Жанна Лабрюн: В Україні й досі не знайдено зв’язок між економікою і духом
Жанна Лабрюн: В Україні й досі не знайдено зв’язок між економікою і духом

Жанна Лабрюн: В Україні й досі не знайдено зв’язок між економікою і духом

16:30, 12.04.2011
7 хв.

Видатна французька режисерка поділилась власним розумінням взаємодії кінематографу і держави, кіно масового та інтелектуального...

Французька весна, яка проводиться в Україні вже увосьме, підготувала чимало сюрпризів своїм прихильникам. По-перше, це – чудова ретроспектива не менш чудової французької акторки Ізабель Юппер, що особисто завітала на відкриття Французької весни до Києва.

По-друге, візит видатної французької режисерки Жанни Лабрюн, відомої глядачам за історичною стрічкою “Ватель”, головні ролі у якій виконали Жерар Депардьє та Ума Турман. Жанна Лабрюн закохалась в Київ і зізналась: це місто здається їй рідним. А окрім того поділилась власним розумінням взаємодії кінематографу і держави, кіно масового та інтелектуального. Також режисерка дала поради молодим кінематографістам.

Відео дня

- Жанна, як прдеставник європейського кіно як ви вважєте, Європа має протистояти американським кінотенденціям, чи просто не звертати на них уваги?

- У всьому світі існує дві гілки кіно – мейнстрім та інтелектуальне кіно, в тому числі і в Америці, де існує кіно великих студій і незалежне кіно. Іноді такі режисери, як Девід Лінч знімають масові фільми на великих кіностудіях, але при цьому паралельно займаються і авторськими проектами. Тож виходить, що стрічки мейнстріму допомагають фінансувати незалежне кіно. Тож вони можуть взаємодіяти. Мета, до якої прагнуть і проюсери і режисери – не дати масовому кіно розчавити “інше кіно”, авторське. Тож вони намагаються швидше досягнути якоїсь взаємодії, ніж протистояти один одному.

- На вашу думку, чому масове кіно переважає над інтелектуальним кіно? Чому останнє при всіх своїх перевагах не здається глядачам привабливішим?

- У сучасному суспільстві людям доводиться багато працювати, щоб заробити собі на життя, тому ввечері, коли люди повертаються з роботи, їм хочеться просто зняти напруження. Але я у своїй роботі намагаюсь всіляко показати задоволення від пошуку. Наприклад, бачити красу у музеях, єднатися з прекрасним, але у нашому сучасному ліберальному суспільстві людей підштовхують працювати і працювати. Їм нав’язують думку, що щастя полягає в тому, щоб купувати – купувати собі одяг, машину, лише здаватися, лише виглядати. Навіть освіта направлена на те, щоб досягати успіху, а не на те, щоб збагачуватись внутрішньо.

- А чи є якісь способи змінити споживче суспільство?

- Кожен зараз думає над цим питанням, адже ніхто по-справжньому не щасливий. Тяжка економічна криза, яка хвилею накрила західне капіталістичне суспільство в останні кілька років змусила шукати способи протистояти цій формі існування. Але ми ще не дійшли до цього способу протистояння. Глобалізація – доволі серйозний і важкий стан для суспільства, який поставив на перше міце економічну свободу, але при цьому не давши свободи особистої. Економіка, якщо її не врегулювати, вона давить, знищує все на своєму шляху. Адже жадібність людська – безмежна. Три чверті людей, що мають гроші – це безкультурні люди, або хай і освічені, але такі, що мають збочене розуміння цінностей, якими при тому вони діляться без бажання і не безкоштовно. Тож економічна свобода – це ніби лис у курятнику: треба прийняти лиса, але й трохи озброїти кур.

- Вам подобається Київ? Вже встигли скласти своє враження про нього?

