Скрипка загострив нюх і презентував «Жоржину»

Нова ініціатива співака матиме послідовників, вони зможуть наповнити такий радіоформат як шансон. Але то вже буде україномовний шансон… Олег розуміє, що за 5-10 років мусить піти з рок-сцени…

Фото з сайту "Країна мрій"

Альбом «Жоржина» Олег Скрипка презентував у одному з київських клубів. З першими піснями пригадалися викладені в Інтернеті враження про них – деякі композиції співак виконував на своїх концертах і раніше. Наприклад, «…яке розкішне біло-капелюшне звучання надано композиціям». Або: «головний «вевешник» виступав зі своїм білоштанним оркестром». Щоправда, учасники бенду «Забава» цього разу були в чорному, а от Олег – вірний собі: вишита сорочка, а поверх колись такий модний білий костюм. Скрипка вміє створити атмосферу: сам вжився в образ львівського кавалера і всіх за допомогою музики й фото у стилі ретро, що нагадували кадри з німого кіно, переніс у Галичину 30-40-х років. Справа в тому, що в основі нової платівки – доробок Богдана Веселовського, якого називають одним із перших творців української естрадної пісні. Його твори, найпопулярніші з яких – «Карії очі», «Усміх», «Не покинь», а особливо – «Прийде ще час», звучали в ресторанчиках і кав’ярнях Львова, Тернополя, Станіславова, Чернівців та навколишніх містечок. «В оригіналі» їх виконувала джаз-капела Яблонського (в народі – оркестр Ябця), де, власне, грав Веселовський. Після виїзду композитора до Канади вони надалі залишилися побутувати тут десь до 50-60-х. Щоправда, здебільшого співалися при домашньому музикуванні, зрідка – з великої сцени, і то без вказування автора, адже той емігрував з політичних міркування. Тільки у другій половині 80-х на одному з концертів гурту «Львівське ретро» Богдана Веселовського згадали вперше.

Тож, фронтменом «ВВ» була проведена, фактично, реставраційна робота, яка тривала понад п’ять років: розпочалася в Торонто, продовжилася в Києві, а завершилася – в Нью-Йорку. За словами Олега, йому вдалося відтворити майже достовірне аранжування та виконання тих унікальних матеріалів, віднайдених у Канаді.

– Джаз, танго, фокстрот, свінг – зазвичай вважають європейськими, заокеанськими жанрами, – говорить музикант. – Я ж цим проектом хочу показати, що і наша країна має багату та неповторну музичну історію. Ми започаткували традицію вечорів джаз-кабаре, де панує атмосфера відкритості та шику. (Торік він почав втілювати цю ідею, презентувавши декілька пісень Веселовського, що увійшли до максі-синглу «Серце у мене вразливе» – Авт.).

Нині, у часи еклектики, здається, цікаво відродити цей жанр за допомогою сучасних форм. Сторіччя тому кабаре було аналогом теперішніх клубів і тусовок, а музична складова концертів гармонійно поєднувала такі актуальні тоді напрямки, як джаз, міський романс, оперету. Пізніше в рамках жанру була сформована естетика бродвейських мюзиклів, різноманітних еротичних шоу та навіть рок-н-ролу, адже саме з кабаре пішла традиція «п’яних танців на столах».

– Ще п’ять років тому, коли ми щойно починали, публіку доводилося «підсаджувати» на таку музику, – зазначає Марія Кудрявцева, вокалістка гурту «Сонцекльош», який працює в стилі ретро. – Нині ж її прихильників стає дедалі більше. В Олега «нюх» на те, що може бути на часі. Тому зі своїми проектами завжди потрапляє, що називається, в десятку. Важливо, що він втілює такі ініціативи, які, може, в незвичний спосіб, піднімають питання нашої ідентичності».

– Олег Скрипка – безумовно, беззаперечний лідер української рок-сцени, – розмірковує музичний оглядач Олександр Євтушенко. – Поза тим він ще дуже обдарована людина у тому сенсі, що пробує себе в інших жанрах. Те, що співак виконує джаз, – доволі сміливий експеримент, на який би не кожен відважився. Щодо фольку, там усе простіше. Цей напрямок, власне, «ВВ» і почало культивувати. В далеких 80-х, коли гурт на запрошення нашої діаспори вперше потрапив з виступами в Польщу, на одному з післяконцертних бенкетів «вевешники» взяли й заспівали українські народні пісні. А вже наступного дня спробували синтезувати свій панк-рок, який тоді грали, з фольклором. То була перша (і далеко не остання) вдала спроба Скрипки поєднати два музичні жанри, які не мають нічого спільного. Експеримент з піснями Богдана Веселовського – не менш цікавий. У мене складається таке враження, що Олег розуміє, мовляв, за 5-10 років мусить піти з рок-сцени – не той вік, не та аудиторія… Тому шукає нові амплуа, в яких може себе виразити.

– Якщо враховувати, що на сьогодні вітчизняний шоу-бізнес здебільшого прив’язаний до корпоративних виступів, то джаз-кабаре Олега Скрипки – на часі, – підсумовує музичний оглядач Юрко Зелений. – Отже, можна сказати, з одного боку, проект має комерційну складову, а з іншого – просвітницьку. До речі, це вдається одиницям. Адже мало хто займається реставрацією української музичної історії: віднаходить старі пісні, струшує з них порох, дає друге дихання… Якщо говорити про цей проект в контексті інших Олегових починань, то треба зазначити, що співак, до певної міри, виступає законодавцем музичної моди. У 80-х, коли створився гурт «ВВ», його лідер задав модну хвилю на веселі, іронічні пісні українською мовою. Далі з його подачі стало популярним етно. З одного боку, багато музикантів у своїй творчості почали використовувати фольк, а з іншого – з’явилося чимало дійств, що наслідували «Країну мрій».Очевидно, нова ініціатива теж матиме послідовників, переважна більшість яких, напевно, виступатиме не на великих підмостках, а в якихось кнайпах. Відповідно, вони й зможуть наповнити такий радіоформат як шансон. Але то вже буде україномовний шансон. Побудований на нашому ѓрунті, він не матиме тієї блатної естетики. І насамкінець – різножанрове розмаїття, яке демонструє Скрипка, один із чинників його творчого довголіття».

Настя Хамар