Міністр закордонних справ Литви: «Сподіваємося, що Росія не чинитиме тиск на країни «Східного партнерства»

Звичайно, треба дивитися правді в очі, що зараз йдеться не про протиборство, але про певне змагання шляхів вибору. І цей елемент змагання - об'єктивний, адже ми кажемо про різні організації: Європейський Союз та Митний союз...

1 липня Литва починає головувати в Європейському Союзі. Не секрет, що одним з інтересів Вільнюса в найближчі 6 місяців стане співпраця з країнами «Східного партнерства». Передусім тому, що наприкінці листопада в литовській столиці відбудеться саміт, який має зібрати лідерів 28 країн-членів ЄС (із Хорватію включно), а також лідерів країн-східних сусідів. Поки не зовсім зрозуміло, на скільки саміт стане успішним - адже це багато в чому залежатиме від партнерів ЄС. Водночас, вже зараз помітні серйозні зусилля офіційного Вільнюса в цьому напрямку. За кілька днів до початку головування в ЄС міністр закордонних справ країни Лінас Лінкявічюс поділився з проектом «УНІАН-Новини ЄС» своїми очікуваннями на наступні 6 місяців.

Пан міністре, для початку хотілося б попросити вас трохи детальніше зупинитися на пріоритетах литовського головування в ЄС. Очевидно, одним з них стане «Східне партнерство»?

У нас є три пріоритети, які ми назвали «Надійна Європа», «Зростаюча Європа» і «Відкрита Європа». Під питаннями надійності ми розуміємо питання фіскальної дисципліни, а також питання, пов'язані з виходом із кризи. Всі кроки, які допомогли б консолідувати зусилля ЄС на шляху до створення банківського союзу, розробки інших механізмів, спрямованих на поліпшення ситуації. Все це і є питання надійності. І реальний прогрес у їх вирішенні має відчуватися пересічними громадянами. Знаєте, я б сказав, що в останні кілька років цей пріоритет, можливо під дещо різними назвами, переходить від головування до головування. Так що, тут говорити про ноу-хау Литви не доводиться.

Наш другий пріоритет - «Зростаюча Європа». Тут ми говоримо про всі питання єдиного ринку, про питання безробіття, особливо серед молоді. На сьогодні в ЄС в середньому 25% молодих людей не мають роботи - і це дуже погана цифра. Правда, в Литві цей відсоток трохи менший, але пишатися все одно особливо нема чим.

Ну і нарешті, наш третій пріоритет - «Відкрита Європа». І тут, очевидно, йдеться про діалог з третіми країнами, в тому числі з кандидатами у члени ЄС, такими як Туреччина чи Чорногорія, які мають свої амбіції, і нам, звичайно ж, хотілося б посприяти їм. Це саме стосується і країн, які підписали угоди про асоціацію з ЄС. Наприклад, Ізраїлю. Ми рідко згадуємо про цю країну, але я нещодавно побував у регіоні, і знаю, як їм хотілося б покращити діалог з Євросоюзом. На жаль, це дається непросто, оскільки безпосередньо пов'язане з вирішенням Близькосхідної кризи.

Ну і, звичайно, не будемо забувати про країни-сусіди, як на Півдні, так і на Сході ЄС. Зрозуміло, що в рамках «Відкритої Європи» для нас пріоритетом залишаються країни «Східного партнерства», тим більше, що наприкінці листопада у Вільнюсі відбудеться саміт цієї ініціативи ЄС. Одразу зазначу, що проведення саміту «Східного партнерства» - це спільне завдання Євросоюзу, а не просто «головний біль» Литви. Навіть запрошення главам держав для участі в саміті будуть направлятися з двома підписами: Президента Литви Далії Грібаускайте та Президента Європейської Ради Хермана Ван Ромпоя.

Я і сам часто їжджу до країн «Східного партнерства», до речі, вже неодноразово бував у Києві і один, і з колегами з інших країн Євросоюзу, і ми будемо продовжувати цю роботу.

Знаєте, ми, маю на увазі Литву, з одного боку дуже амбітні, а з іншого - залишаємося реалістами, розуміючи, що не все залежить від нас. Нам потрібно бачити прогрес у кожній з шести країн, що беруть участь у цій програмі. У кожної країни - свої амбіції, і різні цілі, відповідно, і різні очікування на результат.

Тим не менше, я б сказав, що успіх саміту «Східного партнерства» буде вже і в тому, що в ньому візьмуть участь глави держав, що відбудеться дискусія, за підсумками якої буде схвалено заяву. У цій заяві, сподіваюся, буде написано зобов'язання регулярно приділяти увагу «Східному партнерству», буде визначено стратегію розвитку цього проекту на період після 2013 року, буде більш чітке бачення втілення принципу «більше за більше» - щоб він був не лише красивим гаслом, але і став щоденною практикою. І це все - складові успіху.

Ну а щодо України, то, переконаний, що додатковим успіхом для нас усіх стало б підписання угоди про асоціацію. У мене є відчуття, що нам усім цього дуже б хотілося, і що цього хоче і влада України, оскільки ми постійно чуємо відповідні заяви. Звичайно, шлях до підписання - не простий, але нам треба побачити позитивні зміни, насамперед у таких сферах, як виборче законодавство, судова реформа і, перш за все, що стосується ролі і повноважень прокуратури, ну і, звичайно, виборче правосуддя.

Ми говорили колегам в Україні, що питання колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко - це, хоч і індивідуальне питання, але для багатьох воно вже стало свого роду символом того, на скільки можна вважати Україну правовою державою. Це може подобатися або не подобатися, але це - факт, і до нього треба ставитися дуже серйозно. Саме тому ми рекомендуємо вирішити це питання, щоб зняти всі перешкоди на шляху до угоди. І, можливо, повторюся, але підписання угоди стало б серйозним успіхом, оскільки фактично, це буде точкою неповернення у європейській інтеграції України. І оскільки після цього ми могли б вітати Україну, як європейську країну, не лише географічно, а й в усіх інших аспектах.

При цьому, зрозуміло, що членство в європейській родині не означає, що потрібно перестати співпрацювати з іншими сусідами. Ми всі розуміємо, що відносини з Росією, в тому числі економічні, - дуже важливі. Але в цьому немає протиріч. Україні лише треба визначитися з вибором, за якими правилами грати.

І кому, як не вам про це говорити, адже Литва, свого часу, теж була частиною Радянського Союзу ...

Так, звичайно. І ми через це самі пройшли. Повірте, це теж було не так легко, в тому числі, переконати інших, пройти цей психологічний перелам. Але він відбувся. І ми щиро відчуваємо свою солідарність з Україною, яка, сподіваємося, втілиться в результати. Це не лише наше завдання, як країни, що головує в ЄС, ми щиро бажаємо удачі нашим колегам в Україні.

Раз вже ми почали з України, ви сказали, що один з найсерйозніших питань, які залишаються, це питання Тимошенко. В Україні останнім часом все частіше кажуть про можливість направлення її на лікування до Німеччини. На скільки, на вашу думку, таке рішення було б достатнім для виконання умов, визначених Радою закордонних справ ЄС?

З одного боку, коли ми кажемо про виборче правосуддя, ми кажемо про систему, а не про одну справу. Але, з іншого боку, звичайно, такий крок був би гідно оцінений усіма скептиками, я впевнений в цьому. Тому ми завжди радили українським колегам ставитися до цього питання серйозно.

Зрозуміло, що є боротьба між владою та опозицією, але ж зовсім не обов'язково її вести за допомогою тюремного ув'язнення, є й інші методи. І ми б дуже хотіли, щоб це питання якось було вирішено. Я дійсно не знаю, як конкретно воно може бути вирішено, але я теж багато чую і читаю різних ідей і варіантів ...

Я б запропонував подивитися і на гуманітарні аспекти цієї справи. Адже, йдеться про жінку, яка хворіє і потребує допомоги, і про це неодноразово заявляли різні лікарі. Хіба це - не достатня причина для вирішення питання про її звільнення? Втім, звичайно, рішення має схвалювати влада України - ніхто за неї цього зробити не здатен.

Що стосується інших напрямів реформ. Влада каже, що все добре, а з Європи чуємо інші голоси. Ось, наприклад, закон про вибори, коли офіційний Київ заявляє про суцільний позитив, а у позиції Венеціанської комісії ми читаємо, що є безліч проблем. Так от, чи вважаєте ви, що є прогрес за двома іншими напрямками, визначеними Радою ЄС: зміною законодавства про вибори і продовженні розпочатих раніше реформ?

Поки ми бачимо дуже багато проектів, але не бачимо схвалених законів. Потрібні вже конкретні результати. Процес є, і тут не можна не погодитися, процес видно, і ми про це кажемо. Найголовніше - наші колеги чудово знають, що треба зробити, і йдеться не про якісь абстрактні речі. Є конкретні завдання: які закони треба схвалити.

Я розумію, це нелегко дається, особливо у сфері правової реформи. Але це обов'язково потрібно робити, щоб була послідовність, щоб це не виглядало, як точкове рішення проблемних питань без будь-якої перспективи. Тільки змінюючи законодавчу базу можна отримати певні гарантії того, що реформи розвиватимуться і надалі. Тому, я б сказав, що у питанні виборів все-таки є певні позитивні зрушення. Хотілося б, щоб і в питаннях правової реформи теж був би рух. На сьогодні це дається складніше і відбувається повільніше, ніж хотілося б. Однак, час ще є, давайте будемо сподіватися, що все вийде.

Припустимо, Києву не вдалося виконати умови, і угода про асоціацію не підписана. Це більший неуспіх для Києва або для Брюсселя?

Я не радив би зараз думати над цим, це був би загальний неуспіх. Звичайно, будь-що може трапитися, але давайте будемо сподіватися на краще.

Коли ми стежимо за новинами у Києві, за ситуацією в Придністров'ї, не полишає відчуття зростаючого тиску Росії на країни «Східного партнерства», можливо, з метою не допустити якихось угод, просування в бік ЄС. Чи відчуваєте ви цей тиск, і якщо так, то чи не боїтеся ви, що Росія, використовуючи свої можливості, в тому числі фінансові ресурси, газ, може стати певною перешкодою для успішного саміту «Східного партнерства»?

Ми все-таки сподіваємося, що Росія підходитиме до питання раціонально і коректно. Звичайно, треба дивитися правді в очі, що зараз йдеться не про протиборство, але про певне змагання шляхів вибору. І цей елемент змагання - об'єктивний, адже ми кажемо про різні організації. З одного боку - вільна торгівля з Європейським Союзом за цими правилами гри, а з іншого - Митний союз, який теж є певним центром гравітації. Є й робота в напрямку створення Євроазіатського союзу, і це також має право на існування. Так що, об'єктивно є якийсь вибір, є елемент змагання, але він не повинен переходити в конфронтацію. Все має відбуватися виходячи з національних інтересів кожної держави, регіональних інтересів, і, бажано, не на шкоду один одному.

Знаєте, ми часто намагаємося думати: хто виграв, а хто програв. А потрібно, щоб всі виграли, або, принаймні, щоб ніхто не програв. Такою має бути мета. Ми дуже сподіваємося, що не буде важелів тиску, а буде нормальна конкуренція, здорове суперництво. Все ж за межами цього - вже неприйнятно.

Ще кілька питань про майбутній саміт. Чи є на сьогодні розуміння, чи готові приїхати лідери всіх 28 країн?

Мені важко говорити за лідерів. Але поки ми не отримали негативних сигналів. Час покаже, складно щось гарантувати наперед. Поки всі дуже доброзичливо ставляться, з повагою, і це - головне, це - якраз частина успіху і для нас, і для учасників «Східного партнерства».

Вже розпочалася підготовка над фінальним документом саміту. Щоб ви хотіли бачити в цьому документі?

Я б хотів бачити цілісну платформу, на якій будуватимуться наші відносини. Я хотів би бачити майбутнє після 2013 року, бачити, що «Східне партнерство» буде тривалим і регулярним процесом. Я хотів би бачити принцип «більше за більше» в дії ...

Перспективу членства?

Ну, такі гарантії давати заздалегідь об'єктивно складно, оскільки великого ентузіазму для розширення ЄС поки не спостерігається, виходячи з посткризового стану. Але я хотів би бачити цей процес живим, щоб було видно, що фінальний документ саміту - не просто декларація, але стратегія розвитку «Східного партнерства».

І питання про Білорусь. Чи буде офіційний Мінськ запрошений до участі в саміті, якщо так, то на якому рівні?

Поки це питання не вирішене. Ми поки вирішили запросити міністра закордонних справ Володимира Макея на зустріч міністрів «Східного партнерства» у липні. Якщо це відбудеться, і від того, як це виглядатиме, залежатимуть і подальші кроки. Будуть вони також залежати і від прогресу ситуації в Білорусі щодо політичних в'язнів і так далі, і так далі.

Записав Сергій Воропаєв.

УНІАН в Google News