Нова держпрограма приватизації: свій до свого по... державне?

Графік української приватизації  практично співпадає із графіком... політичним. Нова держпрограмма "закривається" 2014 роком, тобто з проведенням президентських виборів та можливою зміною влади питання приватизації, а також часткового виконання інвестзобов’язань мають бути вже закриті...

Цього тижня трапилася досить знакова для української приватизації подія – уряд вніс до Верховної Ради проект Програми приватизації на 2011-14 роки. Одразу варто зазначити, що у ній пропонується ціла низка цікавих новацій, які на думку розробників цієї програми мають зробити більш результативним приватизаційний процес в Україні. Зокрема, зменшити частку державного сектора в економiцi до 25-30% валового ВВП. Наприклад, пропонується проводити приватизаційні аукціони (крім контрольних пакетів акцій стратегічних об’єктів) за принципом зниження ціни, дробити виставлені на продаж пакети акцій, виставляти їх на аукціони без оголошення початкової ціни. Також планується продавати приватизаційні об’єкти разом із земельними ділянками, на яких вони розташовуються.

Реалізація даної програми розрахована на 2011-14 рр., і поділяється на чотири етапи. Причому основний приватизаційний «удар» припадає на 2012 р. Саме наступний рік у проекті програми визначається як «етап завершення продажу об’єктів масової приватизації та об’єктів, приватизація яких розпочалась до набрання чинності програмою; перехід до приватизації на нових засадах, визначених програмою; приватизація державних об’єктів разом з земельними ділянками...» тощо. Вже на 2013-14 рр. згідно з проектом програми припадає «завершення процедур продажу об’єктів; підготовка пропозицій щодо внесення змін до законодавства у сфері приватизації у частині переорієнтації завдань органів приватизації на облік та управління державним майном».

Цікавинки процесу додає спроба накласти часові етапи втілення нової програми приватизації на графік проведення виборів в Україні, зокрема, згадати, що наприкінці 2012 року відбудуться вибори до Верховної Ради, а ще - цілком ймовірно - вибори міського голови у Києві. Тут також варто пригадати, що у 2015 році в Україні мають відбутись президентські вибори. І саме за рік перед тим - у 2014 році планується завершити відхід від приватизаційної моделі, і перейти до обліку та управління державним майном. Таким чином, на час проведення президентських виборів та можливої зміни влади питання приватизації, а також часткового виконання інвестзобов’язань мають бути вже закриті. А у зв’язку з планованим на 2012 рік масовим розпродажем також варто пригадати, яким, згідно до очікувань експертів, має видатись наступний рік. Все більш реальними стають прогнози про те, що світ порине у глобальну рецесію, що фінансові ринки буде лихоманити, що інвестори скоріш за все шукатимуть «тихих гаваней», де можна буде пересидіти світові потрясіння. Не варто бути великим провидцем, аби розуміти, що всіх цих напастей не оминути й українським інвесторам, які скоріш за все стануть основними учасниками великої приватизації малих та середніх підприємств, наміченої на наступний рік. До того ж, наступного року в країні проходитимуть парламентські вибори, і цілком можливе подальше ускладнення політичної ситуації. Таким чином, здається гіршого року для проведення великого розпродажу як з огляду на ситуацію у світі, так і внутрішню ситуацію в країні годі уявити.

Проте, можливо, саме погана зовнішня та внутрішня коньюнктура і підштовхує український уряд до розпродажу у наступному році. Мабуть, ні для кого не є секретом, що приватизація в Україні завжди була потужним джерелом надходжень до державного бюджету. А з огляду на те, що наступний рік обіцяє бути складним для країни, зайві кошти справді не завадять. До того ж, складна зовнішня ситуація грає на руку зав`язаному сьогодні на владу великому українському капіталу, що має всі можливості повноцінно брати участь в приватизаційних процесах в Україні. В умовах, коли конкуренція зі сторони іноземних інвесторів майже виключена, а самі вони мають сприятливі можливості для отримання надприбутків, здається саме провидіння велить їм зайнятись скупкою українських активів. Очевидно, виходячи з досвіду приватизаційних конкурсів, що вже відбулися, на руку місцевим інвесторам гратиме і прописана в проекті приватизації норма про те, що продаж контрольних пакетів стратегічних об’єктів групи Г відбуватиметься з визначенням умов післяприватизаційного використання об’єктів, а також вимог до покупців. Як свідчить весь досвід української приватизації, будь-які спеціальні умови завжди можна використати для «відсічення» незваних інвесторів, і тим самим створити сприятливі обставини для купівлі об’єкта якоюсь вітчизняною фінансово-промисловою групою.

Проте, далі ще цікавіше. Так, згідно до оприлюдненого проекту програми приватизації прогнозний обсяг надходжень протягом дії програми до державного бюджету України коштів від продажу та управління державним майном становить 50—70 млрд. грн. Що не може не викликати питання – а звідки Фонд держмайна планує взяти таку суму? Очевидно, що розпродажем малих та середніх підприємств такої суми не отримаєш. Та й, зрештою, і з великими підприємствами не так вже густо. Той же «Укртелеком» вже проданий, та й навіть якби гроші від його продажу були зараховані до планованої суми надходжень, навряд чи це допомогло б виконати прописані в проекті програми зобовязання.

Відповідно до оцінок експертів, приватизація держпакетів акцій енергокомпаній, що зараз йде повним ходом, може принести загалом до бюджету до 5 млрд. грн. Несподіванок у цій сфері навряд чи варто очікувати, з огляду на те, як відбувалися торги з продажу «Західенерго». Є ще держпакети облгазів, які ФДМУ розраховує реалізувати в наступному році, проте через переважно свої невеликі розміри та вже сформовану структуру власників, навряд чи за них можна буде отримати якісь порядні гроші. Далі у нас ще є Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислювальних руд, можна сказати жива легенда приватизації, розмови про продаж якого точаться вже не один рік. Проте, за словами самого голови Фонду держмайна Олександра Рябченка, перемовини щодо переуступки з країнами, що брали участь в його добудові все ніяк не вдається довести до кінця, що зрештою ставить приватизацію данного держпакету під велике питання. Є ще одна легенда української приватизації – Одеський припортовий завод, оцінка якого в кращі роки разом з перевалкою аміаку доходила до 1 млрд. доларів, але зараз ціна на нього очевидно буде меншою, до того ж спроби його приватизації ще жодного разу на закінчувались якимось реальним результатом через конфлікт інтересів різних фінансово-промислових груп.

На думку начальника аналітичного департаменту інвестиційної групи "УНІВЕР" Олени Євдоченко, держава крім Одеського прпортового заводу також може виставити на продаж і 75% пакет акцій «Турбоатома», який вона оцінює приблизно в 2 млрд. грн. Ну от практично і все з того списку, який традиційно заявляється, коли мова заходить про приватизацію. Тому логічно припустити, що уряд захоче виставити на приватизацію щось таке, що ніколи раніше не пропонувалось, щось надзвичайно велике і дороге, іншими словами якогось державного монополіста. Так, наприклад, Євдоченко не виключає корпоратизації з подальшою приватизацією НАК «Нафтогаз України». А ще є «Енергоатом», «Укрзалізниця»…

Тож, за бажання, навіть такий величезний план від надходжень, який зазначений у проекті програми приватизації, можна виконати. І забути раз і назавжди слово «приватизація», тому що продавати після цього вже точно буде нічого.

Андрій Гарасим (УНИАН)

УНІАН в Google News