Вийшла книга про статево-вікову стратифікацію в українському суспільстві

Вийшла книга про статево-вікову стратифікацію в українському суспільстві

Книга зацікавить усіх небайдужих до проблем історії та етнології. Автори аналізують проблеми статево-вікової стратифікації, родинного та козацького побуту в українському суспільстві...

Сучасна наука про народ

(Українська етнологія: Навчальний посібник / За ред. В. Борисенко. — К.: Либідь, 2007. — 400 с.)

Дослідження антропогенезу, етногенезу, традиційної народної культури, народних знань і світогляду актуальне для кожної нації в різні етапи її розвитку і становлення. Необхідність у таких студіях зростає у перехідні періоди, коли нація складає іспит на виживання й згуртованість. Таким є й наше сьогодення. Ось тому вихід у світ підручника з української етнології — подія важлива не лише для студентів, які вивчають і вивчатимуть цю дисципліну, — така книга зацікавить усіх небайдужих до проблем історії й етнології.

До роботи над навчальним посібником залучено відомих науковців із провідних українських навчальних закладів і академічних установ. Серед них Марина Гримич, Олександр Гончаров, Віктор Пилипенко, Тамара Косміна і редактор-упорядник Валентина Кирилівна Борисенко.

У “Вступному слові” читачів стисло ознайомлено з основними напрямами й проблемами етнології, а в семи розділах охоплено відомості про українську традиційну народну культуру й знання (розділи 3—7), а також здобутки українських етнологів попередніх поколінь.

Автор Олександр Гончаров розглядає різні концепції етногенезу українців, зокрема позиції Михайла Брайчевського, Леоніда Залізняка, Василя Балушка, хоч сам надто обережно датує початок формування українців добою Раннього Середньовіччя (с. 26). Погодитися з такою тезою важко, оскільки навіть дані лінгвістики, зокрема топонімічний матеріал, свідчать про значно давніший період. Загалом проблема етногенезу, культурогенезу української нації останнім часом дедалі відчутніше переростає з площини історичної в площину політичну: як довго на цій землі живуть українці чи їхні прабатьки, чиєю була Трипільська культура, чи ця територія наша цілком і повністю, чи ще хтось може на неї претендувати?..

Більш однозначно сприймається підрозділ “Історичні та етнічні основи розвитку української нації у ХХ—на початку ХХІ ст.” Автор Валерій Капелюшний на основі численних статистичних даних доходить висновку, що в Україні “етнодемографічна ситуація в умовах Російської імперії і в пізніші часи залишалася складною… Глибока економічна криза, невпевненість громадян нашої держави у завтрашньому дні, катастрофічний спад життєвого рівня та зубожіння переважної більшості сімей на кінець 90-х років ХХ і на початку ХХІ ст. — це те соціально-економічне тло, на якому розгортатимуться етнодемографічні процеси найближчим часом” (с. 44).

У підрозділі “Історико-етнографічне районування України” автор Микола Хоменко слушно враховує й описує усі етнографічні українські землі, зокрема й ті, які нині розташовані поза адміністративними межами держави. Валентина Борисенко в підрозділі “Етнічний склад населення України” з тривогою описує сучасний стан проблеми розвитку і збереження української культури у процесі “деукраїнізації великих масштабів” (с. 66).

До списку літератури, поданої в розділі “З історії української етнології” варто додати важливу позицію, а саме монографію Оксани Сапеляк, присвячену діяльності Наукового товариства імені Тараса Шевченка — першої Національної академії наук: Cапеляк О. Етнографічні студії в Науковому товаристві ім. Шевченка (1898—1939 рр.). — Львів, 2000. А в переліку осіб, які присвятили свою діяльність збереженню національної спадщини слід згадати Івана Гончара, який у важких умовах радянської дійсності завдяки особистому ентузіазму власним коштом зібрав і впорядкував цілий музей української матеріальної та духовної традиційної культури.

Особливе зацікавлення викликає розділ “Звичаєво-правова культура”. Його автори Марина Гримич та Андрій Гурбик аналізують проблеми спорідненості, статево-вікової стратифікації, родинного, громадського, а також козацького побуту в традиційному українському суспільстві. Цей матеріал засвідчує високий рівень юридичної культури в традиційній українській громаді, з’ясовує витоки звичаєво-правової культури і системи судочинства в Запорозькій Січі.

Розділи “Свята і обряди народного календаря”, “Обряди та звичаї в українській родині” висвітлюють традиційну народну обрядовість, а розділ “Народні вірування та знання” розкриває традиційні вірування й світогляд українців, представляє основні постаті української міфології, розкриває таємниці народного лікування, метрології, магії.

Важливим позитивним моментом посібника є спроба авторів охарактеризувати нинішній стан традиційної культури в українському суспільстві. Це нове наукове завдання і його розв’язання ще потребує глибоких сучасних наукових студій.

Ірина Коваль-Фучило

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter