Принцип влади - стабільність у борг

Принцип влади - стабільність у борг

У докризовому 2008 році держборг України становив 189,41 млрд. грн. (19% ВВП). За два роки українська влада збільшила його в 2,2 рази. Якщо і далі позики будуть перевищувати забезпечення української економіки, то наступним поколінням доведеться працювати лише на те, щоби віддавати борги своїх попередників...

Українському уряду, незважаючи на зростання витрат бюджету, поки вдається виконувати фінансові зобов'язання, зберігаючи соціальну стабільність у суспільстві.

Але обслуговування такої політики здійснюється за рахунок все нових і нових позик. Нинішній «спокій» доведеться оплачувати наступному поколінню точно так, як сьогодні ми розраховуємося за витрати попередників.

На кінець 2010 року, згідно з даними Міністерства фінансів, державний прямий і гарантований борг України становив 411,79 млрд. грн. (51,88 млрд. дол.). Це на третину більше, ніж доходи держбюджету в 2011 році (!)

Загалом, боргове навантаження за підсумками минулого року на економіку країни склало 37,43% ВВП – досить небезпечний рівень для стабільності в державах із слаборозвиненою ринковою економікою. Для порівняння: у 2009 році державний борг в Російській Федерації становив 8% ВВП, Польщі - 50,9%, Словаччині - 35,4%, Естонії - 7,2% (найнижчий серед країн ЄС), Греції - 126,8% (найвищий в ЄС).

У 2010 році змінилося співвідношення гарантованого і прямого боргу, порівняно з 2009-им, у бік збільшення останнього. Це пояснюється стриманими «апетитами» підприємств держсектору (Укравтодору, Укрзалізниці, Нафтогазу та ін.) Але при цьому в уряду зросла потреба в позиках на тлі значного дефіциту держбюджету і нестабільності регулярних доходів. Крім того, в черговий раз не був виконаний план з приватизації, внаслідок чого скарбниця недоотримала додаткові 9 млрд. грн.

Бюджетні дірки фінансувалися урядом з різних джерел – і облігації зовнішньої державної позики на суму 2,5 млрд. дол., і прямий бриджевий шестимісячний кредит російського «ВТБ Банку» на суму 2 млрд. дол., і кошти МВФ, і внутрішні облігації держпозики.

Найбільш привабливим ресурсом є кредит МВФ. Фонд у вигляді винятку дозволяє Кабміну частково зараховувати ці кошти до бюджету, а не тільки поповнювати золотовалютні резерви Нацбанку. Якщо на зовнішньому ринку кредит береться під 6,7-7,75% річних, а російські гроші нам дісталися під 6,7%, то кошти МВФ обходяться удвічі дешевше.

Нинішній уряд працює з Фондом більш активно, ніж попередній. У листопаді 2008 року МВФ прийняв рішення про надання Україні дворічної програми кредитування stand-by на суму близько 16,4 млрд. дол. У 2008-2009 роках Україна отримала три транші кредиту на загальну суму 12 млрд. дол. Четвертий транш у розмірі 3, 8 млрд. дол. Україна розраховувала отримати в листопаді 2009 року, проте через проведення президентських виборів кошти виділені не були.

Після відставки уряду Юлії Тимошенко Кабмін Миколи Азарова за домовленістю з МВФ закрив діючу кредитну лінію та розпочав співпрацю з Фондом за новою програмою. Її МВФ схвалив у липні 2010 року. Вона передбачала виділення кредиту на суму 15,15 млрд. дол. Термін дії програми становить 2,5 роки (з липня 2010 до кінця 2012 року). Кошти залучаються під ставку 3,5% річних.

Відразу після схвалення програми Україна отримала перший транш у розмірі 1,89 млрд. дол. Фактично він був розділений між урядом (1 млрд. дол., які пішли на поточні бюджетні витрати) та НБУ (890 млн. дол. для поповнення золотовалютних резервів).

Потім після тривалого аудиту Рада директорів МВФ на засіданні 22 грудня 2010 р. погодилася виділити другий транш в обсязі 1 млрд. SDR (1,5 млрд. дол.), з яких 1 млрд. пішов на фінансування дефіциту держбюджету, а 500 млн. дол. надійшли в НБУ. До речі, завдяки позикам в 2010 році міжнародні резерви Нацбанку зросли на 30,5%, або на 8,07 млрд. дол. і на кінець року становили 34,58 млрд. дол., що має забезпечити стабільність національної валюти в поточному році.

Третій транш Україна може отримати в березні 2011 року обсягом 1,47 млрд. дол. Правда, для цього необхідно знизити дефіцит бюджету, привести ціни на газ і комунальні тарифи до економічно обґрунтованого рівня, а також приступити до реалізації пенсійної реформи. На жаль, всі зобов'язання - непопулярні заходи.

Безумовно, МВФ – джерело найбільш дешевих грошей, однак уряд, схоже, забув, що кредитні гроші рано чи пізно доведеться віддавати. На сьогоднішній день Україна продовжує залишатися другим за сумою виділених коштів позичальником Міжнародного валютного фонду (9,25 млрд. SDR, або 14,2 млрд. дол.) після Румунії (9,8 млрд. SDR, державний борг країни в 2009 році склав 23,9% ВВП, що на 18 п.п. нижче, ніж в Україні). Третім за величиною боржником є Греція - 9,13 млрд. SDR.

Позитивною тенденцією 2010-го стало зниження кредитної активності на внутрішньому ринку. Це має змусити банки (які є головними інвесторам у держпапери) нарешті вкладати гроші в економіку і розморожувати кредитування.

Крім виконання в минулому році всіх взятих на себе фінансових зобов'язань, уряд накопичив на єдиному казначейському рахунку близько 24 млрд. грн. Тим не менш, Кабмін продовжує брати в борг. 11 січня ц.р. уряд розмістив короткострокові облігації на суму 168 млн. грн. Оскільки папери дуже короткі (7-8 місяців), залучені кошти, швидше за все, знову пішли на фінансування поточних витрат та погашення попередніх боргів.

На жаль, в Україні на двадцятому році незалежності так і не сформована концепція ефективної боргової політики. Запозичення тісно пов'язані з необхідністю фінансування дефіциту бюджету. Такий підхід значно звужує механізми позики. Державний кредит – інструмент збільшення фінансових можливостей держави, який вона може використовувати в економічній політиці для стимулювання бізнес-активності, незалежно від показника держборгу. Запозичення виправдані лише в тому випадку, якщо здійснювані за їх рахунок витрати сприяють збільшенню майбутніх доходів або приводять до скорочення в перспективі бюджетних витрат, тобто, мають такий позитивний рівень прибутковості, який дозволяє країні надалі погасити основну суму боргу і сплатити відсотки за ним.

Українська боргова політика, орієнтована на фінансування споживання і покриття попередніх боргів, є супервитратною. У цьому році уряду необхідно погасити 62,3 млрд. грн. і ще 23 млрд. грн. направити на обслуговування боргів (виплату відсотків). Загалом це втричі більше, ніж інвестиційні витрати бюджету.

При цьому в докризовому 2008 році держборг України становив 189,41 млрд. грн. (19% ВВП). Таким чином, за два роки українська влада збільшила заборгованість в 2,2 рази або на 222,38 млрд. грн. Якщо і далі позики будуть перевищувати забезпечення української економіки, то наступним поколінням доведеться працювати лише на те, щоби віддавати борги своїх попередників.

Вероніка Здоренко (для УНІАН)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter