коли дивлюся на шматки хліба, такі безформні, типу лаваша, то вони мені нагадують астероїди.
Ось тепер я нарешті зрозуміла, чому саме «Космос українського хліба»?
Так, по-перше, тому що вони схожі на планети. Насправді дві алюзії до назви. Адже незрозуміло, коли насправді з`явився хліб. Це зараз нам здається, що технологія проста. Є зерно - узяв і з`їв його. Але це ж не хліб. А треба висушити його, перемолоти, змішати це борошно з водою в певних пропорціях, ще й запекти правильно. Адже потрібно, щоб вийшов саме хліб, а не коржик або млинець. Технологія його приготування досить непроста. Чому ще інки, ацтеки і шумери, й африканські племена їли хліб? Взагалі відчуття, неначе ця технологія прийшла до людей з інформаційного простору. Узяти ту ж фотографію. Її виникнення наче не з`ясовано. Ідея носилася в повітрі, десь існувала…
Ігорю, Ваші проекти «Космос хліба» і «Українці» я б назвала соціальними. Чи дійсно був такий задум? І як взагалі з`являються ідеї?
Ідеї приходять самі собою. Немає якоїсь схеми. Проект «Українці» мені просто було цікаво знімати. Завжди думав, як виглядатимуть люди різних станів, різного віку, якщо їх поставити в одні і ті ж умови: один фон, один колір. Адже всі різні у цій фото-книзі, а знаходяться в одному середовищі. Ми ніколи не можемо побачити людину відірваною, відрізаною від її середовища, що дуже сильно впливає. І мені стало цікаво поставити в однакові умови і президента, і пастуха. Адже коли ти знімаєш відому персону - це одне відчуття, коли просту людину - абсолютно інше. Тому я ввів різних людей, щоб вони всі були, як на долоні. Я не думав, що це буде соціальний проект. Це, швидше, було моїм дослідженням. У мене питали: «Ну як видно, що це українці чи ні?». Я говорив, що зробімо книгу і подивімося.
Нам, українцям, видно.
Так? (посміхається). Але завдання було саме дослідницьке, коли ти радий будь-якому результату.
А що таке фотографія для Вас?
Це інструмент до пізнання світу.
Ви пам`ятаєте свою першу фотографію і «інструмент»?
Я був десь у 4-му класі. Це був «Смена-8М» - пластмасовий за 16 рублів. Не можу сказати, що була якась історія особлива. Я хотів фотографувати, і в мене дідусь запитав: «Що тобі подарувати на день народження?». Я сказав: «Фотоапарат». Пам`ятаю, що в перший день я зняв, здається, 10 плівок. Знімав усе, що бачив, що було цікаво зняти. Адже фотографія володіє певною магією, звертає увагу на звичайні речі. Фотографуючи камінчик, дерево, ще щось там, тим самим додавав речам якийсь магічний сенс. Я зараз це розумію, а тоді мені було просто цікаво, я знімав - і все. Якщо предмет привертає нашу увагу, значить, стає важливішим.
Наскільки я знаю, ви навчалися в Київському інституті Театрального і кіномистецтва ім. Карпенко-Карого на кінооператора. Чи вплинуло це на вас? Адже кадр в кіно відрізняється від фотографії.
Кадр в кіно має фотографічну технічну природу. Точно так, як фотографія рухома. Хоча мова інша, звичайно. У фотографії є така особливість, що вона в якусь мить може відрізатись від сусідньої миті. А кіно навпаки - побудовано на тому, що з цих кадриків складається щось цілісне. Навіть пам`ять людини влаштована так, що 24 кадри в секунду достатньо, щоб вона це з`єднала в єдине ціле. Хоча це будуть окремі фотографії, які мигтять, але, як наслідок, дозволяє відтворити картинку, чому сприяють можливості сітківки ока тощо.
На мене, звичайно, вплинуло кіно. Тоді ми всі дуже любили ігрове кіно. Потихеньку я зрозумів, що кіно - дуже сильний інструмент. Зараз мені подобаються більше документальні фільми, які є свого роду дослідженнями. Ти не можеш бачити і зрозуміти явище без цього інструменту. Наприклад, ми не можемо побачити місто за 10 хвилин, коли все відбувається протягом доби. Треба знімати послідовно всі кадри: схід, захід, рух автомобілів, людей. Неможливо все відстежити. І у сучасних людей це уявлення з`являється саме завдяки кіно або фотографії, коли таке вони вже бачили. Кіно сполучає ті кадри, над сенсом яких ти б, можливо, ніколи не задумався. Наприклад, у кіно бачиш, як на людину впливає 30 тисяч перехожих, а не 3 людини. А насправді ніхто не думав звернути увагу на перехожих або тим більше їх злічити.
Які Ваші улюблені фільми або режисери?
Я закоханий в Антоніоні. Мені подобаються освітні, науково-популярні документальні фільми. Непогано було б, якби зняли фільм про культуру харчування, адже багато хто навіть не підозрює, що і з чим потрібне їсти. Тому що нас цьому в школі не вчили. Мені довелося прожити десятиліття, щоб дізнатися, що м`ясо і злакові не поєднуються, що рибу радять їсти, а молюски - ні. Виявляється, що це не є кошерною їжею. Але вона корисна для людської біології.
У Вас є кредо життя, філософія?
Так, є своє уявлення про світ. Я вірю в реінкарнацію. Є декілька релігій, які це пропагують. Але я не прихильник жодної з них. У мене є своє уявлення про карму, долю. А кредо не життєве, а творче, швидше. Оскільки життя для мене - це і є творчість. Те, що світ навколо нас, - це суцільна магія. І вона на відстані руки, не потрібно, так би мовити, ходити за дивовижним. Воно не знаходиться за кордоном, в підземеллі, більш того, кожен, хто захоче, може це побачити. Просто трохи треба подивитися на все під іншим кутом. Найчастіше нам заважають стандартні стереотипи. А насправді багато проблем існують не фізично, а тільки віртуально навколо людини.
Ваші плани на майбутнє?
Думаю, що до середини наступного року закінчимо з Ніною, моєю дружиною, проект із групами людей, який називається «РАЗОМ. UA». Ми довго його робимо, і якраз з`явилося відчуття, що прийшов час його матеріалізувати. Спочатку ми покажемо його у Франції, Британії і потім обов`язково в Україні. Ще ми працюємо над проектом «Близькі…», який присвячений стосункам між близькими людьми. У роботі і «Сім`я», але це тривалий проект. Нам трапляються цікаві сім`ї, і ми з ними знайомимося, спілкуємося, а потім знімаємо. Так, у Карпатах ми зняли сім`ю, у якої 11 дітей. Ми питали: «Ну як, важко Вам, напевно»? «Що, - каже, - важко? Та ні, нічого». Старші діти там займаються середніми, середні - молодшими. Установка важлива - їх було багато дітей у мами, значить, вони вважають, що в них повинно бути стільки ж дітей. Зате потім - яка величезна родина.
З боку здається, що фотограф просто йде, наприклад, вулицею і ловить мить. А насправді, що потрібно, щоб відобразити цю мить?
По-різному буває. Це з боку здається, що зловили мить, і все. Насправді потрібно створити атмосферу, продумати образ, розставити сіті. Щоб мить попалася, потрібно спочатку підготувати простір, знати, де і на що її ловити. А потім - це вже дійсно п`ятисота секунди.
Ви ловите рибу?
Ні, але я її їм (авт.: посміхається).
Кого Ви можете виділити із сучасних фотографів і назвати своїм вчителем?
Я вчився у багатьох фотографів. Віртуально, переважно на їх роботах, літературі. Насправді є ціла плеяда фотографів. Мені подобається американський фотограф Річард Аведон, люди, які створили «Магнум» (прим. авт.: фотоагентсво, яке після закінчення Другої світової війни створили чотири фотографи: Анрі Картье-Брессон, Роберт Капа, Джордж Роджер і Давид Сеймур; їх девізом було: «Геть війну», а мета - розповідати правду про суворий світ). Такі, як Ернст Хаас, Еріх Хартман, Вернер Бішоф, Берт Глінн - компанія, як їх називають, репортерських фотографів. Але насправді вони не репортери, а документальні фотографи. Їх стиль, звичайно, мав на мене величезний вплив. Особливо вуличні фотографії, вільні, так би мовити, коли людина вільна в особистому просторі, і камера реагує на її реакцію. У мене був такий етап у житті, коли я знімав вуличні фотографії, але зараз не роблю таких фотографій. Це можуть бути лише, як ескізи.

