Україна – одна з «батьківщин» мистецького авангарду

Публічна лекція видатного мистецтвознавця Дмитра Горбачова у рамках «Року Семенка» про українських авангардних художників, сценоагрфів ХХ століття.

Публічна лекція видатного мистецтвознавця Дмитра Горбачова у рамках «Року Семенка» про українських авангардних художників, сценоагрфів ХХ століття.

Дмитро Горбачов

Днями в київській книгарні «Є» відбулася публічна лекція Дмитра Горбачова «Під знаком Семенка. Сценографи й режисери в Україні 1920-х років». Вона пройшла в рамках лекційного проекту книгарні «Новітні тенденції: суспільство, політика, культура» та в межах ініціативи «Рік Семенка», яка полягає в тому, що на честь 120-річчя засновника вітчизняного літературного футуризму в 2012 році відбувається низка акцій, присвячених мистецтву українського авангарду ХХ століття.

У цій темі (особливо, що стосується візуальних мистецтв) Дмитро Горбачов – один з головних авторитетів. Він не лише професор, а й організатор численних виставок в Україні та за кордоном, упорядник книжок, монографій, альбомів і антологій, автор сценаріїв і концепцій документальних фільмів, консультант аукціонів «Крісті» й «Сотбіс», постійно популяризує маловідомі, забуті та заборонені, але вартісні імена і, звичайно, їхні твори.

Лекція у «Є» була присвячена переважно образотворчому мистецтву, сценографії, тим процесам, що відбувались у 1910-1930-х роках під впливом становлення авангарду як стилю і як світосприйняття. Проте розповідь постійно перетиналась і з літературою, музикою, драматургією, режисурою тощо.

Одну з головних, наскрізних тез Горбачова можна сформулювати так: Україна належить до списку тих країн, де виник авангард, є однією з його «батьківщин». Сьогодні таке твердження може багато кого здивувати (надто звично думати, що ми в усьому відстаємо, хай як сумнівно даний підхід виглядає в мистецькій царині). А наполегливість і цілеспрямованість Дмитра Горбачова в утвердженні своєї концепції місцями виглядає трохи кумедно, комусь навіть – у стилі «Україна – батьківщина слонів». Утім, донедавна екзотичним було й взагалі формулювання «український авангард» чи, тим паче, віднесення до нього творчості таких митців, як Олександра Екстер чи Василь Єрмілов.

- Українські художники додали європейському авангарду барвистості й чіткої ритмічності, - каже Дмитро Горбачов. – Коли Олександра Екстер у Парижі почала працювати в кубістичній манері, тамтешні кубісти спершу не зовсім прийняли її як «свою», бо вони надавали перевагу монохромності, стриманості в кольорах, а в Екстер барви буяли. Вона ж відповідала, що це в неї від України, молодої країни, яка не може не любити яскравість. Зрештою, вона апелювала до того ж, що й увесь інший образотворчий авангард – до архетипів, у тому числі й архетипів народного мистецтва.

Експерименти українських художників-авангардистів ще перед 1917 роком призвели до тектонічних змін в оформленні театральних вистав.

- Сцена в театрі перетворилася на справжній куб, у якому використовуються всі його грані, простори і виміри. Актори і декорації тепер розташовувались і рухались у найрізноманітніший спосіб. Ось художник Анатоль Петрицький зробив так, що співачка для виконання своєї арії мусила виїздити на сцену нагорі великої конструкції, кора весь час загрозливо хиталася. Щоб підбадьорити себе, акторка шепотіла: «Сволоч, Петрицький!».

Революцію та громадянську війну багато хто пробував зустріти стоїчно. Олександра Екстер продовжувала працювати в своїй майстерні навіть під час шаленого артобстрілу Києва більшовицькими бандами Муравйова, лише здригаючись при кожному вибуху.

Але радикальні зміни, врешті, не могли не датися взнаки. Ось як цікаво Дмитро Горбачов трактує стрімкий розвиток нового стильового напрямку, конструктивізму, саме в СРСР:

- Передусім українські та російські митці найшвидше і найпослідовніше перейшли до конструктивізму. Чому? Все дуже просто: конструктивізм – це бідне мистецтво, мистецтво бідної країни. В художника, який постійно живе серед убогості, нестачі, злиднів, це не може не відкластися всередині й не вплинути на його творчість. Конструктивізм став логічним результатом. Західні критики називали українця Василя Єрмілова найекономнішим митцем світу. Вони казали: «Василю Єрмілову для створення першокласної композиції достатньо лише двох ліній, а от Елю Лисицькому потрібно вже три!».

Як інший приклад художньої ощадливості, цього разу футуристичної, ексцентрично-грайливої, Горбачов навів знаменитий вірш Михайля Семенка під назвою «Сім»:
«Понеділок
Вівторок
Середа
Четвер
П’ятниця
Субота
Неділя».
Та наслідком карколомних суспільних змін в Україні став не лише конструктивізм, стиль у помірних дозах цікавий, гарний та енергійний. З’явилося справжнє прокляття ХХ століття для культури 1/6 Землі – всевладдя ідеології. У двадцятих роках митці ще намагалися перетворювати її на просто звичайний собі матеріал для художніх експериментів. Але простір вільного пошуку все звужувався і звужувався. Якийсь час, розповідає Горбачов, художник, поет і режисер Ігорт Терентьєв, близький до «оберіутів», міг собі дозволити у постановці «Ревізора» абсурдні й буфонадні витівки на зразок гігантського таргана на сцені. Петрицький міг вигадливим колажем нібито висміювати європейську «буржуазію». Гнат Юра у «Вії» міг дати такому персонажу, як Смерть, стати ретранслятором комуністичних ідеологем. Однак, уже незабаром надійшла доба покаянь, арештів і майже безальтернативного соцреалізму. Шкода, до речі, що Дмитро Горбачов у своїй лекції не зупинився на такій неоднозначній, непростій темі, як внесок авангардистів і авангарду (передусім конструктивізму) в становлення соцреалізму.

Під кінець лекції гості книгарні «Є» змогли побачити короткометражний документальний фільм «Олександра Екстер і світова сценографія» Валентина Соколовського про життя і творчість Олександри Екстер, її незламну волю до праці, розмаїті інтереси. А в самому фіналі Дмитро Горбачов розіграв кілька мистецтвознавчих видань у вікторину.

Олег Коцарев

УНІАН в Google News