Створення «Титану України»: кінцева мета віддаляється...

Конфлікт Кабміну і OstChem Ukraine для титанової галузі не більш, ніж неприємний епізод у низці проблем. Важливо інше – чи стане Україна повноцінним гравцем на світовому ринку, чи так і буде його сировинним придатком...

Конфлікт між орендарем Іршанського гірничо-збагачувального комбінату (ІГЗК) і Вільногірського гірничо-металургійного комбінату (ВГМК) - компанією OstChem Ukraine і Кабінетом міністрів загострився. Останній минулого тижня відмовився продовжувати договір оренди цих підприємств з «Кримським Титаном», 49% акцій якого належать компанії OstChem Ukraine, а контрольний пакет знаходиться у держави. Уряд усіма силами прагне завершити входження ІГЗКа та ВГМК у держхолдинг «Титан України», не зважаючи на судові позови протилежної сторони.

OstChem Ukraine 20 січня 2010 року розіслала у ЗМІ релізи, у яких заявила  про плани уряду здійснити силове захоплення ІГЗКа та ВГМК. У той же час, Мінпромполітики 21 січня провело на підприємствах виїзне засідання, на якому пообіцяло підсилити їх охорону, вкотре звинувативши «Кримський Титан» у незаконному використанні держмайна.

Коли б не президентські вибори, протистояння між Кабміном і OstChem Ukraine могло би претендувати на “прайм-тайм”, а так відійшло на другий план. Та й для самої титанової галузі цей конфлікт, за великим рахунком, теж не більш, ніж неприємний епізод у нескінченній низці проблем. Набагато важливіше інше – чи стане Україна повноцінним гравцем на світовому ринку титану, чи так і буде його сировинним придатком. Не менш важливо зрозуміти і підґрунтя раптової урядової «працездатності» на окремих активах – точиться боротьба за ЩОСЬ або проти КОГОСЬ. Чи то дійсно Кабмін на чолі з Тимошенко хоче реанімувати вітчизняну титанову галузь, піднявши її на новий ступінь, чи то головна мета – насолити давнішньому політичному конкурентові – Фірташу, який реально стоїть за усіма цими ГЗК...

Ми будували, будували і, зрештою, дочекалися кризи...

Ідея створення титанового холдингу в Україні зародилася ще у 90-х років, реальні спроби робив Кабмін починаючи з 2002 року. Те, що передумови для об`єднання вітчизняних підприємств титанової галузі справді існують, підтверджує той факт, що незалежно від того, які політсили формували уряд, вони, так чи інакше, поверталися до питання створення титанового холдингу. Справді, Україна входить у п`ятірку країн, які є виробниками цієї продукції, однак, за обсягами наша країна знаходиться у цьому списку лише на п’ятому місці. За виробництвом губчатого титану, або як його зазвичай називають, титанової губки, Україна посідає 10% світового ринку цієї сировини. Але кінцева продукція – титановий металопрокат у нас не виробляється, а титанова губка – усього лише напівфабрикат. Є «Трубний Завод ВСМПО-Авісма», створений на базі одного з цехів Нікопольского південнотрубного заводу. Як видно з назви, підприємство належить російській корпорації ВСМПО Авісма. Тут з російської сировини виробляються безшовні труби з титанових сплавів, які використовуються в авіабудуванні і будівництві підводних човнів. У держвласності, правда, залишився Нікопольский трубний завод, який спеціалізується на аналогічній продукції, але сьогодні НТЗ перебуває в стані банкрутства і про його входження у майбутній титановий холдинг не йдеться.

Утім, нещодавно в Україні почали виробляти титанові зливки, але наразі у дуже обмежених обсягах. Нинішній уряд, вкотре намагаючись створити холдинг «Титан України», задекларував мету – посилення позицій країни на світовому ринку. Та, як часто у нас буває, забарився, щонайменше, на 5 років. У 2005 році, коли почав різко рости попит на прокат, що використовується в авіакосмічній галузі, наявність в Україні титанового холдингу із замкнутим виробничим циклом дозволила би позмагатися за добрячий шматок світового ринку. Але з початком кризи у цій сфері почалася стагнація, а ціни на титановий прокат і сировину для його виробництва різко впали. Ряд міжнародних проектів з високим рівнем споживання титану, хоч і знаходяться у стадії реалізації, але переглядаються у бік скорочення чи відтерміновується їх завершення. При цьому старти нових «титаноємних» ідей повсюдно відкладаються. У першу чергу, йдеться про авіабудівну галузь, у якій навіть такі гіганти, як «Боїнг» і «Ейрбас», були вимушені відкласти введення в експлуатацію нових авіалайнерів. Ще один крупний споживач – атомна енергетика, у якій титан використовується для виробництва теплообмінників для АЕС, теж наразі не забезпечує виробникам прийнятного рівня збуту продукції. Складна ситуація на титановому ринку збережеться, на думку аналітиків, і в 2010 році, а пожвавлення варто чекати не раніше 2011-2012 років.

Здавалося б, нічого особливо страшного для майбутнього “Титану України” у цьому немає. Український холдинг має всі шанси встигнути до відновлення ринку, однак виникає ще одна проблема – якість кінцевої продукції. Річ у тому, що для виплавки з титанової губки зливків необхідні дороге устаткування і складні технології, тільки так можна досягти хімічної чистоти кінцевого продукту, яка забезпечує необхідні характеристики міцності. Провідними виробниками високоякісного титанового прокату для авіаційної промисловості та енергетики є Росія, США і Японія. Останніми роками до цієї трійки приєднався Китай, який, хоч і нарощує рік у рік виробництво титану, але за якістю ще помітно поступається лідерам. Проте навіть російський гігант ВСМПО-Авісма, що посідає близько 25% світового ринку титану, стурбований темпами росту китайської промисловості. У 2008 році КНР вже обійшла Росію, ставши за обсягом найбільшим на планеті виробником даної продукції. Якщо ж китайці підвищать якість до рівня північної сусідки, то традиційним лідерам доведеться сильно піднатужитися, щоби утримати свою позицію. Китай вже захопив деякі сегменти ринку, для яких якість не є настільки критичною, як для авіакосмічної галузі. Зокрема, йдеться про спортивний інвентар, наприклад, ключки для гольфу, титанові деталях для автомобілів і катерів, медичне устаткування, бронежилети та інше. Таким чином, до моменту виходу титанового ринку з кризи конкуренція на ньому виявиться ще суворішою, ніж раніше. Отже українському холдингу необхідно буде запропонувати або високу якість при помірній ціні, або «китайські» ціни при «помірній» якості. Ні того, ні іншого сьогодні в Україні немає, а є лише відносно затребувана сировина, яку виробляють ІГЗК та ВГМК. Як відомо, значна її частина (ільменітового концентрату) для виробництва титану на російському ВСМПО-Авісма поставляється з Іршанського ГЗК та Вільногірського ГМК.

Український титан – недосконалість технологій та енергоємність

Як відомо, Україна має власну сировинну базу і діючі підприємства по видобутку титаномістких ільменітових руд – Вільно гірській гірничо-металургійний комбінат та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат. Наступний переділ  виробництва представлений Державною акціонерною компанією “Титан” і ВАТ «Сумихімпром», які виробляють двоокис титану, і, нарешті, Казенне підприємство Запорізький титаномагнієвий комбінат (ЗТМК), який спеціалізується на виробництві губчатого титану. Більше 80% продукції ЗТМК, як напівфабрикат для виробництва титанового прокату, реалізується на зовнішніх ринках. 25 лютого 2009 року Кабінет міністрів схвалив створення державної холдингової компанії “Титан України”. Засновником компанії від імені держави виступає Міністерство промислової політики. До статутного фонду новоствореного відкритого акціонерного товариства передані державні пакети акцій у розмірі 100%: ВАТ «Сумихімпром», ДАК «Титан», яка здійснює корпоративне управління 50%+1 акція ЗАТ «Кримський титан» (орендує Вільногірській ГМК та Іршанський ГЗК), і Запорізького казенного титаномагнієвого комбінату після перетворення його у відкрите акціонерне товариство. Усі ці підприємства за ініціативою уряду мають бути включені в холдинг «Титан України» з подальшим створенням замкнутого виробничого циклу, що на виході даватиме титановий прокат.

Та перш, ніж переходити до прокату, в Україні слід налагодити промислове виробництво титанових зливків, які і є сировиною для прокату. Донедавна це виробництво було представлене приватними компаніями «Антарес», «Фіко» і Науково-виробничим центром «Титан» при Інституті електрозварювання імені Патона. Усі підприємства використовують схожі електронно-променеві печі, розроблені у НВЦ «Титан». У 2008 році на ЗТМК було запущене дослідне виробництво з виплавки власних титанових зливків, яке теж базується на розробленій в Україні технології. Але як відзначили у Мінпромполітики, наразі на ЗТМК налагоджено лише дослідне виробництво, якому важко конкурувати з приватними виробниками, – «Антарес» і «Фіко». До того ж, на думку експертів, будівництво ще однієї печі на ЗТМК було би не виправдано з економічної точки зору, оскільки приватні підприємства, які мають у своєму розпорядженні аналогічні печі, не завантажені замовленнями навіть на 50%. Українська електро-променева технологія дозволяє розраховувати лише на ринок «ширвжитку», про який йшлося вище. Вітчизняна авіапромисловість купує титановий прокат у російської ВСМПО-Авісма.

І ще один момент: попит і ціни на титанову губку з початком кризи впали мало не удвічі. За даними Запорізької обладміністрації, за січень-вересень 2009 року ЗТМК виробив 5,2 тис. тонн губчатого титану, що на 33% менше, ніж за аналогічний період 2008 року. Хоча підсумки роботи за минулий рік ЗТМК поки не оприлюднював, але навряд чи вони наблизяться до 9,9 тис. тонн, вироблених у 2008 році. До того ж, обсяги виробництва для державного підприємства – далеко не обсяги реалізації.

Так, ще у кінці 2008 року підприємство звернулося до уряду з проханням придбати у держрезерв 6 тис. тонн титанової губки, що складає близько 70% річного виробництва підприємства. Це свідчить про те, що воно працювало фактично на склад. До того ж, у ЗТМК є 100 млн. грн. боргу перед “Запоріжжяобленерго”, яке було реструктуризоване за сприяння Кабміну. З початком кризи підприємство намагалося домогтися від уряду диференційованого тарифу на електроенергію, який би враховував падіння цін на титанову губку. Застаріле устаткування ЗТМК є украй енерговитратним і дозволяє зберігати рентабельність виробництва тільки при високих цінах на продукцію на світовому ринку. Як тільки ціна титанової губки впала, вартість електроенергії для ЗТМК стала занадто високою. Як повідомило УНІАН поінформоване джерело, не зважаючи на рішення уряду про надання дифтарифу комбінату, на кінець січня 2010 року він не почав працювати. Крім того, за його даними, держава так і не викупила у ЗТМК 6 тис. тонн титанової губки, хоча рішення Кабміну про виділення для цього 80 млн. грн. було прийняте ще у квітні 2009 року.

Таким чином, основними проблемами флагмана української титанової галузі, як і раніше, залишаються борги за спожиту енергію та відсутність стабільного держзамовлення. І проблеми ці поглиблюються. Як заявляв ще у листопаді 2009 року гендиректор ЗТМК Віталій Кучук, «якби дифтариф був запроваджений, то до третього кварталу 2010 року підприємство почало би працювати з прибутком”. З такої заяви і сьогоднішньої ситуації на підприємстві можна зробити висновок – шанси завершити 2010 рік без збитків у ЗТМК украй низькі.

На що залишається розраховувати?..

Загалом ситуація з холдингом «Титан України» вимальовувався вельми складна. З одного боку, стагнуючий ЗТМК, з іншого – затяжний конфлікт з орендарями ІГЗКа та ВГМК. Припустімо, Кабмін відстоїть свою позицію у спорі з OstChem Ukraine, переламає ситуацію на Запорізькому титаномагнієвому, знайшовши кошти у бюджеті на підтримку підприємства. Але для ефективної роботи холдингу буде потрібно від 1 до 2 мільярдів доларів інвестицій з періодом окупності, як мінімум, 5 років. У першу чергу, інвестиції будуть потрібні для модернізації виробництва на ЗТМК, оскільки зрозуміло, що без цього низька енергоефективність не дасть підприємству вийти з кризи. Крім того, гроші необхідні для розширення рудної бази на ІГЗК, а також для модернізації виробництва на ВГМК та «Сумихімпромі».

Абсолютно зрозуміло, що держава, яка не змогла знайти кошти навіть для ЗТМК, не готова інвестувати у холдинг необхідні обсяги фінансів. При цьому питання акціонування державних підприємств холдингу залишається у підвішеному стані. Мінпромполітики неодноразово відзначало, що одним з пунктів рішення Кабінету міністрів з питання створення «Титану України» є чітка фіксація того факту, що у жодні інші об`єднання акції держпідприємств, які увійдуть до холдингу, не можуть бути передані. Одним з найбільш гострих питань була ще й можлива приватизація ЗТМК. У зв`язку з цим Президент України Віктор Ющенко у квітні 2009 року припинив дію рішення Кабміну про включення ЗТМК до складу “Титану України”. Правда, 13 жовтня цього року він відмінив це рішення. Можна тільки уявити, які бурхливі дебати розгорнуться навколо продажу акцій холдингу приватним інвесторам. Незалежно від того, хто опиниться при владі в Україні після 7 лютого, опозиція блокуватиме приватизацію титанової галузі, звинувачуючи Кабмін у лобіюванні інтересів тих чи інших представників приватного бізнесу. Тобто, знову постає питання часу, впродовж якого учасники холдингу залишатимуться сам на сам зі своїми проблемами. Проте, тільки продаж певної частини акцій холдингу, при збереженні контрольного пакету в держвласності, дозволить залучити в нього інвестиції.

Як найбільш вірогідних зарубіжних покупців акцій «Титану України» можна назвати ту ж російську ВСМПО-Авісма або китайських виробників. Перші й другі зацікавлені, у першу чергу, в українському ільменітовому концентраті як сировині для власних підприємств. Ні китайцям, ні росіянам абсолютно не потрібен сильний конкурент на ринку, тому в ролі інвесторів вони виглядають аж ніяк не переконливо. Залишаються вітчизняні фінансово-промислові групи, але з ними усе теж непросто, оскільки після тяганини Кабміну з орендарями ІГЗК і ВГМК будь-який інвестор десять разів подумає, перш ніж долучатися до такого проекту. Хіба що це буде якийсь конкретний інвестор, який давно домовився з державою про правила входження у холдинг, який, великим рахунком, під цього інвестора і створюється. Однак тоді про чесний конкурс з продажу акцій «Титану України» не може бути й мови.

У результаті, найбільш вірогідною перспективою для підприємств холдингу залишається збереження їх орієнтації не на замкнутий цикл виробництва, а на продаж напівфабрикатів, якими вони торгують і сьогодні. При цьому у найбільш вигідному становищі зі всіх учасників холдингу можуть опинитися ДАК «Титан» і «Сумихімпром». Ці підприємства виробляють діоксид титану, ціни на який з січня цього року різко підвищилися. Але ця продукція, м`яко кажучи, не зовсім те, заради чого створюється холдинг. Діоксид титану використовується для виробництва лакофарбових і целюлозно-паперових товарів, пластичних мас, гуми, будівельних матеріалів, а також для виробництва шин.

У разі перемоги в спорі з OstChem Ukraine, ДАК «Титан» як управляюча компанія «Кримського титану», ІГЗКа і ВГМК має почуватися непогано: з одного боку, постачання ільменітового концентрату росіянам, з іншої – ринок діоксиду титану на підйомі. Але навіщо у такому разі об`єднувати відносно успішні підприємства із відверто «хворими»? Хоча це стара українська традиція – примусово зганяти у державні холдинги підприємства, для яких, у першу чергу, найбільш прибуткових, подібне нововведення обернеться щонайменше проблемами. Пригадайте спроби створення авіаційного концерну.

На закінчення можна сказати, що реалізація стратегічного завдання українського титанового холдингу – створення замкнутого циклу виробництва високоякісного титанового прокату в Україні – виглядає на сьогоднішній день вельми примарною. У найближчому майбутньому наша авіапромисловість, як і раніше, використовуватиме російський титан, а Україна залишиться постачальником напівфабрикатів. У результаті, задекларовані Кабміном ідеї можна вважати лише гарною картинкою, для втілення у життя якої відсутні реальні можливості. Або, як це вже передбачалося стосовно Іршанського ГЗК і Вільногірського ГМК, - спробою загорнути у принадну обгортку банальні розбирання з політичними конкурентами.

Олександр Невєров (для УНІАН)

УНІАН в Google News