Андрій Халпахчі: Нинішня російська кіноіндустрія – найкращий приклад для українського кіно

Українського комерційного кіно взагалі не існує… Проблема української кіноіндустрії в тому, що ніхто не працює над блокбастерами… Інтерв’ю

Про особливості “Молодості” і про розвиток українського кінематографу в інтерв’ю УНІАН розповів Андрій Халпахчі – арт-директор Київського міжнародного кінофестивалю “Молодість”, який протягом 16 років обіймав посаду генерального директора фестивалю.

Цього року Ви вперше виступали в ролі арт-диретора фестивалю. Як працювалося?

Легко. Але я ще частково виконував роботу генерального директора «Молодості».

Цю посаду цього року зайняв Максим Ільяшенко… Я йому пообіцяв, що ще трохи буду поруч. І фінансові, і організаційні питання допомагаю вирішувати.

Проте, сьогодні відчуваю, що більше можу займатися творчими питаннями і менше – суто організаційними. Гадаю, наступного року він повністю перебере на себе оргпитання, а я зможу подумати над поліпшенням концепції фестивалю, більше спілкуватися з почесними гостями та зірками.

Який бюджет цьогорічної “Молодості” і хто дає кошти?

Важко підрахувати загальний бюджет фестивалю, бо багато речей відбувається “по бартеру”.

Приблизно він становить $900 тисяч – 1 мільйон доларів.

Для такого потужного фестивалю це дуже маленький бюджет… Московський фестиваль коштує десь приблизно 10 млн. євро, “Кінотавр” – $4-5 млн, Берлінський фестиваль – 8 млн. євро…

Цього року ми від Міністерства культури й туризму України отримали 1 млн. 200 тисяч грн.

Також у фестивалю з’явився дуже потужний партнер - компанія «Харес Груп». Голова цієї компанії Харес Юсеф став співголовою Опікунської ради разом з Жераром Депардьє.

Це дуже допомогло нам у вирішенні фінансових і організаційних проблем.

А на що йдуть найбільші витрати і скільки коштує прийняти світових кінозірок?

Найбільші витрати йдуть, у першу чергу, на організацію програми та організацію роботи офісу протягом року. Бо робота ведеться постійно. Наприклад, ми вже знаємо фільм-відкриття наступного року.

Багато коштів йде на те, що називається форма “фіз” – ми сплачуємо дистриб’юторам світових компаній за те, щоб вони надали копії фільмів для позаконкурсної програми. Для конкурсної – ми отримуємо безкоштовно. Але велика сума – це транспортування цих копій, доставка їх в Україну і потім повернення. Також проживання гостей, надання їм транспорту.

Передбачено ще гонорари для зірок, але цього року ми не користувалися цією гонорарною системою. І Жерар Депардьє приїжджає без будь-якого гонорару. А взагалі можна домовитися з будь-якою зіркою, просто хтось коштує 30 тисяч євро, а хтось – 100 тисяч євро.

У нашому бюджеті не було таких можливостей, тому ми на це не витрачали гроші.

Але є інша система. У нас є почесний приз фестивалю, який завжди вручає почесний президент – Президент України Віктор Ющенко. Два роки тому я довго телефонував Роману Поланські, щоб він приїхав на відкриття і отримав почесний приз. І коли я йому сказав, що цей приз вручить Президент України, – він миттєво приїхав. Він сказав: “З рук Віктора Ющенка мені дуже почесно отримати цей приз. Я дуже поважаю цю людину”.

Отже почесний Президент Ющенко – це обличчя фестивалю. Запрошення, яке йде від його імені, має зовсім іншу вагу для світових зірок.

А Президент уже заявив про свою присутність на цьогорічному відкритті?

Присутність Президента завжди з’ясовується з його протоколу. Але це в його особистих планах уже багато років.

Віктор Ющенко би з задоволенням був зранку до вечора на фестивалі і дивився кіно. Він любить і розуміється на цьому…

Звісно, його участь передбачається.

З кожним роком “Молодість” стає усе більш популярною серед світових кіномитців… Під час Канського фестивалю Ви запрошували і Мела Гібсона, і Шерон Стоун, а хто вже остаточно погодився приїхати на фестиваль?