Фотограф - це художник?
Я думаю, що ні. Фотограф більше спостерігач, його цікавить навколишній світ. А художника не стільки світ, як людина і бажання. Світ він використовує, як пластилін, з якого виліплює своє, дуже сильно змінюючи. Хоча так, і фотограф, і художник творять. Але фотограф вкладає внутрішній світ лише автоматично, а в художника це мета - передати внутрішні переживання. Я думаю, що для мене це величезний подарунок. Не уявляю, що б побачили люди, якби я зобразив усіх своїх тарганів, що в голові. Реальність примушує бачити світ більш діалектичним. Я навчився приймати дійсність такою, якою вона є. «Це некрасиво», - хтось вигукує. Але ти знаєш, що це не може бути красиво або некрасиво, так є, і це чудово, це справжній світ. Наприклад, речі, які я раніше не вважав красивими, зараз саме такими вважаю. Це стосується людських облич: я з величезним задоволенням спостерігаю за зморшками, усмішками, мімікою. Завдяки фотографії дуже сильно змінюється світогляд. У дитинстві нас напихають казками, але поступово людина бачить, що та модель не співпадає з реальним світом. Вона розчаровується, відбувається розумовий стрес. Тому фотографія - це шлях до пізнання світу.
У Вас є онуки. Чи правда, що з кожною появою нового покоління людина стає мудрішою?
Сказати, що мудрішою... Так, онуки примушують задуматися над часом, віком, ставленням до життя. Не зробити мудрішими, а підказати, що треба бути толерантнішими. Чому? Тому що народження онука - сам по собі факт дуже важливий. По-перше, твоє продовження, по-друге, це взагалі інше покоління, яке бачить усе іншими очима. Уявіть, як цікаво було б зазирнути в мозок до цього чоловічка і побачити, як він сприймає те або інше явище. Адже їх погляд абсолютно ще незамулений, чистий. До речі, є така система терапії - регресивний гіпноз. Повернутися в той час, коли людина була чиста, її сприйняття було відкритим, а тому істинним.
Ігорю, і наостанок, як починається і закінчується Ваш день?
Кожного ранку я вигулюю своїх собак (німецькі вівчарки): одна доросла, а інша маленька, вірніше, підліток-щеня. А закінчується день зазвичай келихом червоного вина.

Ольга Мамона
 

УНІАН в Google News