Переможниця Каннського фестивалю Марина Врода: Шукати гроші на свій фільм у мінкульті я не хотіла

«Один французький канал навіть закупив «Крос» для показу. «Від українських каналів пропозицій поки не було, хоча ми до них відкриті», – сказала режисер.

Марина Врода

Звістка про те, що головна нагорода Каннського кінофестивалю – Золота пальмова гілка – потрапила до рук української режисерки Марини Вроди, для багатьох кіноскептиків стала справжньою дивиною. І справді – говорити про українське кіно в контексті престижних європейських кінофестивалів у нас якось не дуже звикли. Далеко не всі знають, приміром, що каннська «гілка» Україні вже діставалась – 2005-го нагороду привіз до Києва режисер Ігор Стрембіцький за короткометражну стрічку «Подорожні».

А цьогоріч у Каннах нас представляла короткометражка «Крос» – українсько-французький продукт. Конкурувала ще з вісьмома стрічками. І от – такий успіх! Щоправда, 29-річна режисерка Марина Врода відразу після вручення тільки плечима знизувала – мовляв, нічого глобального не відбулося.

Оцінити «Крос» у Києві змогли лише вчора – на закритому показі. За сюжетом стрічки, у ній група підлітків біжить у лісі крос. Уже перші кадри фільму якщо не вражають, то зацікавлюють – рух поїзда знято з останнього вагону, і йде цей поїзд лісом дуже довго (Марина каже, що саме на цей кадр звернуло особливу увагу каннське жюрі). Зрештою з’являються самі бігуни (їх грали непрофесійні актори – звичайні підлітки, а їхню вчительку фізкультури – справжня викладачка). Крос починається. А далі вже кожен глядач бачить, що собі хоче. Один юнак відбивається від колективу (після того, як над ним починають знущатись однолітки), і далі вже сам біжить в інший бік. Дорогою натрапляє на злочинців, які обшукують мертве тіло, на спортсменів, які (чомусь у лісі) підтягуються на тренажерах, та зрештою вибігає на людний пляж. І там на піску спостерігає, як на воді борсається у прозорій кулі інший юнак. Спостерігає довго. От, зрештою, і весь фільм. А вже шукати в ньому підтекст можна який завгодно.

– Крос – це біг по перехрещеній місцевості, – пояснює свій фільм сама Марина Врода. – Усе вирішено наперед. Людина народжується, живе й помирає не з власної волі. З точки А вона рухається в точку Б, паралельно здійснюючи внутрішній акт – зусилля, необхідне для виконання свого внутрішнього руху. Мене цікавить саме цей «акт», мені хотілось зафіксувати його, спробувати зловити.

Така от алегорія. А от у Каннах, за словами Марини, особливо оригінальних версій щодо її фільму критики не висували.

– Хтось шукав у фільмі відповіді на важливі соціальні питання, а хтось казав, що це фільм про Україну, – каже режисера.

До слова, про українську роль у «Кросі».

– Коли я на початку літа закінчувала сценарій, то розуміла, що знайти на нього гроші через наше міністерство культури – це треба буде довго чекати, – згадує режисера. – Та в мене й не було бажання йти в міністерство, я там нікого не знаю. Я наперед сама собі вирішила, що хочу сама продюсувати свій фільм, або запропонувати це реальним людям. А бажано – людині, якій я довіряю, з якою можу говорити на одній мові. Щоб не довелось їй довго пояснювати, чому так довго на початку фільму в мене їде поїзд…

Такою людиною виявилась французький продюсер Флоранс Келлер, чиїм зусиллям, власне, фільм був відправлений до Канн. До слова, бюджет стрічки – трохи більше 3500 євро, однак після закінчення процесу виготовлення коштів може дійти до 30 тисяч.

Продюсер фільму ”Крос” Флоранс Келлер

А сам фільм далі чекає фестивальний марафон – «Крос» відправляють на російський «Кінотавр», восени його побачать на київській «Молодості», а паралельно, каже продюсер, стрічка вже отримала ще купу запрошень від різноманітних кінофестивалів по всьому світу. А один французький канал навіть закупив «Крос» для показу. «Від українських каналів пропозицій поки не було, хоча ми до них відкриті», – запевняє Марина. – А що я робитиму далі? Те, що й робила останні шість років – писатиму сценарії, показуватиму їх продюсеру, а далі, якщо вона зацікавиться, шукатимемл шляхи реалізації». Чи не значить це, що вже скоро українська володарка «Пальмової гілки» перетворить на французьку режисерку, поки не знає сама Марина.

– Я тільки починаю, – каже вона. – І погано собі уявляю, як це можна бути режисером тільки України, або тільки Франції.

Зрештою, на неувагу з боку української влади Марина поки не скаржиться (хоча й похвалитись там поки нічим), навпаки – завпеняє, що з перемогою її привітали і президент, і прем’єр, і міністр культури… А чи не найоригінальнішим було привітання від голови каннського журі в конкурсі короткометражних фільмів, французького режисера Мішеля Гондрі. «Після урочистої частини він запропонував мені келих шампанського і запитав: «Ну що, не вбиватимете себе цією пальмою?» – сміється Врода. – Сказав, що знає багатьох молодих режисерів, які отримували цю нагороду і більше не працювали… Я його заспокоїла, що зніматиму фільми й далі».

Яна Данилевська

Фото УНІАН