Меридіани “Молодості 41”: українське короткометражне кіно існує

Гофман радить українцям «зустрічати гостей не горілкою, а книгою чи фільмом про історію своєї батьківщини» і навів приклад поляків…

Меридіан 41-ого міжнародного кінофестивалю “Молодість” глядачі і гості майже перетнули – за три з половиною дні переглянуто вже всі студентські фільми конкурсної програми, п’ять стрічок національного конкурсу “Панорама українського кіно”, ретроспективи польського документального кіно, Майї Дерен і багато-багато іншого.

Єжи Гофман

Власне, три з половиною дні – замалий термін, аби судити, чи вдався фестиваль, але вже зараз можна сміливо нарікати на замале фінансування “Молодості 41”: з цікавих іноземних гостей цього року МКФ відвідали лише польський режисер Єжи Гофман і російський актор Олександр Баширов, найбільш відомий широкому загалу завдяки своїй ролі кота Бегемота у мінісеріалі “Майстер і Маргарита”. Цікаво, що в попередні роки “Молодість” не зосереджувала увагу на кінематографістах з Росії, віддаючи перевагу французам, наприклад. Але як-то кажуть, на безлюдді й Хома чоловік, тож довелося завозити відносно недорогих росіян.

До речі, Баширов свою програму відпрацював чесно, але не до кінця тверезо – на майстер-класі актор ще якось тримав себе в руках, але після кількох інтерв’ю майже всі журналісти скаржились на нетверезий стан зірки. Тим не менш, на майстер-клас зібралось чимало молоді, адже тему Баширов обрав вдалу – як влаштувати свій успішний дебют у кіно.

Свій майстер-клас киянам і гостям МКФ провів і Єжи Гофман – він навчав майбутніх колег основним принципам режисерської роботи, продемонструвавши цілий фільм із знімального майданчика “Варшавської битви”. Тут же Гофман зізнався у тому, що завжди прагнув бути мейнстрімовим режисером, для якого “порожні зали – поразка”, зазначивши, що від початку кіно – це розвага. Свою думку про український кінематограф режисер висловив ще на своїй прес-конференції на початку “Молодості” – мовляв, так, українського кіно не існує, як не існує й історії українського народу як такого. На таку категоричну заяву Гофман навів українцям у приклад поляків:

– У Польщі у кожній родині пам’ятають і поважають свою історію, а в Україні чомусь вона банально “вивітрюється”, – стверджує польський режисер. – В Україні є жага пізнати своє національне коріння, але чомусь на різних рівнях це бажання “підрізають”. Я зняв 4-серійну документальну картину “Україна. Народження нації”, зібравши всі можливі факти про вашу історію з усього світу, і в Європі на показах вона зривала овації. Та сама Україна чомусь не захотіла купувати картину ні до широкого прокату, ні для телебачення.

До того ж, Гофман бачить проблему в українському законодавстві, яке просто не створює нормальних умов для становлення національного кінематографу. Наостанок режисер побажав українцям “зустрічати гостей не горілкою, а книгою чи фільмом про історію своєї батьківщини. Проте, ще раніше Єжи Гофман відмовився екранізувати книгу Василя Шкляра “Чорний ворон”, але коментувати цей факт режисер не захотів, обмовившись лише, що “книга йому просто не подобається”.

Не дивлячись на те, що чимало заяв Гофмана були доволі прямими, неможливо не визнати – щодо українського кіно режисер має рацію. Навіть сама “Молодість” гарний приклад його слів. Українці самі не знімають про свою історію, а передають таке право американцям – однією з найбільш цікавих конкурсних студентських робіт для національного глядача стала короткометражна стрічка “Ама на морі”, що розповідає про життя української родини у США. Американська студентка Нью-Йоркської кіноакадемії зняла неоднозначну історію, у якій водночас існує і відчуження від американської мрії, і навпаки – наближення для неї. Та загалом національність героїв радше просто деталь, на якій вирішили просто не концентрувати особливу увагу.

