Подорож до Литви: як зі Сталіних і Леніних зробити туристичний бренд

«Період з другої половини XVII століття по першу половину XVIII ми називаємо “чорною чумою”, – розповідає гід. – Тоді всі наші замки були знищені Москвою».

Здіймаємося над Києвом. Година двадцять у небі – і ми у Вільнюсі. Перше, що дивує, коли потрапляєш до Литви, – це тиша. Вона панує скрізь: починаючи від аеропорту і закінчуючи вулицями міст.

– Чому у вас так мало людей на вулицях? – запитуємо ми свого гіда.

– Тому що наші люди працюють, – з посмішкою відповідає Емілія, яка протягом п’яти днів знайомила нас з туристичними родзинками цієї прибалтійської країни.

Перлини Старого Вільнюса

Вечірній Вільнюс зустрічає вогнями. Мерехтять святкові гірлянди на проспектах, виблискують ліхтарики на ялинках, сяють янголята біля Президентури. Відчувається культура прикрашання – кожен ресторан і магазин намагається знайти якомога оригінальніший різдвяний декор.

Йдучи центральними вулицями Вільнюса, то тут, то там натрапляєш на храм: чи то білосніжний величний Кафедральний собор, чи то виточений готичний костьол Святої Анни, чи “перлину бароко” костьол Святих Петра і Павла.

Будучи в столиці Литви, не можна оминути Воріт Зорі, де в храмі зберігається Остробрамська ікона Божої Матері. Перед цією чудотворною іконою правив службу Папа Римський Іоанн Павло II. Біля неї молилася Анна Ахматова, проводжаючи на фронт Миколу Гумільова.

На одній вулиці мирно уживаються храми не тільки різних конфесій, а й релігій. Дивлячись на повні прихожан костьоли, складно уявити, що литовці були останніми язичниками в Європі. Втім, сьогодні в Литві однаково пишно відзначають як всі християнські, так і всі дохристиянські свята – бережуть традиції.

Забираємося на гору Трьох хрестів. Білі хрести – символ міста. За однією з версій, вони були поставлені, як і в інших містах, з нагоди отримання Вільнюсом Магдебурзького права. Інші джерела вважають, що хрести повинні були сигналізувати хрестоносцям, які припливали по Вілії, про те, що тут живуть християни, і таким чином позбавляти місто від нападу і пограбування. У 1951 році радянська влада підірвала хрести, але у 1989 році місто знову отримало свій символ. Біля підніжжя гори нині лежать і залишки підірваних хрестів як своєрідне нагадування про трагічні сторінки історії.

Поряд з горою Трьох хрестів височіє Замкова гора з Баштою Гедимінаса. Гедимінас – це засновник Вільнюса, литовський князь. Всередині башти розташований міні-музей, присвячений історії міста, а з даху відкривається чудова панорама Литовської столиці.

Всередині міста є і своя “незалежна республіка” – Ужупіс. Тут мешкають митці, інтелігенція, відомі громадські діячі і навіть мер Вільнюса. У республіці Ужупіс, насиченій затишними кафе і художніми галереями, є свій президент, валюта, митниця і Конституція, доволі цікава. Приміром, стаття друга цієї Конституцій каже: “Людина має право на гарчу воду, опалення взимку і черепичний дах”.

У п’ятій зазначено, що “кожен має право бути єдиним і неповторним”. Або ще: “Кожен має право любити”, “Кожен має право бути нелюбимим, але це не обов’язково”. Символ вільнюського Монмартру – Янгол. Його бронзова скульптура встановлена на центральній площі Ужупіс. А 1 квітня республіка гучно святкує День Незалежності.

На центральній вулиці Пілес вирує життя: тут і кафе з національними стравами, і сувенірні лавки, і магазинчики бурштину, на який так багата Литва, музеї, галереї…

Старе місто в цілому є об’єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Кмітливі литовці іноді у доволі оригінальний спосіб відроджували свої пам’ятки. Взяти хоча б артилерійський бастіон, побудований у середині XVII століття. Наприкінці XVIII століття на місці бастіону організували міський смітник. І тільки у XX столітті литовці вирішили розчистити пам’ятку. Робота була важка, і щоб якось стимулювати місцевих мешканців допомогти, Вільнюсом поширили новину, що земля на цьому місці дуже родюча. Тож кожного ранку мешканці столиці прибували з порожніми тачками за землею. Через кілька тижнів бастіон народився наново.

Тракайський замок: один з тисячі

30 км. від Вільнюса – і ви потрапляєте до давньої столиці Великого Князівства Литовського – міста Тракай. До речі, про часи спільного існування українців і литовців у межах однієї країни, литовці згадують з ностальгією. Кажуть, гарно тоді нам разом жилося, ніхто нікого не пригнічував, хіба що данину платили, а в іншому – повна свобода діяльності.

