«А сонце прокотилось по душі…»

«Біля ікони святого Георгія» – друга його книжка. За першу – «Світлі крила» – був прийнятий до НСПУ, відзначений літературною премією ім. В. Симоненка. Добрі слова про неї сказав Дмитро Павличко... Про творчість Юрія Сегеди

Юрій Сегеда народився 1977 року у Вінниці. Закінчив філологічний факультет Вінницького педагогічного університету, а також аспірантуру при ньому, працював на кафедрі української літератури й журналістики, на обласному радіо. Нині він кореспондент газети «Вінниччина».

Юрій Сегеда

«Біля ікони святого Георгія» – друга його книжка. За першу – «Світлі крила» – був прийнятий до Національної Спілки письменників України, відзначений літературною премією імені Василя Симоненка. Добрі слова про неї сказав Дмитро Павличко. Такий успіх міг би не лише надихнути, але й закрутити голову молодому авторові. Та цього не сталося. Читаючи нові його вірші, бачиш, що він залишився тим, ким був і раніше, – представником нового покоління української інтелігенції, освіченої, культурної і патріотичної. А це важлива риса творчої особистості, яка засвідчує її морально-духовну сформованість. Отож, напевно, не надто авансував поета Дмитро Павличко, пойменовуючи ще невеликий його віршовий набуток «справжньою літературою».

Що ж є найбільш примітним, відзначальним у кращих віршах Юрія Сегеди? І тематика їхня, і форма здебільшого традиційні. Образність так само добре знайома, хіба що відсвіжена сяйною, перлистою росою молодих почуттів. «Таємниця» справжності його віршів – у живих звуках схвильованої мови, в якій ні імітації, ні акторства, ні силування немає. Вони живі, бо природні, і навпаки. Інтонацію голосу Юрія Сегеди не сплутаєш з чиєюсь. Вірші-роздуми і вірші-малюнки, невеликі за обсягом, предметні, земні, з ясно і просто висловленою думкою, що часто стає летючою, афористичною, з живими, іноді сум’ятливими, чуттями, але без жодних крайнощів і надривів – найбільш характерні для нього.

Сучасні читачі (їхнє читацьке коло нині чимраз звужується, але вони ще є), мені здається, вже знудьгувалися за звичайним, сказати б, нормальним людським життям у поетичному мистецтві, в якому з часів радянських і до сьогодні забагато патетичних вигуків, биття себе в груди, закликів, тобто забагато сцени й замало довірчої сповіді, розмови, душевної близькості.

Юрій Сегеда не прагне показати себе якимсь особливим, не вивищується над читачем, не повчає суворо, не демонструє свого вказівного перста, пише більше інтимної лірики, навіть його громадянські поезії нерідко по-своєму інтимні: він робить свій висновок – правдивий, переконливий, не наполягаючи, щоб ти йому неодмінно повірив.

Уміє Юрій і поіронізувати, недаремно пише ще й гумор, прозовий та віршований. Напевно, незабаром побачимо й гумористичну його книгу.

Серед поки що невеликого перекладацького доробку Юрія Сегеди особливої уваги заслуговує добірка переспіваних українською самобутніх поезій африканця Джозефа Брімакомбе. Читаючи їх, знайомимося з такою незвичною народнопісенною поетикою та екзотичними образами далекого народу і, водночас, зустрічаємо знайомі нам почуття – родинні, любовні, патріотичні.

Усе добре, сказане тут про вірші Юрія Сегеди, будемо сподіватися, в подальшому матиме свій розвій, а його щира мова, ясний погляд на життя, некрикливий оптимізм допомагатимуть українським читачам ставати людянішими й свідомішими свого покликання на нашій, таки на своїй землі:

Встане народ і надія воскресне,

Разом обернемо осінь на весну.

Час уже взяти майбутнє своє –

Вийди на площу, скажи, що ти є!

Професор Анатолій Подолинний, член НСПУ