Програму студентських стрічок важко назвати свіжою – вочевидь, на молодих режисерах відбивається світова кінематографічна криза ідей та жанрів, отже, натхнення доводиться шукати саме в ній. У прагненні зняти “оригінальщину” студенти часто забувають про те, що їх короткометражки має дивитись глядач, і що саме глядачу потрібно створювати атмосферу і умови для перегляду, а не давити спробами продемонструвати, “чому я навчився у своїй кіноакадемії”.

На фоні такої проблеми вигідно виділяється стрічка української конкурсантки студентки КНУ ім. Карпенка-Карого Мирослави Хорошун. Свою стрічку “Фактор Фелліні” сама режисерка називає “комедійним трилером про страхи студента-кінорежисера”. Стрічка витримана у чорно-білому кольорі , та за атмосферою більше нагадує “Психо” і “Запаморочення” Хічкока”, ніж будь-який з фільмів великого італійця. Але і тут є свої вади – мало не геніальна ідея все одно не рятує дешеву картинку. Як розповіла на одній із прес-конференцій Хорошун, всі технічні і фінансові аспекти на себе взяв університет. Водночас, західні учасники шукали кошти на свої проекти без допомоги альма-матер, і їхні стрічки, з точки зору якості, виглядали куди краще. Навіть сумно стає, якщо подумати – майже у всіх іноземних конкурсантів дефіцит ідей при гарному фінансуванні, а у нас при дефіциті фінансування – гарна ідея.

Національний конкурс “Панорама українського кіно” приємно дивує своєю якістю – тут на високому рівні і якість зйомки, і сценарії, і навіть актору. Наприклад, стрічка “Дивні люди” розкриває гостру в нашому суспільстві проблему суїциду серед молоді, а одну з головних ролей тут виконує Максим Стецьков, чия майже бездоганна акторська гра вражає ще більше, коли дізнаєшся, що хлопець за профільною освітою не актор, а... журналіст. Також у програмі національного конкурсу можна побачити “Глухоту” Мирослава Слабошпицького, яка ще рік тому була продемонстрована в альманаху “Мудаки. Арабески”, що здійняв неабиякий галас в Україні – короткометражки альманаху навіть намагалися не пускати до кінотеатрів через повну відсутність будь-якої цензури. Знайома українському глядачу і шестихвилинна стрічка “Дрифтер”, яка за рік уже встигла назбирати 110 тисяч переглядів на Youtube. Її тема також доволі гостра на сьогодні – за сюжетом, головний герой мандрує райцентрами країни, намагаючись винищити “гопів”.

Особливе місце цього року “Молодість” виділила всесвітньовідомому російсько-французькому режисеру Андрію Тарковському, на чиїх стрічках “Соляріс”, “Сталкер” і “Жертвоприношення” виросло не одне покоління. Саме “Жертвоприношення”, останній фільм Тарковського, удостоєний нагороди в Каннах, опинився у центрі уваги організаторів. Стрічці присвятили окрему фотовиставку в кінотеатрі “Київ” із кадрами зі знімального майданчика, інсталяцію “Жертвоприношення” у центрі “Майстер Клас” з унікальним відео зі зйомок стрічки, а також концерт камерного оркестру New Era Orchestra «На каждый звук есть эхо на земле...», присвячений творчості режисера.

Попереду лишилось ще три з половиною фестивальних дні, за які буде продемонстровано нову стрічку американського режисера Ґаса ВАн Сента “Невгамовні”, програму повнометражних фільмів, прем’єру української повнометражки “Rock’n’Ball”. Також на глядачів чекає програма Фестивалю постцифрової культури і дві ночі короткого метру – французька і німецька. Не забула “Молодість” і про Fast Film Fest – щорічний конкурс, який збирає всіх охочих, аби всього за один день зняти короткометражну стрічку і представити її на розсуд журі. Та, звісно, головною інтригою фесту лишається визначення переможців – хто цього року отримає Гран-прі “Скіфського оленя” і 10 тисяч доларів.

Катерина Зінов’єва

УНІАН в Google News