Тракай розташований серед мальовничої природи – у районі налічується близько двох сотень озер. Але головна окраса міста – це Тракайський замок на березі озера Гальве. Свого часу це була одна з найнеприступніших фортець у всій Східній Європі. Сьогодні Тракайський замок – один з тисячі в Литві, який вдалося відновити.

– Період з другої половини XVII століття по першу половину XVIII ми називаємо “чорною чумою”, – розповідає Емілія. – Тоді всі наші замки були знищені Москвою.

Тракайський замок – це приклад готичної архітектури. Про багатство його колишніх мешканців свідчить хоча б той факт, що в ті далекі часи він вже був обладнаний системою повітряного опалення: гаряче повітря підіймалося по трубах і зігрівало кам’яні стіни.

Сьогодні в стінах замку діє музей історії Тракая.

А ще Тракай є культурним і релігійним центром караїмів. Представників цього етносу князь Вітовт привіз ще наприкінці ХІV століття з Криму. Спільнота караїмів дуже добре прижилася в цій місцевості. Вони були віддані князю, і він довіряв їм, віддячуючи численними пільгами і свободами. Невеличкі дерев’яні будиночки караїмів нагадують іграшкові. Обов’язковий атрибут кожної хатинки – три вікна на фасаді: одне для Бога, друге – для господаря караїма, і третє – для князя Вітовта.

Караїми зберегли свою мову, писемність, релігію. У Тракаї і сьогодні діє їхній молитовний дім – кенаса.

Найбільш доступний шлях долучитися до караїмської культури – відвідати традиційний караїмський ресторан. Що ми й зробили. Господар пригощає нас традиційними пиріжками кібін з начинкою із баранини і наваристим бульйоном. Зігріватися пропонують настоянкою на травах – крупником. Далі приносять запечені горщики, заліплені тістом замість кришки. Всередині – дуже густий суп з баранини з різними овочами. Найстійкіші туристи “доживають” до десертів.

Парк радянського періоду

Неподалік від курортного міста Друскінікай, розташований приватний парк-музей Грутас, який вже здобув славу туристичної Мекки Литви. Парк унікальний в своєму роді – це острівець комунізму всередині Європи з усіма неодмінним атрибутами: починаючи від радянських вимпелів і грамот до незвичайних пам’ятників Сталіну і Леніну.

На вході вас зустрічає вагон-теплушка для скота, в якому раніше вивозили у тайгу литовців (як власне, і інших невільних мешканців Радянського Союзу). Загалом до ГУЛАГУ потрапило більше триста тисяч громадян Литви.

По всьому парку височіють сосни – природний ландшафт був покликаний нагадувати Східний Сибір.

Наприкінці двадцятого століття литовський бізнесмен Вілюмас Малінаускас придбав собі величеньку ділянку, познаходив на смітниках і в пильних архівах музеїв Марксів і Енгельсів, Леніних і Сталіних, реставрував їх і розмістив на 20 га. Навкруги табірна атрибутика – сторожові вишки, колючий дріт і патріотичні пісні про партію Леніна, які ллються з динаміків. Є тут і хата-читальня з працями марксистів-леніністів, комуністичними газетами з портретами Сталіна на передовиці. Біля величезної голови Ілліча висить червона табличка з його закликом: “Будьте образцово беспощадны! Расстреливать, никого не спрашивая, и не допуская идиотской волокиты!” Над стелею інший заклик: “Смерть троцкистской своре, беспощадно раздавить эту гадину!”.

В одній частині парка височіють вирізьблені дерев’яні скульптури.

– Це люди, які найбільше протестували проти цього парку, –  пояснює Емілія.

А реакція громадськості була дуже неоднозначна. У литовських ЗМІ дискусія навколо Грутаса свого часу була темою номер один. На Малінаускаса жалілися, звинувачували його в усіх гріхах чи не до зради Батьківщини. Мільйонер на всі закиди відреагував з почуттям гумору і увіковічнив свої кривдників.

До речі, за своє дітище власник отримав Шнобелівську премію миру – “за досягнення, які спочатку викликають сміх, а потім роздуми”.

У Грутас передбачена і дитяча програма. Поки дорослі поринатимуть у комуністичне минуле, малюки можуть відвідати міні-зоопарк, розташований неподалік від входу, або залишитися на дитячому майданчику з купою різноманітних каруселей.

Після прогулянки на свіжому повітрі не завадить і підкріпитися. Тоді одразу прямуйте до кафе. Фірмові страви тут - маринована кілька “по-російськи” з цибулею і шматком чорного хліба і котлета “прощавай, молодість”, приготовлена виключно за радянським рецептом – в ній 70% хліба.

Поїздка до Литви була організована за сприяння і коштом Посольства Литовської Республіки в Україні.

Анна Ященко

УНІАН в Google News