Підпишіться на нас в Google
Бостонський купець і судновласник Томас Генкок ще 1760 року доправив коней на віддалений безлісий острів Сейбл у Північній Атлантиці – відтоді їхні нащадки мешкають там цілком дикими, без найменшого людського догляду, повідомляє Times of India.
Тварини опинилися на острові у складі більшої партії свійської худоби, яку у XVIII столітті торговці завозили на ізольовані клаптики суходолу. Вважалося, що там вона зможе плодитися самостійно, без постійного нагляду.
За понад чверть тисячоліття чисельність диких коней на Сейблі неодноразово перевищувала 500 голів. Згідно з останнім офіційним переписом 2024 року, на острові налічили 420 особин, а за останні кілька років їхня кількість коливалася в межах від 374 до 590.
Історія острова розпочалася значно раніше за подорож Генкока. За даними служби Parks Canada, бостонський пастор Ендрю Лемерс'є завіз перших коней туди ще в 1737–1738 роках – за кілька десятиліть до купця. Лемерс'є сподівався, що поселення на острові рятуватиме постраждалих у корабельних аваріях, а згодом навіть намагався продати острів разом із тваринами.
Генкок плекав інші плани – суто комерційні. Він завіз на Сейбл не лише коней, а й корів, овець, кіз та свиней, сподіваючись, що вони розмножаться на багатих пасовищах без хижаків, після чого їх можна буде періодично виловлювати та продавати. Проте задум провалився: усі інші види з часом зникли з острова, і вціліли лише коні.
Історичний документ Дельгаузького університету та Музею Нової Шотландії засвідчує, що Генкок висадив тварин на Сейблі "приблизно у 1760 році" – коней, корів, овець, кіз і свиней. До завершення Війни за незалежність США з усього цього різноманіття на острові залишилися тільки коні.
Як тварини стали офіційно дикими
Частину табуна в XIX столітті використовували для перевезення вантажів і рятувального спорядження після відкриття на острові рятувальної станції. Зрештою прямий людський контроль над популяцією згас остаточно.
За даними Parks Canada, з 1961 року тварини живуть без жодного втручання людини – саме тоді вони дістали офіційний захист згідно з правилами Canada Shipping Act щодо острова Сейбл. У 2013 році острів здобув статус національного парку, і сьогодні тутешніх коней визнають натуралізованим видом.
Оскільки популяція існує тут уже багато поколінь поспіль, тварин захищає канадський Закон про національні парки. Влада не регулює розмноження, не вдається до відстрілу заради контролю чисельності й не підгодовує табуни – чисельність коней змінюється винятково під впливом природних умов острова.
Найбільше тварин гине наприкінці зими та навесні, коли кормова база вичерпується, а клімат острова стає особливо вогким, холодним і вітряним – найважче доводиться лошатам і молодняку. Втім, попри коливання чисельності, канадська влада свідомо не регулює популяцію, як звичайне свійське стадо: коням дають змогу жити повноцінним диким життям, лише спостерігаючи за їхнім здоров'ям.
За словами представників парку, наразі жодної загрози, яка б потребувала людського втручання, немає.
Екологічні катастрофи
Раніше УНІАН писав, як 18 подарованих риб Япнії перетворилися на мільйони. у 1960 році мер Чикаго подарував майбутньому імператору Японії Акіхіто 18 синьозябрових сонячників, яких принц отримав під час візиту до міського акваріума. До Токіо живими довезли лише 15 риб, але саме вони дали потомство, яке вийшло з-під контролю – тільки в озері Біва їхня кількість сягнула близько 25 мільйонів особин. Влада Японії роками боролася з інвазивним видом, який знищував ікру місцевих риб, і навіть платила рибалкам за кожен виловлений кілограм.
