"Король каже": 12 номінацій на Оскар та неортодоксальна логопедія

“Король” – приклад інтелектуального кіно... це можливість поглянути на жанр біографічної драми по-новому.

Доки “Соціальна мережа” впевнено крокувала світом, здобуваючи все нові й нові нагороди та сотні тисяч прихильників, Фінчер і зчутись не встиг, як з’явилася стрічка, що якщо не перевершила історію успіху засновника Facebook, то хоча б зуміла створити їй гідну конкуренцію. Йдеться про цьогорічного рекордсмена церемонії Оскар номінованого на 12 статуеток – стрічку британського режисера Тома Хупера “Король каже”.

“Король каже” – приклад інтелектуального кіно, яким гребують прихильники одноденок на кшталт “Знайомства з Факерами” чи будь-якої сопливої російської псевдомелодрами. Можливо, тому наразі популярність “Соціальної мережі” вища за популярність “Короля”. По-перше, у Фінчера все відбувається у сьогоденні, по-друге, історія успіху Цукерберга приголомшує пересічного глядача більше, ніж історія боротьби зі страхом та невпевненістю британського короля.

У будь-якому випадку “Мережа” – американське кіно, а “Король” – британське, тому їх просто важко порівнювати. Британія мало не вперше заговорила про королівську родину як про таку, яка може мати хоч якісь вади, а вже це свідчить про об’єктивність фільму. Всі діалоги у фільмі надзвичайно виважені, тут лише найкращі актори, а образ передвоєнного Лондону створений з хірургічною точністю.

“Король каже” розповідає історію молодшого сина британського короля Георга V, який страждав на нервове заїкання, починаючи і закінчуючи свої промови лише кількома незрозумілими звуками, які мимоволі виривалися з його горла. Принц Альберт звертався до десятків досвідчених лікарів, намагаючись позбавитись такої соромної вади. І що тільки не робили з майбутнім королем – і скляні кульки до рота брати примушували, і навіть привчили палити цигарки (до речі, помер король у 1952 році саме від раку легенів). Але ніщо не допомагало. І чим важчою стає проблема, тим серйозніших рис набуває ситуація – Георг V помирає, а старший син відмовляється від трону, передаючи право наслідування молодшому. Дружина Альберта, мати нинішньої королеви Британії Єлизавети ІІ, знаходить для чоловіка неортодоксального логопеда Лайонела Лога, який не має медицинської освіти, а просто деякий час виступав у театрі. Той готовий допомогти королю, але Альберт критично ставиться до способів та методів Лога. З часом пацієнт та лікар стають найліпшими друзями, разом долаючи низку особистих проблем короля.

Конфлікт драми полягає у мало не вічному питанні – якими рисами треба володіти, щоб стати справжнім лідером? Чи може стати страх і невпевненість на заваді справжній величі? Король Георг VI увійшов до історії Сполученого Королівства як символ боротьби Биртанії з нацизмом. Окрім того, короля можна назвати і символом боротьби із власними вадами, що могли б перешкодити повноцінно керувати такою величною імперією, як Британія.

Георга VI у стрічці виконав Колін Ферт, який, здавалося б, був створений саме для цієї ролі – апатичний, невпевнений у собі і водночас з величною королівською осанкою, він не грає свого персонажа, а живе ним. Не менш гідну пару йому створює виконавець ролі логопеда - Джеффрі Раш, котрого в останні роки аудиторія звикла бачити у образі підступного харизматичного пірата Карибського моря капітана Барбосси. Як для першого, так і для другого актора ролі у “Королі” стали чи ненайпершими серйозними роботами за останні років п’ять-сім. Можливо, всі ці роки вони накопичували досвід та майстерність, які на сто відсотків віддали глядачам у новій стрічці.

Чудовою є і Хелен Бонем Картер, яка виконала у фільмі роль дружини короля, відому в історії Британії як королева-матір. Приємно бачити, що гра у “Гаррі Поттері” та “Алісі у країні чудес” не розслабила акторку, довівши, що справжній талант завжди знаходиться у тонусі для більш суттєвих ролей. До речі, цікавим фактом є те, що актор Гай Пірс, який виконав у драмі роль старшого брата Альберта короля Едварда VIII у реальному житті молодший за Коліна Ферта на 7 років. Приємною несподіванкою є участь у сюжеті персонажа Уінстона Черчілля у виконанні Тімоті Сполла, що з’являється ніби мимоволі і загалом лише на кілька епізодів – ще не прем’єр-міністр, але вже Перший лорд, що підтримує короля кількома добрими словами перед фінальною сценою.

Бюджет фільму склав всього 15 млн. доларів, що втричі менше, ніж у “Соціальної мережі” і вп’ятеро менше, ніж у зовсім неадекватної бездарної стрічки Рона Ховарда “Правда припікає”. Разом з тим, “Король каже” – стрічка того сорту, що створена не завдяки візуальним ефектам, дорогим локаціям та декораціям, а завдяки живим діалогам, безкризисним сюжетам, стандартним ситуаціям з нестандартними героями. Тоді як мейнстрім, як правило, використовує зворотню формулу – переносить у нестандартні умови зовсім звичайних людей. Дія кінокартини рівна, спокійна, без різких сюжетних поворотів, можливо, тим і чаруюча. Заштамповані екшени, геройські та низькопробні комедійні стрічки вже встигли приїстися будь-якому пристойному глядачеві, тож “Король” – це можливість поглянути на жанр біографічної драми по-новому, і, звісно, нагода відпочити від несамовитих пригод вампірів, аватарів та іншої нечисті.

Катерина Зінов’єва

УНІАН в Google News