З деякими зірками ще йдуть переговори про їхню присутність на день-два…

Але ми знаємо точно, що на закритті фестивалю буде Жер ар Депардьє, бо вже стало традицією, що Гран-прі фестивалю вручає він…

Буде багато російських зірок – Сергій Маковецький, сподіваємось, що на закриття приїде Нікіта Міхалков, чекаємо на Ренату Литвинову.

Очікуємо, що ще декілька приємних сюрпризів відбудеться під час фестивалю.

У деяких ЗМІ з’явилася інформація, що в цьогорічній конкурсній програмі не братимуть участь російські стрічки. Чи це правда?

Ні, неправда.

Є три рівноцінні конкурси – студентський, повнометражний і короткометражний. Загальне міжнародне журі присуджує призи за кожну категорію і є Гран-прі фестивалю, яке може отримати як студентська стрічка, так і короткометражна, так і повнометражна.

Російські картини присутні у всіх трьох категоріях. Так. До останньої миті ми тримали якусь нішу щодо повнометражного фільму. Але і це вирішено. Ми включили до конкурсу картину “Жорстокість” – російський дебют. Саме в цьому фільмі грає головну роль Рената Литвинова.

Як на мене, це дуже цікава картина. Але в нас було 60 країн, які беруть участь, а у повнометражному конкурсі ми маємо тільки 13 картин. Тому там нема американської картини, хоча є американська продукція. Тобто неможливо включити всі країни.

І це б не було трагедією, якщо б російські картини не були у конкурсі, бо в нас дуже велика російська панорама, яку представляє “Кінотавр”. І для нас дуже важливо, що ми можемо показати все краще з російського кіно, що не виходило на екрани. І картина-закриття у нас російська – “1612”, зовсім нова. Це буде світова прем’єра, перший офіційний показ. Навіть у Росії його ще не демонстрували.

Сьогодні російська кіноіндустрія для нас – найкращий приклад.

Що потрібно робити, щоб українське кіно дивилися у Європі? Коли нарешті наші стрічки стануть конкурентноспроможними у світі?

Деякі стрічки, на мою думку, є конкурентноспроможними.

Достатньо сказати, що все-таки за два останні роки ми можемо пишатися дуже престижними нагородами для короткометражного кіно – від золотої “Пальмової гілки” для фільму “Подорожній”, до престижних призів на кращому короткометражному фестивалі у світі – французькому “Клермон-Ферран”.

Там призи отримували й наш режисер Сівоконь за кращу анімацію, і режисер Васянович Гран-прі фестивалю 2 роки тому. Цього року повнометражна картина “Біля річки” була на престижних фестивалях – у Роттердамі, Москві, Лагові, Братиславі, Лондоні.

Дуже важлива така річ – зробити систему представлення українського кіно… Потроху зростає наше кіновиробництво – з’являються нові фільми, наприклад, Роман Балаян закінчує свій фільм, дебютують зараз такі молоді талановиті режисери як Тарас Томенко, Марина Кондратьєва, той самий Васянович у повному метрі, Роман Ширман, – уже середнього покоління.

Але кожен з них просувається самотужки, бо держава не представляє їх на світових кіноринках.

Наскільки дієвою, ефективною і продуктивною Ви вважаєте презентацію “Молодості” в Каннах?

Дуже дієвою і дуже продуктивною. Народжується така позадержавна організація як Українська фундація.

Саме завдяки цій презентації картина “Біля річки” потрапила на фестиваль в Італію, на фестиваль у Лондон та інші престижні заходи. Це був дуже важливий крок звернути на себе увагу, на те, що Україна є на світовій мапі кінематографу.

Яка специфіка цьогорічної “Молодості”? Які особливості Ви вбачаєте?

Специфіка Молодості – це по-перше те, що її концепція є незмінною, є традицією... Це теж специфіка.

«Молодість» завжди проходить у свої терміни. Вона затверджена світовою асоціацією кінопродюсерів FIAP. Ми вже подали терміни нашого відкриття-закриття на наступний рік. Це є у світовому календарі. Всі конкурси – завжди дебютне кіно.

Але є й багато інших речей, наприклад, уже третій рік поспіль існує міжнародний кіноринок “Молодість”, який ми проводимо з нашими партнерами – Кінофорумом України. Це теж дуже важливий інструмент для того, щоб наше кіно потрапило на світовий ринок.

Є також майстерня талантів – це наша творча лабораторія, яка не тільки навчає нашу українську молодь, а й дає змогу зав’язати контакти.

Ось колись один із наших молодих режисерів зустрівся з Кшиштофом Зануссі на цьому майстер-класі, і сьогодні  він робить картину вже за допомогою Кшиштофа Зануссі.

Деякі критики зазначають, що Ви мало просуваєте українське кіно. Адже кожна країна, яка проводить власний кінофестиваль, завжди лобіює саме своє кіно...

Ми завжди лобіюємо своє кіно. Але іноді я наполягав на тому: “Ні, не будемо включати цю стрічку.” Бо коли стрічка дуже слабка, – і особливо це помітно на фоні потужної міжнародної конкурсної програми – то, на мою думку, це ведмежа послуга для українського кіно.

Для того ми проводимо селекцію, і тому виникають такі образи, такі заклики: “Як я, такий великий режисер, такий талановитий, ось там і там показали, на “Відкритій ночі” – перемога, а ви не берете на конкурс?” Тому що ми хочемо, щоб українське кіно виглядало потужним на тлі міжнародної конкурсної програми.

А які українські картини Ви вважаєте найбільш комерційнопривабливими?

Це окреме питання. Це вже проблема української кіноіндустрії.

На мою думку, ми маємо сьогодні те, що називається арт-хаузом. Ми маємо Кіру Муратову, Романа Балаяна, Юрія Іллєнка. Але це все штучне кіно, – все те, що сьогодні можна називати арт-хаузом.

Проблема української кіноіндустрії у тому, що ніхто не працює над блокбастерами. Росіяни це зробили... Ми можемо казати шедевр це чи нешедевр, всі ці нічні, денні дозори і все інше, але це комерційний продукт – це блокбастери, які тягнуть за собою і арт-хаузне кіно.

І за цей рахунок можна було б працювати і Кірі Муратовій, й іншим режисерам, але цієї індустрії немає. На мою думку, треба робити щось на зразок “Вогнем і мечем” чи російських блокбастерів кращих зразків. Бо і блокбастери, і масове кіно можуть бути гарного ґатунку.

Треба нарешті зробити, щоб запрацював закон про меценатство в Україні. Щоб була зацікавленість не сплачувати податки з прибутку, а віддати ці гроші на українське кіно. І зробити за $20 млн дійсно український блокбастер. Режисери є, є сили, щоб це зробити.

Тому це окрема тема… Чи існує взагалі українське комерційне кіно? На мою думку – не існує. Тільки на рівні телебачення.

За родом діяльності Вам доводиться переглядати безліч фільмів, оцінювати, слідкувати за деталями… А які фільми дивитеся удома для душі?

Вдома взагалі я намагаюся не дивитися кіно, бо я є прихильником старого кінематографу, який для мене базується у кінозалі.

Я люблю прийти у кінозал, бачити, що він вщент заповнений і це його особлива атмосфера… Тому я люблю дивитися кінофільми з великих екранів.

Для мене є така категорія фільмів, які я дивлюся саме для задоволення, наприклад, “Тіні забутих предків”, “Андрій Рубльов”, “Сунична Поляна”, фільми Антоніоні, Вісконті, – це, безумовно, фільми для душі.

Також полюбляю переглядати старі американські мюзикли…

Чим Андрій Халпахчі займається у перервах між “Молодістю”?

Перерв між “Молодістю” не буває.

“Молодість” у мене вічна... Але, безумовно, є приватне життя. Це, мабуть, для мене головніше: моя родина, моя дружина, мої діти, моя уже одна внучка (показує на столі фото своєї онуки. – Авт.) і чекаю на іншу. Це найкращий відпочинок для душі.

Розмовляла Анна Ященко

УНІАН в Google News