- Так, я вже гуляла по Київу. Мене дуже зворушило це місто. Особливо, коли ми вже наприкінці дня зайшли до собору Святої Софії, і світло там було таким дивовижним!.. Я читала чимало російської літератури, чимало читала про Київ, тож це місто для мене вже таке рідне, ніби це мій світ. Мені дуже сподобався спокій у людях, їх неспішність. У парках літні дами у товстих пальто, це щось дуже ностальгічне. І тут я себе почуваю, як на рідній землі.

- А у Франції ви багато чуєте про Україну?

- Насправді мені здається, що на Заході ми погано собі уявляємо, що взагалі відбувається у колишньому Східному блоці. І як я розумію, тут відбувся надто швидкий перехід від однієї системи орагнізації суспільства до іншої, і досі не знайдено баланс між економікою та духом. А цей зв’язок важко знайти і в Європі. Що вдіяти, щоб капіталізм не задушив особистість? Всі б’ються над цим питанням.

- Як ви вважаєте, як можна оживити український кінематограф? Варто орієнтуватись на загальні тенденції чи краще вперто додержуватись власного курсу?

- Звісно, варто додержуватись властивого країні методу, але у той самий час треба продумувати системи регулювання, які дозволяли б захищати авторське кіно від тиску з боку кіно масового. Я думаю, що гарна модель була винайдена у Франції у 50-х роках – Національний центр кінематографії (CNC). Саме завдяки цій моделі не загинуло французьке кіно. Зараз схожа модель вже використовується у Німеччині, Італії, Іспанії, адже справді гарна підтримка для кіно.

- Наскільки ви згодні з тим, що держава має брати участь у створенні кіно?

- Безпосередньо країна не має брати участі у створенні кіно, але державні інституції цілком можуть залучати кошти для кінопроцесів. Наприклад, у Франції від вартості кожного придбаного квитка одна десята частина надходить у Фонд підтримки кіно. Цей Фонд було створено режисерами і він являється частиною Національного центру кінематографії. І зовсім неважливо, який це фільм – американський чи французький, ця десята частина все одно надходить до Фонду. А згодом Фонд вирішує, яким фільмам, яким режисерам надавати підтримку. Тобто, це – державна неприбуткова установа, яка лише переводить кошти від глядачів до кіновиробників. Держава просто продумала закони, які дозволяють фінансувати кіно, але це не означає, що влада виділяє державні кошти.

- Як ви ввжаєте у режисерській, сценарній, акторській роботі важливіший творчий потенціал чи правильна освіта?

- Звісно, творчий потенціал. Це найголовніше у кіномистецтві – мати що сказати, бажання щось зробити. Саме це і є поштовхом отримати освіту. А коли немає чого сказати, можна звісно завчити техніку, але вона не даватиме бажаних плодів.

- А що ви могли б порадити молодим кінематографістам?

- Я раджу так: коли є задум, є що сказати - не думайте про труднощі, не шукайте легких шляхів, уникайте штампів. Адже, піддаюичсь їм, можна стати залежним від чужих бажань. Можна, звісно, допитуватись у товпи, чого вона хоче, але як правило люди люблять, коли їх дивують, відкривають щось нове. І, можливо, це – елітарна точка зору, але варто не впадати у залежність від бажання глядача, не впадати в залежність від грошей, від слави.

- В своїй останній стрічці “Особливі стосунки” ви показали доволі нестандартний образ жінки. Як ви вважаєте, якими основними чеснотами і вадами має володіти справжня жінка?

- Основна чеснота справжньої жінки – це незалежність. А вади?.. Вони є у кожного і їх ми, на жаль, не вибираємо. Шодо моєї стрічки “Особливі стосунки”, я хочу, щоб мої глядачі зрозуміли – проститутка, роль якої виконує Ізабель Юппер – не жертва чоловіків, вона жертва самої себе. Вона стає жорстокою, озлобленою, але все ж таки в її силах змінити шлях, якого вона притримується. І так, до речі, в усьому – ми самі ковалі власного щастя.

Розмовляла Катерина Зінов’єва

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся