Українська металургія у 2011 році – чужа на святі життя
Українська металургія у 2011 році – чужа на святі життя

Українська металургія у 2011 році – чужа на святі життя

09:10, 28.12.2010
11 хв.

Наступного року, хоча Україна і очікує невелике зростання виплавки сталі, загальний тренд залишається негативним. Довгі роки балаканини про модернізацію ГМК без самої модернізації завели вітчизняних металургів у глухий кут. Вихід із ситуації зажадає болісних рішень і значних інвестицій...  

Згідно з прогнозами держпідприємства «Укрпромзовнішекспертиза», наступного року світове виробництво сталі складе приблизно 1 млрд. 475 млн. тонн, що майже на 60 млн. тонн більше, ніж у 2010 році. Це буде черговий історичний рекорд, тобто, незважаючи на кризу, галузь продовжує розвиватися. У той же час експерти відзначають, що рівень завантаження сталеплавильних потужностей світової металургії не підвищиться в 2011-му вище 75%, як результат – конкуренція на ринку посилиться. Що ж до вітчизняних металургів, то з початком кризи присутність нашого металу на зарубіжному ринку, різко скоротившись, так і не змогла у 2010 році наблизитися до докризових показників, при цьому внутрішній ринок прокату зменшився рівно на третину. Наступного року, хоча Україна і очікує невелике зростання виплавки сталі, загальний тренд залишиться негативним як усередині країни, так і зовні. Довгі роки балаканини про необхідність модернізації металургійного виробництва без самої модернізації завели вітчизняних металургів в глуху безвихідь. Вихід із ситуації зажадає хворобливих рішень і значних інвестицій...

Локомотив української економіки – старий паровоз на іржавих рейках

Постійне зростання попиту на металопрокат з початку 2000-х і аж до середини 2008-го розбестив українських металургів. Рентабельність метпідприємств була настільки висока, що дозволяла витискати максимум із застарілого, енергоємного устаткування, залишаючи в експлуатації навіть мартенівські печі, місце для яких вже давно замовлено в музеї. Але хто, крім галузевих експертів, переймався цією проблемою, адже поки висока собівартість української сталі перекривалася ще більш високою ціною на світовому ринку і дешевою робочою силою всередині країни, все було гаразд. Кабмінівські чиновники називали металургію і гірничо-металургійний комплекс в цілому не інакше як локомотивом української економіки, що приносив у бюджет країни більше 40% валютної виручки. Криза, яку наші сталевари відчули першими з-поміж інших, розставила усі крапки над “і”. Світовий будівельний бум, який вимагав величезної кількості металу, виявився вкрай чутливим до обвалу фінансового ринку. Усе полетіло шкереберть одномоментно разом з ціною металу. Українські металурги, які традиційно експортували прокат з невисокою доданою вартістю (наприклад, сляби або товстий лист), опинилися в набагато більш скрутному становищі, ніж їхні американо-європейські чи японсько-корейські колеги, що спеціалізувалися на прокаті з високою доданою вартістю.

Відео дня

Наша продукція виявилася вкрай нестійкою до коливань ринку, коли коридор між собівартістю і ціною максимально звузився. З`ясувалося, що знижувати собівартість нашим металургам просто нікуди. Багато українських меткомбінатів у перші місяці кризи працювали з негативною рентабельністю, а завантаження їх потужностей ледве сягала 40-50%. Підписавши в листопаді 2008 року Меморандум про взаєморозуміння з Кабміном, підприємства гірничо-металургійного комплексу отримали від держави пільгові тарифи на електроенергію і вантажні перевезення. Багато в чому тільки завдяки цьому собівартість українського металу вдалося хоч трохи знизити і вийти на мінімальну рентабельність до середини 2009-го. Тим часом більш сучасне і енергоефективне обладнання конкурентів дозволило їм значно швидше відреагувати на падіння цін і зберегти прийнятне завантаження потужностей навіть на піку кризи.

Але за останній рік ситуація на світовому ринку металу помітно покращилася. Українські метпідприємства довели завантаження виробничих потужностей до 70-80%. Хоча держава і поспішила відмовитися від збереження пільг, запроваджених для ГМК на початку кризи, галузь запрацювала в нормальному режимі. Результат - 32,5 млн. тонн сталі проти 29,7 млн. тонн в 2009 році. Але як же ще далеко до 43 млн. тонн, виплавлених за рекордний 2007-й рік.

Загрози зростають ... як зовнішні, так і внутрішні

Прогноз виплавки сталі на 2011 рік свідчить, що досягти докризових показників нашій металургії не вдасться не тільки найближчим часом, а й взагалі навряд чи коли-небудь.

Як зазначив генеральний директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» (УПЕ) Володимир Власюк, у 2011 році металургійні підприємства країни збільшать обсяги виробництва лише на 4,5% - до 34 млн. тонн.

При цьому начальник відділу аналітики «Укрпромзовнішекспертизи» Олександр Крайник підкреслив, що Україна зазнала значних втрат на своїх традиційних експортних ринках в країнах Європи (не Євросоюз), на Близькому Сході, в Південно-Східній Азії, Африці та Америці. «За 2010 рік на цих ринках ми втратили майже 5 млн. тонн експорту сталі, і ці втрати практично непоправні. Думати, що ми відновимо обсяги продажів на цих ринках, не доводиться. Більше того, тенденція до скорочення обсягів експорту українського металопрокату збережеться. У країнах Азії, виключаючи Китай, тільки в 2011 році будуть введені 20 млн. тонн нових потужностей з виплавки сталі», - зазначив експерт.

У той же час, за його словами, в 2011 році українські металурги можуть зіткнутися з активною протидією експорту на ринках ЄС та СНД. «Євросоюз і країни СНД, в першу чергу, Росія, мають досить розвинену металургію, а частка української продукції на їх ринках складає вже близько 20%, що й так багато. Таким чином, якщо ми захочемо продавати там більше, то нам доведеться нарощувати частку на ринку, а цього ніхто не допустить. Тобто, Україна зіткнулася з тим, що для її металургії відсутні перспективні ринки продажів», - пояснив експерт.

За словами В.Власюка, намітилася тенденція збільшення імпорту металопрокату в Україні. «З 7,2 млн. тонн металу, спожитого внутрішнім ринком України в 2010 році, 1,7 млн. тонн припадали на імпортну продукцію. У першу чергу, ввозиться та продукція, яку ми не виробляємо», - уточнив він.

Серед основних факторів, які призвели до зниження виробництва у вітчизняній металургії, В.Власюк відзначає низьку додану вартість металопродукції, технічну відсталість виробництва й низьке споживання внутрішнього ринку. «Ми виробляємо ординарний прокат, який з кожним роком втрачає конкурентоспроможність. При цьому не працюємо в спеціалізованих нішах ринку. Приміром, Україна не постачає автомобільний лист, попит на який більш стабільний, ніж на напівфабрикати», - підкреслив гендиректор УПЕ.

Ситуація справді вкрай загрозлива. Якщо не змінити цю тенденцію, то українська металургія буде витіснена не тільки з зовнішніх ринків, але і з внутрішнього. І жодні державні заходи тут не допоможуть, Україна – член СОТ, і будь-яка спроба обмежити доступ імпорту викличе жорстку реакцію у відповідь.

Догралися: зайва металургія

Не раз повторена теза про необхідність модернізації виробничих потужностей не була почута власниками метпідприємств до кризи, коли виведення з експлуатації мартенів могло пройти максимально безболісно. Тепер же питання стоїть жорстко – виробничі потужності металургійних підприємств України загальним обсягом понад 8 млн. тонн сталі на рік не будуть завантажені в 2011 році і вимагають виведення з експлуатації. Такі дані «Укрпромзовнішекспертизи» (УПЕ).

На думку гендиректора УПЕ, ці потужності можна розглядати як зайву металургію, яка не має ринку. «Це ті потужності, які реально мають бути скорочені. У першу чергу, мова йде про застаріле мартенівське виробництво, яке давно має бути виведено з експлуатації. Виведення застарілих потужностей дозволить заощадити підприємствам кошти, які витрачаються на утримання мартенівського виробництва навіть в холостому режимі», - переконаний В.Власюк.

Його колега О.Крайник додає, що виведення з експлуатації застарілих потужностей буде пов`язане з рядом проблем. «Якщо ви приберете мартенівську частину, то доведеться закривати й деякі домни, а також агломераційне виробництво. Слідом доведеться закривати частину прокатних потужностей. Комбінат повного циклу – дуже складний і взаємопов`язаний механізм», - відзначає експерт.

Але, так чи інакше, виробництво скорочувати доведеться, а решту перекладати на сучасні технології. В ідеалі було б чудово, якби в України, як, приміром, у Туреччині, більше половини сталі виплавлялося на електросталеплавильних заводах. Електроенергії у нас більш ніж достатньо, з металобрухтом, правда, все не так добре, але ця проблема цілком вирішувана. Зате екологія в металургійних регіонах покращилася би в рази. На жаль, масовий перехід на електропечі у вітчизняній металургії найближчим часом не можливий ні економічно, ні фізично. Сьогодні в Україні лише близько 5% сталі виплавляється в електродугових печах, все інше – на доменному, конвертерному і мартенівському виробництві. Але згадати про екологію нашим меткомпаніям все одно доведеться. В УПЕ відзначають, що вже зараз металургійні компанії країн ЄС, США та Японії ставлять питання про те, що, впроваджуючи екологічно чисте обладнання, вони несуть значні витрати і підвищують собівартість своєї продукції. При цьому металурги розвинених країн цілком логічно вимагають від своїх урядів забезпечити рівні умови конкуренції з виробниками, які використовують "брудні" технології. Значить скоро до українського металопрокату будуть застосовуватися і екологічні вимоги, адже забруднення навколишнього середовища – питання глобальне, вуглекислий газ кордонів не знає.

Рецепт для виходу вітчизняної металургії із зони ризику давно відомий – необхідно терміново починати модернізацію виробництва та розширювати асортимент продукції з високою доданою вартістю. Зрозуміло, що це справа не одного року, що вимагає десятків мільярдів доларів. В УПЕ переконані, що іншого виходу немає, інакше Україна просто втратить металургію як одну з основних бюджетоутворюючих галузей. Наслідки цього, безумовно, украй важко відіб`ються на економіці країни. Допомогти нашим металургам зберегти хоча би нинішні обсяги виробництва в найближчі роки може внутрішній ринок.

За даними «Укрпромзовнішекспертизи», металофонд України потребує заміни близько 330 млн. тонн різних металоконструкцій. Серед них – мости, залізниці, лінії електропередач і багато іншого. Таким чином, перед вітчизняними металургами відкривається величезний ринок збуту. Але також зрозуміло, що оновлення інфраструктури країни потребуватиме величезних державних інвестицій, а грошей у держбюджеті немає. Більш того, далеко не безумовним виглядає бажання власників меткомбінатів вкладати кошти в глибоку модернізацію. Можливо, що в нинішніх умовах настільки потужна металургія справді стає для України зайвою? Тут вже влада повинна визначати пріоритети і вибирати оптимальний варіант для мінімізації втрат...

Антон Лосєв (УНІАН)

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся